СвітоБАЧЕННЯ через призму викликів і кольору представили у хмельницькому музеї
Наприкінці минулого тижня у Хмельницькому обласному художньому музеї відбувся вернісаж виставки «СвітоБАЧЕННЯ» відомої київської художниці Олени Придувалової. Про вибір художниці на користь мистецтва попри численні життєві виклики, гуаш, яка кольором, фактурою й методом надала виключного звучання творам художниці, та ключовий меседж новаторської експозиції ми поспілкувались з кураторкою «СвітоБАЧЕННЯ» Антоніною Мельничук.Матеріал про цю виставку співзвучний статті, написаній не так давно про експозицію «LOST» художниці Kinder Album. Мисткині абсолютно не подібні одна до одної — ані в темах артвисловлювання, ані в медіа, які використовують. Проте вони обидві творять тут і зараз: в умовах війни, мінливості часу, поєднуючи свою артмісію з материнством, і приймають виклики життя як тему для діалогу з соціумом мовою авторського мистецтва.Підходити до висвітлення мистецтва цих художниць необхідно не нашвидкуруч — просто описуючи кількість полотен, техніку, засоби натхнення та попередні експозиційні простори. У подібні виставки потрібно в прямому і переносному сенсах «увійти» кілька разів, щоб відчути кожний серійний акорд, звернувши увагу на авторський підбір нот, аби правильно зчитати всю композицію/експозицію.Виставка «СвітоБАЧЕННЯ» — не просто про особисте сьогодні, вона про всі попередні прожиті дні пані Оленою Придуваловою, в яких існував контекст, що призвів до творення тієї чи іншої серії, яка б не виникла без динаміки кризи чи просторів щирої радості. Тож надивленість у формуванні вражень про цю експозицію — дуже і дуже важлива, як емпірична, так і практична. Тобто подивитися її потрібно кілька разів і до того погуглити саму авторку, її неповторні присвяти Києву і оду кольору, який у повній життєдайності присутній на кожній роботі.Трансформація художньої мови після 2022 рокуЗ кольору і почнімо, адже усебічне захоплення ним простору виставки важко не помітити. Колір буквально наповнює кожну виставкову стіну, лінії композицій на полотнах і деталі кожного графічного аркуша. Він стає окрасою і найвиразнішою характеристикою творчості Олени Придувалової, роблячи її стиль унікально впізнаваним.До речі, хмельничани, які цікавляться мистецтвом, вже мали змогу ознайомитися з роботами пані Олени. У 2019 році в Хмельницькому обласному художньому музеї проходила групова виставка «Пейзаж. Портрет. Натюрморт», де було представлено 39 творів від художників Олексія Аполлонова, Бориса Фірцака, Олексія Белюсенка та самої Олени Придувалової.Про особливості мистецького методу художниці, а також про значення та роль кольору в її творчості ми мали змогу дізнатися під час розмови з кураторкою проєкту, науковою співробітницею Хмельницького обласного художнього музею Антоніною Мельничук:«Живопис Олени Придувалової завжди відзначається локальним колоритом та виразною експресією. Втім, порівнюючи її роботи 2000-х із тими, що були створені після початку повномасштабної війни, легко помітити суттєву трансформацію художньої мови вираження. До 2022 року її стиль вирізнявся яскравістю, густою пастозністю та життєствердністю. Однак після трагічних подій, що розгорталися навколо, її творчість набула нового вигляду – це став емоційно-наповнений живопис, сповнений драматизму та глибоких переживань. Залишаючись у рідному Києві навіть після початку повномасштабного вторгнення, художниця стала прямим свідком жахливих подій – окупації, визволення, прицільних обстрілів. Цей безпосередній досвід глибоко вплинув на її творчість і спричинив появу нової художньої мови, яку вона розвиває сьогодні».Антоніна МельничукДійсно, експозиція має чітке розмежування. Так, на стінах розміщені різноформатні живописні твори на полотні, створені після 2022 року, за винятком серій автопортретів, у тому числі ранніх графічних. Ще одним винятком є три засклені роботи гуашшю — ескізи до дипломної роботи (1986 р.). Ці ескізи — особлива принада експозиції, адже вони відкривають праісторію медіа, до якого мисткиня повернеться, коли постане перед вибором — творити чи цілком присвятити себе вихованню доньки. Ескізи гуашшю — те, що своїм вагомим словом на захисті дипломної відзначить гуру української графіки Георгій Якутович, висловивши думку, що саме цей матеріал допоможе мисткині розкритися.Повернення до гуаші: мистецтво та материнствоЦікаво, що гуаш повернулася в артмедіа Олени Придувалової не випадково, ставши цариною утримання мистецтва в повсякденні молодої мами. Про повторне звернення до гуаші Олени Придувалової, поняття «українська художниця» і питання, наскільки стать сьогодні має значення на шляху до артпромоушену й презентації авторського мистецтва загалу, ми поговорили з Антоніною Мельничук:«З моменту свого заснування ХОХМ приділяв значну увагу творчості жінок-художниць. Уже через рік після офіційного відкриття музею, у 1993 році, відбулася персональна виставка Надії Понамаренко. Відтоді такі виставки стали регулярною практикою. Проте кількість експозицій, присвячених жінкам-художницям, досі поступається числу виставок чоловіків-митців».