"Був це перший бій легіону У.С.С з новим ворогом України, з московським большевизмом, і останній бій його у складі австрійсько-угорської армії"
Весною 1918-го на Запоріжжя прибула організована та озброєна група галичан. Чи не вперше за кілька століть це були не селяни-втікачі, що шукали свободи та прихистку серед козацтва, а навпаки — українське військо, що прийшло звільнити територію від більшовиків.
Їх очолював Вільгельм Габсбург, якого кликали Василем Вишиваним. Про це йдеться у публікації "Локальної історії".
За адміністративним поділом Російської імперії території, що їх прийнято називати Запоріжжям, належали до Катеринославської губернії — з центром у Катеринославі. Водночас місто Запоріжжя називалося Олександрівськ і було повітовим містом.
Центральна Рада запровадила поділ на "землі", що були менші за губернії та більші за повіти. Так на карті мали з’явитися "Запоріжжя" та "Січ", проте реформу не встигли провести. Більшовицькі впливи позначилися на владі та війську, що лише робили перші кроки до українізації.
«Тепер большевицька пропаґанда неначе та пошесть остаточно руйнувала одну військову частину за другою, — писав у спогадах представник Центральної ради в Катеринославі Ісаак Мазепа. — Майже всі військові формування, що залишились від попередньої влади або повстали внаслідок т.зв. "українізації" армії, перестали бути боєздатні. Українські частини були заражені тим самим розкладом, що запанував тоді в цілій російській армії. Все розбігалося й розкладалося. А те, що залишалося, надавалося більше для різних маніфестацій та парадів, а не для боротьби з ворогами України».
Читайте також: Євген Маланюк: Крути. Народини нового українця
Петро Болбочан, Василь Вишиваний, Всеволод Петрів за спільним столом, 22 травня 1918 року / Фото з Фотоархіву Леґіону Українських Січових Стрільців
Ситуацію врятував Берестейський мир, що в лютому 1918 року уклала УНР з Центральними державами, зокрема Німеччиною та Австро-Угорщиною. УНР обіцяла союзникам продовольству, натомість отримала військову підтримку. Австро-угорське військо мало увійти на Південь України, а німецьке — Північ та Схід. Так вдалося зупинити та прогнати більшовиків. Ті взяли Київ у день, коли було підписано мирну угоду. Тож перший мирний договір І Світової війни врятував молоду українську державу.
З усіх військових частин, що прийшли із Заходу, найбільше виділялися Українські Січові Стрільці (УСС). Їх створили у серпні 1914-го як пропагандивну групу, що мала на підросійській Україні працювати з місцевим населення. Та восени 1914-го російська армія захопила Галичину, і усусуси розпочали свій шлях не за Збручем, а з Закарпаття, і не як агітатори, а таки повноцінна бойова одиниця. Власне тоді навколо молодих, мотивованих добровольців з’явився ореол борців, що змагалися за українську державність. Та з кінця 1916-го серед УСС панувало пригноблення. Утопією здавалися не лише прагнення "визволяти братів українців з ворожих кайдан", але прийшло розуміння, що можна втратити "малу батьківщину" — Галичину. Габсбурги пообіцяли її полякам.
У лютому 1918-го все змінилося. Завдячували цьому Берестейському миру, та, не в останню чергу, одному з Габсбургів — архикнязю Вільгельму.
Читайте також: Як у світі зберігають пам’ять про полеглих героїв. Традиції військових поховань Європи та Америки
Вільгельм Габсбург належав до так званої "живецької" гілки династії. В юному віці, наслухавшись різних, подекуди фантастичних розповідей про українців він самостійно вирушив у Карпати, щоб познайомитися з цим народом. "Я ходив по горах, їздив кінно і возами, був в Жаб’ю — скрізь шукаючи українських розбишаків, — згадував він. — Але надарма. Це мене розчарувало. В душі виринула у мене велика нехіть до моїх інформаторів, яким я так довго вірив. Відтоді я зовсім змінився й до Живиця вернув іншим, як виїхав".
Вільгельм Габсбург-"Василь Вишиваний" у вишиванці, що йому вишила письменниця Катря Гриневич
Під час І Світової війни Вільгельм, як лейтенант, служив у 13 полку уланів, а його сотня була сформована здебільшого з українців із Золочівщини. Юний Габсбург подбав, щоб вояки носили синьо-жовті кокарди, а щоб не соромилися своєї національності, то запевнив, що й сам називатиметься українцем.
Один із солдатів подарував йому вишиванку, а згодом ще одну для архикнязя вишила українська письменниця Катря Гриневич. Вільгельм не цурався її носити, й за це його прозвали Василем Вишиваним. А за братання з простими солдатами — "червоним князем". Це прізвисько він уповні підтвердив після Берестейського миру.
Тоді надзвичайна ситуація трапилася з польськими легіонами — другий полк, під командуванням Юзефа Галлера, підняв зброю проти своїх же австрійських військ й перейшов на російську територію. Генштаб планував розв’язати національні добровольчі формації, у т.ч. й УСС, та за них поручився Вільгельм Габсбург.
"Вкінці мені вдалося, що цісар Карло особисто доручив мені команду над УСС-ами. Це рішення викликало велике обурення в генеральній булаві начальної команди і в польських колах — однак це нічого не помогло", — писав у спогадах Вишиваний.
