«Ялта в китайському Шеньчжені» вигідна лише Путіну
Західні оглядачі продовжують аналізувати можливу тристоронню зустріч Путіна, Трампа та Сі під час саміту АТЕС у китайському Шеньчжені, який уже охрестили «новою Ялтою» щодо переділу сфер впливу у світі за аналогією зі знаменитою Ялтинською конференцією за участю Сталіна, Рузвельта та Черчилля у 1945 році.
Як відомо, саме Москва запропонувала організувати цей тристоронній діалог. На думку деяких західних спостерігачів, єдиною стороною, яка може отримати вигоду з цієї зустрічі, також є лише Москва. Участь у цьому саміті Китаю та Штатів несе для них серйозні ризики. І взагалі, ця зустріч, якщо вона відбудеться, загрожує глобальними проблемами.
Передусім небезпека полягає в тому, що долю України намагаються вирішити без її участі та без врахування думки європейських союзників.
Що стосується Пекіна, то Китай не є нейтральним чи неупередженим посередником. Сі Цзіньпін погоджується на роль учасника не заради встановлення справедливого миру, а задля здобуття дипломатичних балів, демонстрації статусу наддержави та підриву глобального авторитету США. При цьому Китай не планує нести жодної реальної відповідальності за довгострокове майбутнє України.
Репутаційна шкода для США полягає в тому, що участь у подібному форматі підкреслить виключно транзакційний підхід Трампа до зовнішньої політики. Це руйнує довіру традиційних союзників до Америки як до гаранта безпеки та цінностей.
Створюється небезпечний прецедент для Тайваню: якщо Пекіну дозволять силою чи тиском сприяти перекроюванню кордонів європейської держави та легітимізації територіальних втрат України, це розв’яже Китаю руки і створить небезпечний стимул для реалізації власних агресивних амбіцій щодо Тайваню.
До того ж, будь-які кулуарні угоди «трійки» у Шеньчжені не завершать війну автоматично, оскільки Україна має власну суб’єктність і волю до опору, які неможливо проігнорувати.
Крім того, спроба за спиною Європи та Києва розділити світ на сфери впливу і продиктувати долю України завдасть колосального удару по авторитету США та послабить їхні позиції.
Справжні цілі Кремля полягають у тому, що Путін прагне не просто формального статусу, а радикальної зміни архітектури безпеки в Європі та встановлення домінування над сусідніми країнами. Саміт без участі європейських лідерів — ідеальний інструмент для цього.
Слабка переговорна позиція США полягає в тому, що Трамп схильний переоцінювати особисті домовленості і вже послабив свої важелі тиску, скоротивши підтримку України, тоді як залученість США в інші конфлікти (наприклад, навколо Ірану) дає Москві та Пекіну додаткові переваги.
Навіть якщо зустріч у Шеньчжені буде чисто символічною, вона створить хибну видимість реального дипломатичного прогресу, що відверне увагу світу від триваючої агресії РФ і повністю зіграє на руку Путіну.
Про це детальніше пишуть британське видання The Telegraph та агентство Bloomberg
Про ризик дозволити Сі Цзіньпіну допомогти розділити Україну пише британське видання The Telegraph.
Зазначається, що надання Пекіну місця за столом переговорів може мати далекосяжні наслідки для міжнародних відносин загалом і для самого Китаю.
У Росії деякі коментатори називають це «новою Ялтою». Подібно до конференції 1945 року, лідери трьох наддержав можуть сісти за стіл переговорів на полях саміту АТЕС у Шеньчжені, щоб обговорити майбутнє України.
Аналітики заявляють, що місце за столом переговорів стане для Китаю «важливою можливістю» продемонструвати свій статус наддержави та дипломатичну вагу, а також зарекомендувати себе як надійна глобальна сила.
«Якщо їм вдасться виступити посередниками у встановленні міцного і стабільного миру, це зміцнить їхні позиції як великого міжнародного гравця», — зазначив Джа Іан Чонг, доцент Національного університету Сінгапуру.
Однак участь Сі пов’язана й з ризиками — для Китаю, України та традиційних союзників США.
«Я не думаю, що для Пекіна все настільки однозначно. Якщо вони укладуть якусь угоду, а потім вона зірветься, це може поставити під сумнів їхній загальний авторитет», — сказав професор Чонг.
Поки що повідомлення вказують на те, що саме Путін, а не Сі Цзіньпін чи Трамп, виступає ініціатором тристоронніх переговорів.
За даними видання South China Morning Post, китайські посадовці приватно привітали цю ідею, але не стали активно її просувати.
Але якщо переговори відбудуться, примусове припинення війни в Україні не буде пріоритетом для Пекіна.
«Підхід Пекіна полягає в тому, щоб відігравати роль посередника і зосередитися на отриманні символічних дипломатичних та іміджевих балів, а не намагатися глибоко встрявати у складний діалог, який може піти не за планом», — каже Вільям Янг із аналітичного центру Crisis Group.
Діалог між Сі Цзіньпіном, Путіним і Трампом також є викликом для традиційних союзників США, таких як Велика Британія, Європа та Японія.
Затишні тристоронні відносини посилять «стратегічну тривогу» щодо лояльності США у суперництві великих держав, заявив Ван Вень із Чон’янського інституту.
Для Китаю ідеальним результатом тристоронніх зустрічей могло б стати участь у переговорах, розпливчаста спільна заява та мінімальна відповідальність за подальші дії.
