22 червня – дата яка повторюється: що нацисти зробили з Херсоном і що робить Росія
22 червня – день жалоби. Так в Україні шанують пам’ять про початок однієї з найстрашніших воєн в історії людства. 85 років тому о четвертій ранку нацистська Німеччина напала на Радянський Союз. Мільйони людей прокинулись – і більше не повернулись додому.
Сьогодні, 22 червня 2026 року, Херсон знову живе під бомбами. І є люди в цьому місті – літні, сиві – які пам’ятають ту війну або чули про неї від батьків. Вони дивляться у вікно на Корабельний район, слухають гул дронів – і не можуть зрозуміти: як це взагалі можливо? Ті, кого їхні батьки рятували від нацистів – тепер бомблять їхніх онуків.
Офіційна московська версія десятиліттями починалась 22 червня 1941 року – з «підступного нападу» Гітлера на миролюбний Радянський Союз. Але є деталь яку Москва ретельно приховувала і яку Путін приховує досі.
23 серпня 1939 року – за майже два роки до нападу на СРСР – Гітлер і Сталін підписали пакт Молотова-Ріббентропа. Таємний протокол до нього поділяв Європу між двома диктаторами: Польща ділилась навпіл, Прибалтика, Фінляндія і Бессарабія відходили до СРСР. За тиждень після підписання – 1 вересня 1939 року – Гітлер напав на Польщу зі заходу. 17 вересня Сталін ударив зі сходу. Польська держава зникла з карти. Саме цей день вважається справжнім початком Другої світової.
Два роки СРСР і нацистська Німеччина були союзниками і торговельними партнерами. Радянський Союз постачав Третьому Рейху нафту, зерно, стратегічну сировину – аж до червня 1941 року, поки Гітлер не вдарив по вчорашньому партнеру. Коли сьогодні Росія називає себе «переможцем фашизму» – варто пам’ятати: спочатку вона була його співучасником.
«Можем повторіть» – це гасло з’явилось у Росії як бравада переможця. Для України воно звучить блюзнірством. Бо ціна тієї «перемоги» – від 8 до 10 мільйонів загиблих українців. Майже чверть тогочасного населення країни. Більше ніж Велика Британія, Канада, США та Франція разом узяті.
З майже 41 мільйона мешканців довоєнної України до 1945 року залишилось 27 мільйонів. Зруйновано 700 міст і містечок, 28 тисяч сіл, 33 тисячі шкіл. Кожен третій українець який пішов воювати у складі Червоної армії – загинув. Кожен другий з тих хто вижив – повернувся інвалідом.
Ця ціна була заплачена зокрема для того щоб такого більше не повторилось. Щоб діти ходили до школи не ховаючись. Щоб люди могли йти до церкви не ризикуючи. Щоб кладовища були місцями спокою, а не мішенями.
Бойові дії дійшли до Херсонщини 10 серпня 1941 року. 18 серпня після кількаденних боїв місто окупували війська Вермахту. Окупація тривала 2,5 роки – до 13 березня 1944 року.
За цей час нацисти знищили 17 тисяч цивільних мешканців Херсона. Близько 40 тисяч військовополонених загинули в таборах. 15 тисяч херсонців вивезли на примусові роботи до Німеччини.
Окремою чорною сторінкою – Голокост. Нацисти зігнали єврейські родини Херсона в гетто, потім вивезли до Зеленівки – де заздалегідь були підготовлені протитанкові рови. Туди скидали тіла, присипали землею, іноді змушували це робити місцевих жителів. За архівними документами – близько 8 тисяч людей: діти, жінки, люди похилого віку. Ексгумації підтвердили ці факти вже після війни.
Коли 13 березня 1944 року радянські частини увійшли до Херсона – місто лежало в руїнах після тривалих боїв. Проте є принципова деталь: руйнування відбувались під час боїв і відступу. Не від того що окупанти щодня цілеспрямовано обстрілювали місто після того як залишили.
10 травня 1933 року на площі перед Державною оперою в Берліні 70 тисяч людей дивились як горять книги. Нацисти влаштували «Свято багаття» – спалення всього що суперечило «арійському духу». Потім це повторилось на всіх окупованих територіях: у Польщі нацисти знищили 80% шкільних і наукових бібліотек. У Києві при відступі у листопаді 1943 року спалили майже мільйон книг.
На окупованих Росією українських територіях – те саме. У дворі бібліотеки в Маріуполі окупанти кидали у багаття «Кобзар». Коли місцева жителька запитала що «Кобзар» їм зробив – відповіли: «Ми не знали що він екстреміст». Всі україномовні книги в місті знищені. На звільненій Харківщині у бібліотеках знайшли стоси українських книжок відсортованих до вивезення. В деяких бібліотеках окупанти брали книжки просто на розпал.
Нацисти спалювали те що «суперечило арійському духу». Росіяни спалюють «Кобзар» – книгу поета якому в деяких їхніх містах досі стоять пам’ятники. Різниця невелика.
Після звільнення Херсона 11 листопада 2022 року Росія почала обстрілювати місто з лівого берега Дніпра. Щодня. Артилерія, РСЗВ, керовані авіабомби, FPV-дрони. Цілі – житлові квартали, зупинки, ринки, лікарні, школи. Місця де є люди.
Нацисти не обстрілювали власне місто щодня після відступу. Не скидали з дронів міни-«Пряники» на вулиці де ходять пенсіонери. Не мінували траву в парках і очерет біля берега. Не атакували маршрутки з пасажирами о сьомій ранку.