Антоніна МельничукЗа словами кураторки, для неї важливо акцентувати на творчих процесах митців, які осмислюють сучасні суспільні реалії. У цьому контексті стать автора не є головним критерієм – визначальним лишається якість мистецтва. Водночас робота із жінками-художницями часто набуває особливої глибини та пронизливості, адже їхній творчий досвід нерідко відображає теми близькі та зрозумілі.«Наприклад, Олена Придувалова звернулася до гуаші як художнього медіа після того, як працювала з нею в ескізах. Це сталося в період, коли у неї народилася донька. Творити в майстерні й водночас поєднувати материнство стало надзвичайно складно. Та й перенесення великого мольберта з майстерні додому не мало особливого практичного сенсу. Головною потребою було перебувати поруч із дитиною, водночас зберігаючи можливість зосереджуватися на творчості, яка для пані Олени ніколи не була просто хобі — вона є її життям. З цієї причини художниця зосередилася на використанні матеріалів, які були доступними в умовах обмеженого простору квартири. Гуаш забезпечувала їй необхідний колір, об’єм і фактуру, водночас вирізняючись швидким висиханням та зручністю у застосуванні. Таким чином, перешкоди, викликані соціальними обов’язками, вдалося подолати, що дозволило їй продовжувати творчу діяльність».Антоніна МельничукІсторії-спостереження у місті-материзніПро живописні серії можна говорити годинами, як і роздивлятися їх. Адже тут в прямому сенсі «її серце». «Моє серце» — саме так називається одна з серій, створених у 2023 році акрилом. Ці роботи наповнені стилізованими скупченнями люду, які в загальній формі нагадують людське серце. Це серце соціуму, суголосне відчуттям авторки, адже після 2022 року люди — їхні відчуття, емоції, стани — є темою художньої промови Олени Придувалової. Люди на полотнах-оповідях авторки живуть, відчувають, діють. Їхні образи живописиця переносить і в решту представлених серій — «Варта», «Стихійна торгівля», «Підземний перехід. Лук’янівка», «Купіть квіти». В кожній серії: історії-спостереження художниці у місті-материзні, втілені на полотні.Розглядаючи героїв пані Олени, щиро захоплюєшся майстерністю її пензля. Так, поважні зморшки, глибоко втиснені часом в обличчя старих, набувають сяяння кольором, ласкаво обрамленим щирим ставленням художниці до своєї моделі (серія «Купіть квіти»). Як розповідає кураторка Антоніна Мельничук, цих бабусь і дідусів пані Олена знає, вони — відчайдушні продавці стихійного ринку, який працює навіть після жахливих обстрілів рф.«А що ж Ви вийшли торгувати, вам не страшно?» — «Ну а воно ж кожен день росте!» — такий діалог з бабусею-продавчинею городини і садовини відбувся в художниці Придувалової на ранок після чергової ворожої атаки столиці. А ще на великих і менших полотнах — люди в метро, їхні агломерації, ніби композиції на орієнтальному килимі. Тут і портрети окремих людей, завмерлих у часі, багатогранність їхніх поз — хто з акордеоном, хто зі склянкою, хто з крамом. Реальні історії оживають обрисами фарби, десь із навмисними огрубілостями лінії, протиставленням кольору й чуттєво прописаних деталей.Мистецтво як терапія та рятівний ритуалВам тільки з часом, тривким часом на повноцінний перегляд, відкриється спільна портретна презентація нашого незламного українського суспільства у серії «Варта». З першого погляду — це просто маски, схожі на ритуально-містичні африканські. Але другий і третій фокус, після аналізу всіх піднятих мисткинею тем, дасть висновок, як то кажуть, «в лоб»: це суворе, готове до чергового виклику долі обличчя — ми, кожен з нас, хто в час воєнно-критичної потреби вийде, зробить, не залишить тощо. Бо час уже показав якість й дієвість у разі нападу на цінності цього племені. Врожай цієї землі — її люди, їхній синхрон стійкості — монотонним гулом про життя і за життя попри все промовляє з полотен:«Як і кожен український митець після 24 лютого 2022, Олена Придувалова не могла одразу повернутися до творчості. Свою кризу вона долала поступово. Так, щоденні прогулянки до майстерні повз метро «Лук’янівка», яке палало, але все одна жило – мотивували. І ця мотивація виросла у живописні серії. Так пані Олена, яка стояла у своїй матерні перед великим полотном, до якого не мала сил взятися, дала собі обіцянку малювати по одній роботі щодня – не великій, але малювати. Це було не натхнення, а терапія для себе мистецтвом, ритуал, що рятував».Антоніна МельничукТак виникла серія творів «Травень-серпень 2022» — серія, присвячена подіям деокупації Київщини. Ці роботи стали справжньою розрадою для художниці, сталим місцем пошуку і знахідки внутрішньої гармонії в процесі творення. Живопис перетворився на рятівний місток, що допоміг вибратися з глибини емоційної прірви.Живописне фіксування дійсності народило нову царину. Ці твори, які неабияк точно проговорюють стани людей, і ті самі прості ритуали, які тримають тебе купи у нових умовах, — знайомі, прожиті. Як антитеза цьому живому стану нашої психіки і спільних досвідів постає виразно мрійливий, повітряний тунель довоєнних ландшафтів.Завдяки просторовому екс
- Останні
- Популярні
Новини по днях
18 червня 2026