«Пекін не має наміру брати на себе відповідальність за майбутнє України», — заявив Темур Умаров із Центру Карнегі виданню DW.
Але про що б не домовилися три лідери, війна не буде врегульована у Шеньчжені.
«Подобається це Кремлю чи ні, Україна має власну думку», — додав він.
Трамп повинен відхилити пропозицію Путіна щодо проведення саміту великих держав, пише у колонці для агентства Bloomberg оглядач Марк Чемпіон.
Сама перспектива зустрічі Сі Цзіньпіна, Володимира Путіна та Дональда Трампа під час саміту АТЕС наступного місяця викликає занепокоєння у традиційних союзників США, не кажучи вже про Україну.
Однією з причин для обережності є сам факт того, що Путін уже деякий час наполягає на цьому, востаннє — під час телефонної розмови з президентом США 9 жовтня. Кремль заявляє, що підготовка йде повним ходом, але Трампу варто поцікавитися, чому Москва настільки зацікавлена у цій зустрічі, перш ніж давати згоду на участь.
Однією з привабливих рис цього плану є те, що він виключає Україну та Європу — два об’єкти російської агресії, які, отже, з найбільшою ймовірністю можуть перешкодити укладенню ширшої угоди, якої прагне Путін.
Трамп, без сумніву, розраховує, що зможе покласти вину за продовження війни на Європу та Зеленського, а новини про російські нафтові танкери, що прямують до США з дизельним паливом, допоможуть йому в політичному плані напередодні проміжних виборів 3 листопада. На жаль, деякі американські виборці можуть із цим погодитися, а урочистість і помпезність, які привносить саміт великих держав, також відіграють свою роль.
Для Путіна ставки ще вищі. З того самого дня, коли російські війська увійшли в Україну у 2022 році, він дав зрозуміти, що його мета — не просто захопити території, а змінити всю архітектуру безпеки Європи таким чином, щоб Москва смогла відновити вплив на всьому континенті і знову утвердитися як велика держава.
Тристороння зустріч у Китаї стала б вирішальним кроком на цьому шляху і виглядає ще більш привабливою завдяки тому, що Сі Цзіньпін — близький союзник Путіна. Це буде протистояння «два проти одного», причому на території Сі Цзіньпіна.
Можна було б із радістю підтримати ідею надати Путіну цю перемогу, якби така ситуація відкрила шлях до компромісу щодо України, Тайваню та інших точок глобальної напруженості. Але так це не спрацює. Путін не хоче визнання Росії як великої держави лише заради статусу. Він прагне права робити те, що роблять великі держави — встановлювати панування над сусідніми країнами.
Звідси й ажіотаж у контрольованих державою російських ЗМІ з приводу можливості того, що Шеньчжень міг би стати другою Ялтинською конференцією.
Втім, Трамп, схоже, прагне сфокусувати обговорення порядку денного можливого саміту з Китаєм на питаннях контролю над ядерною зброєю, а не на Україні чи сферах впливу. Це важлива сфера для дипломатії.
Крім того, саме в ній інтереси США та Росії збігаються на противагу інтересам Китаю. Сі Цзіньпін швидко наращує ядерний арсенал, але він досі далекий від паритету, що, ймовірно, зробить будь-яку угоду щодо контролю над озброєннями, яка влаштовує Москву та Вашингтон, непривабливою для Пекіна. Як же тоді Китай зможе наздогнати суперників?
Це одна з причин, чому зустріч може і не відбутися, що, можливо, на краще, враховуючи неоднозначну історію самітів великих держав.
Їхній результат, як правило, багато в чому залежить як від балансу сил у день зустрічі, так і від особистих сильних та слабких сторін лідерів, які беруть участь.
Мюнхен 1938 року не потребує додаткових коментарів. Ялтинська конференція була зумовлена тим, що три союзники у війні, які сиділи за столом переговорів, і досі мали на полі бою мільйони солдатів, тоді як Рузвельт страждав на серцеву хворобу та пухлину мозку (він помер невдовзі після цього) і разом із Черчиллем надмірно довіряв Сталіну, який їх обманув. У результаті з’явилася розколота Європа та холодна війна.
Зустріч Джона Ф. Кеннеді з Микитою Хрущовим у 1961 році обернулася дипломатичним провалом, якого краще було б уникнути. Хрущов поїхав із враженням, що Кеннеді слабкий, непідготовлений і недисциплінований. За цим послідували Берлінський повітряний міст та Кубинська ракетна криза, оскільки радянський лідер намагався використати перевагу, яку, як він вважав, мав.
Як оцінити перспективи Трампа у Шеньчжені, якщо саміт таки відбудеться?
По-перше, слід сказати, що послужний список Трампа на важливих самітах не вселяє оптимізму. Він неодноразово поступався важелями впливу у своїх відносинах із Путіним, демонструючи надмірну довірливість щодо професійного розвідника.
Його зустрічі з Путіним в Анкориджі минулого року та з північнокорейським лідером Кім Чен Ином у 2018 році були погано підготовленими, як і у випадку з Кеннеді. Трамп відомий тим, що не вникає в деталі, а досвідчені переговорники матимуть лише кілька тижнів на підготовку.
По-друге, загальна ситуація несприятлива для будь-якого американського лідера. США залучені у виснажл
- Останні
- Популярні
Новини по днях
27 жовтня 2026