Нацисти не обстрілювали кладовища. У селі Тягинка Херсонської області росіяни стріляють по кладовищу – могили й хрести спалені, поховати загиблих неможливо. Поряд стоїть побита церква. Священик цього села пішов на фронт – взяв зброю і став солдатом. Не тому що хотів воювати. А тому що коли гинуть твої парафіяни і спалюють їхні могили – молитва вже недостатня. Навіть у священиків не залишилось іншого виходу.
Нацисти не обстрілювали церкви під час служб. Свято-Успенський собор у Херсоні – збудований у 1798 році – росіяни обстрілювали тричі: у грудні 2023-го пошкодили головний купол, у лютому 2024-го зруйнували фасад, у вересні 2025-го снаряд влучив у дах просто під час літургії. 8 жовтня 2023 року під час недільної служби обстріляли храм Різдва Богородиці – парафіяни прикривали одне одного тілами.
Нацистська окупація 1941-1944 років не знищила херсонські музеї та бібліотеки цілеспрямовано. Будівля Херсонської обласної бібліотеки, зведена наприкінці XVIII століття, пережила більшовицькі обстріли 1918-1919 років і вціліла у Другу світову. Росія зробила те що нацистам не вдалось: спочатку під час окупації 2022 року вивезла найцінніші фонди, а потім почала методично обстрілювати. У серпні 2023 року – двічі. У листопаді 2023-го – снаряд пробив стіну наскрізь.
З Херсонського художнього музею імені Шовкуненка росіяни вивезли майже 15 000 картин. З краєзнавчого музею – унікальні артефакти V століття. Херсонський краєзнавчий музей обстрілювали в жовтні 2025 року кілька разів – зруйнована третина будівлі, пробитий дах. Херсонський обласний театр імені Куліша обстрілювали у листопаді 2023, лютому 2024, березні 2024 та липні 2025 року.
Станом на травень 2026 року внаслідок російської агресії в Херсонській області пошкоджено 303 пам’ятки культурної спадщини – друге місце в Україні після Харківщини. У Херсоні 192 архітектурні пам’ятки – з листопада 2022 складено 190 актів про пошкодження. Гімназія №20 де навчались найвідоміші херсонці – знищена. Херсонська державна морська академія – обстріляна. Катерининський собор XVIII століття – під постійними ударами. Греко-Софіївська церква XVIII століття – одна з найкращих перлин міста – також.
Кожна з цих пам’яток пережила Другу світову. Жодна з них не пережила Росію.
24 лютого 2022 року Путін оголосив метою вторгнення «денацифікацію» України. З того дня минуло чотири роки. За цей час жоден російський високопосадовець не зміг пояснити що це слово означає. Навіть члени російської переговорної групи у Стамбулі не змогли сформулювати відповідь. Кремль замовив соціологам спеціальні опитування – і з’ясувалося що термін «невдалий», бо його «не встигли опрацювати фахівці».
Тобто Росія розпочала повномасштабну війну заради мети яку сама не могла пояснити. Орвелл у «1984» назвав би це «новомовою» – словом яке звучить осмислено але означає те що вигідно – залежно від ситуації. «Війна – це мир. Свобода – це рабство». І: «Денацифікація – це звільнення».
Спробуємо розібрати самостійно. «Де-» – позбавитись. «Нація» – народ. «Денацифікація» в прямому перекладі – позбавлення народу його ідентичності. Його мови, книг, назв вулиць, церков, пам’яток, дітей.
Саме це і відбувається на окупованій Херсонщині: змінюють назви вулиць, вилучають українські підручники, спалюють книги, видають дітям російські паспорти. «Денацифікація» на практиці означає деукраїнізацію – мовну, культурну, фізичну. Це викорінення всіх аспектів української національної ідентичності. Заборона церков крім Московського патріархату. Встановлення проросійського режиму. МЗС України назвало це частиною політики геноциду, а масові депортації – «історичним засобом знищення національної ідентичності народів».
Нацисти теж мали свою назву для знищення ідентичності «нижчих» народів. Методи різні. Суть – та сама.
І питання яке варто поставити вголос: «денацифікація» як спосіб позбавитись «українських нацистів» перетворилась на масові вбивства цивільних, знищення церков, спалення книг, вивіз дітей. Якщо «денацифікація» – це знищення мови, культури, пам’яток і людей певної нації – то хто тут насправді нацисти?
Є речі які не змінились між двома окупаціями. Тоді і зараз – починається з переписування назв і своєї адміністрації. Тоді і зараз – фільтрація: нацисти перевіряли «расову приналежність», росіяни перевіряють телефони і соціальні мережі. Тоді і зараз – вивіз ресурсів і людей. Нацисти вивезли 15 тисяч херсонців до Німеччини на примусові роботи. Росія вивозить дітей вглиб Росії і видає їм інші паспорти. Тоді і зараз – вивозять врожай і майно.
Але є різниця. Нацистська окупація мала свої злочини – геноцид, розстріли, примусова праця. Проте нацисти не перетворювали власне окуповане місто на полігон для щоденних ударів по цивільних після відступу. Не підривали греблі. Не обстрілювали кладовища і церкви під час служб. Не скидали міни на вулиці.
6 червня 2023 року Росія підірвала Каховську ГЕС – найбільша екологічна катастрофа в Європі з часів Чорнобиля. У найбільш обстрілюваних районах Херсона залишились люди яким нема куди їхати. Річкові міни дрейфують Дніпром. Поля горять від дронів.
Росія робить все це – і називає це «денацифікацією».
22 червня в Україні – день жалоби. Мовчання о 9 ранку. Пам’ять про мільйони загиблих.
Від 8 до 1
- Останні
- Популярні
Новини по днях
22 червня 2026