Зате галицьких добровольців бажала бачити на своїй території українська влада. В той час у Києві вже діяла подібна формація, створена великою мірою з колишніх усусусів, що потрапили до російського полону. Повертаючись з нього, у столиці України вони організувалися в Галицько-буковинський курінь Січових Стрільців (ес-есів). На відміну від УСС, київські ес-еси були суто українською частиною в Армії УНР.
"З огляду на велику цінність, яка виявилась за відділами галицьких Січових Стрільців, що організувались на Україні з воєннополонених і виселенців і віддавали важку прислугу в боротьбі з большевиками, дуже бажано було в даній хвилі дістати такі січові дружини з Австрії", — писав лідер Центральної Ради Михайло Грушевський.
Дня 27 лютого австрійська армія вирушила в Україну. В її складі перебували й усусуси, що пройшли з Камянця, через Жмеринку до Тульчина. Тут їх прилучили до групи архікнязя Вільгельма. Всередині березня стрільці виїхали до Одеси, звідтіля 5 квітня вирушили до Херсону, а 8-го — двома пароплавами Дніпром до Олександрівська.
Читайте також: Українське військо: секрет регенерації
"Плавба УСС на пароплавах Дніпром угору з Херсона до Олександрівська — це один із найкращих моментів, які пережило УССтрілецтво впродовж свойого існування", — написав про це стрілець Степан Ріпецький.
Інший усусус Осип Думін описував це як релігійне пережиття: "Зa ввесь час істнування не переживало Стрілецтво такого духового підняття, такої радости й такого захоплення, як саме тепер, коли йому довелось побачити Дніпро, власними ногами діткнутися святих і дорогих для кожного Українця місць, политих кровю наших козацьких предків — степів колишнього Запорожжя. Тільки христіянин із глибокою вірою, шо входив на єрусалимські горби, відчуває в душі подібне зворушення".
Олександрівськ перебував у руках більшовиків, яких посилили "червоні" частини, що відступали з Півдня та Правобережжя. Не скоординувавшись з німцями, що перебували неподалік, 13 квітня, УСС самостійно дали бій, з наскоку здобувши залізничну станцію. Та наступного дня, зіткнувшись з переважаючими силами ворога, стрільці покинули місто.
"Був це перший бій легіону У.С.С з новим ворогом України, з московським большевизмом, і останній бій його у складі австрійсько-угорської армії", — писав про нього Думін.
Похорон усусуса Михайла Яреми, котрий загинув у першому бою УСС з більшовиками / Фото: wikipedia.org
Дня 16 квітня німецькі частини, УСС та відділи Запорозького корпусу Армії УНР, що повертався з Криму, таки звільнили Олександрівськ. Ще за два тижні у Києві відбувся гетьманський переворот, що став несподіванкою для війська.
Показовою є реакція Всеволода Петріва — керівника полку кінних гайдамаків імені Костя Гордієнка. В складі Запорозького корпусу полк брав участь у здобутті Криму, а тепер опинився під Олександрівськом. Переворот породив сум’яття і Петрів писав: "Заряджується вперед гостре поготівля, бо кожний може стати ворогом, навіть свої Запорожці. У всяких випадках стерегтися, щоби не відібрали зброї".
Те ж стосувалося й іноземних частин, до яких причисляли усусусів: "В Олександрівськ не вступаємо, бо хоч там і Українські Січові Стрільці але хто їх знає. Вони ж під австрійською командою та ще й панькаються з австрійським князем, який хоч і зветься Вишиваним, ба, але й Потемкина Нечосою звали". У ці дні всі були напружені та приготовлені до найгіршого. Тож вояки готували переправи, виготовляли човни, під їх наглядом селяни копали рови, а ковалі — підкови.
Козаки Запорізької дивізії під час зустрічі з Українськими Січовими Стрільцями в м. Олександрівськ. Стоять попереду: Всеволод Петрів, Василь Вишиваний та Петро Болбочан. 1918 рік / Фото: wikipedia.org
Тоді ж трапився інцидент із представником гетьманської влади, що прибув до міста і вручивши на вокзалі воякам валізи, наказав викликати авто, бо приїхав "комендант Олександрівська". Як "московського самозванця", варта доставила його до Петра Болбочана — керівника запорожців, що відповідав за Кримську кампанію. Той пояснив новопризначеному чиновнику, що з таким початком він авторитету не здобуде і відправив його назад до Києва...
Та попри загальну настороженість та атмосферу недовіри, українські вояки бажали познайомитися, а старшини Запорозького корпусу Болбочан та Петрів навіть обговорили сценарій, коли б на "український престол" поставити Вишиваного. Тож на місці своєї дислокації, в селі Царицин кут, "Запорожці" влаштували стрільцям гостину. На ній архикнязь справив сильне враження на козацтво.
— Гайдамацтву Слава! — кликнув тост Вільгельм Габсбург.
— Здоров був, Вишиваний! — вигукнули у відповідь гайдамаки.
— Це вже нечемно, — звернув увагу Всеволоду Петріву Болбочан.
— Але справді по запорізьки, — відповів Петрів.
А за якийсь час в цьому ж Царициному Куті вирішили організувати гайдамацько-селянське свято, з військовими виступами, частуванням та театральною виставою. «В часі вистави гайдамацтво одягло архикнязя в нашу бурку й шапку, "бо холодно" і тим хоч на зверх охрестило його на "свою віру"», — пригадував Петрів. Згодом цей момент жартома прозвали "коронацією" Вишиваного.
Читайте також: Військова підготовка Р
- Останні
- Популярні
Новини по днях
3 листопада 2026
