Система банківського регулювання України на 82% еквівалентна вимогам ЄС, але цього недостатньо
За свіжою оцінкоюрівень еквівалентності української системи банківського регулювання та нагляду вимогам ЄС становить81,7%. У 2022 році він становив49%. Розбираємося, що означає цей показник і які зміни ще потрібні Україні.
Зміни банківського регулювання є частиною переговорів щодо вступу до ЄС. Фінансові послуги, зокрема й правила роботи банків, входять до кластера 2 «Внутрішній ринок». Станом на серпень 2026 року переговори щодо нього ще не відкриті: Українаофіційно відкрила кластер 1 «Основи процесу вступу» та кластер 6 «Зовнішні відносини». Згідно іззаявами президентки Європейської комісії Урсули фон дер Ляєн, наступним кластером, який може бути відкритий для України у межах переговорів про вступ до ЄС, буде саме він. Тому важливо розуміти, який стан справ маємо зокрема і в банківській сфері.
За 2022-2026 роки оцінка рівня еквівалентності нашого банківського регулювання європейським нормам підвищиласяз 49% до 81,7%, а до кінця 2027 року НБУ планує довести цей показникдо 100%. Це не означає, що українські правила мають дослівно повторювати правила ЄС. Йдеться про те, чи дає українська система регулювання та нагляду загалом такий самий результат: чи достатньо вона обмежує ризики банків, вимагає належного запасу капіталу і ліквідності, розкриття інформації та чи забезпечує ефективний нагляд. Тому 81,7% — це не частка норм ЄС, які Україна вже скопіювала у своє законодавство, а оцінка того, наскільки поточна українська система відповідає вимогам Євросоюзу.
Про те, що реформи фінансового сектору загалом ще далекі від завершення, свідчитьоцінка Єврокомісії. У звіті за 2025 рік вона оцінила сферу фінансових послуг загалом (не окремо банківський сектор) як таку, що має лише «певний рівень підготовки»: хоча протягом року відбувся прогрес, попередні рекомендації Єврокомісії були виконані частково й залишаються актуальними (банківський сектор є найбільш розвиненою частиною українського фінансового ринку, однак окремо Єврокомісія його не оцінювала).
Отож, що ще нам треба зробити найближчим часом у регулюванні банківського сектора?
Для оцінки стійкості банків використовують показник достатності їхнього капіталу. Проте значення має не лише те, скільки капіталу в банку, а й те, які ризики він бере на себе. Два банки можуть мати однаковий обсяг капіталу, але один видає переважно надійні кредити, а інший — кредитує ризиковіших позичальників, які, до того ж, з однієї галузі. У ЄС вимоги до капіталу банків побудовані так, щоб враховувати ці відмінності. Перший рівень — Pillar I — базові вимоги до капіталу, які мають покривати кредитні (неповернення кредитів), ринкові (втрати через несприятливі зміни валютних курсів, процентних ставок) та операційні (втрати через збої внутрішніх процесів і систем або помилки працівників) ризики. Вони вже враховують різницю між банками: якщо, наприклад, банк видає більш ризикові кредити, розрахункова сума ризику зростає, а разом із нею автоматично зростає і необхідний обсяг капіталу. Україна вже запровадила значну частину цих правил. З 1 січня 2027 року норматив достатності для українських банків зменшиться з 10 до 8% (як в ЄС) від обсягу всіх операцій банку, зважених за їхньою ризиковістю.
Але мінімальними вимогами до капіталу європейська система не обмежується. Понад цей мінімум банки мають накопичувати додаткові запаси капіталу — буфери. Це аналог «подушки безпеки»: якщо під час кризи збитки банку різко зростуть, він зможе використати цей запас, не опускаючись одразу нижче мінімально допустимого рівня капіталу. Це дає йому більше можливостей продовжувати кредитувати клієнтів і не скорочувати кредитування лише для того, щоб виконати норматив запасу коштів.
Які буфери капіталу передбачені в ЄС?
В Україні передбачено чотири з цих буферів: консервації, системної важливості, контрциклічного та системного ризику. З 1 січня 2027 року банки мають формувати буфер консервації у розмірі 2,5% від обсягу активів та операцій банку, скоригованого на їхню ризиковість, а системно важливі банки — також буфер системної важливості у розмірі 1-2% від тієї ж бази. Контрциклічний буфер і буфер системного ризику НБУ може застосовувати залежно від ситуації у фінансовій системі. Окремого буфера для глобально системно важливих банків в українській системі немає.
Такий механізм уже показав свою ефективність у ЄС. На початку пандемії Європейський центробанк дозволив банкам єврозони, які перебувають під його наглядом, тимчасово використовувати частину капітальних буферів. Це дало банкам більше простору для покриття збитків і підтримки кредитування в період економічного спаду.
Втім, навіть детальний розрахунок за Pillar I не може охопити всі ризики конкретного банку. Наприклад, банк може надто сильно залежати від одного виду бізнесу, зосередити значну частину кредитів у кількох галузях або великих позичальниках, мати слабке корпоративне управління чи вади в системі управління ризиками. Такі ризики або взагалі не враховуються стандартними вимогами Pillar I, або можуть бути враховані недостатньо. Тому європейська система передбачає ще один рівень контролю — Pillar II, за яким регулятор окремо оцінює кожен банк і визначає, чи достатньо йому капіталу з огляду саме на його ризики. Якщо стандартні нормативи не повністю покривають ризики конкретного банку, регулятор може встановити для нього додаткову вимогу до капіталу. Таким чином, нагляд переходить від принципу «одна норма для всіх» до оцінювання кожної установи окремо.
НБУ планує розробити методологію встановлення таких індивідуальних вимог і розпочати їхнє застосування у 2027 році. Чому індивідуальний підхід може бути потрібний, показала оцінка стійкості банків у 2025 році. НБУ змоделював несприятливий економічний сценарій і перевірив, чи вистачить кожному банку капіталу для покриття можливих втрат. Для дев’яти банків, на які припадало 18% активів сектору, перевірка показала, що за такого сценарію звичайного мінімального рівня капіталу було б недостатньо. Тому цим банкам потрібно збільшити запас капіталу або вжити інших заходів для зниження ризиків до жовтня 2026 року. Це ще не було застосуванням Pillar II — підвищені вимоги стали результатом окремої оцінки стійкості. Але приклад ілюструє принцип індивідуального підходу: одна й та сама мінімальна вимога може бути достатньою для одного банку і недостатньою для іншого.
Ще одна частина європейської системи —Pillar III — стосується прозорості банків. Вона не встановлює нового нормативу капіталу, а визначає, яку інформацію про капітал, ліквідність, ризики банки мають публічно розкривати. У ЄС ця інформація централізовано публікується через Pillar 3 Data Hub Європейського банківського органу (European Banking Authority, EBA). Це потрібно тому, що фінансова звітність не завжди дозволяє зіставити ризики двох банків. Один банк може мати більше капіталу, але водночас кредитувати ризиковіших клієнтів. Інший — мати нижчий показник капіталу, але простішу структуру активів.
В Україні банки зобов’язані публікувати низку показників: дані про баланс, кредити, регулятивний капітал та виконання нормативів. Але з 2026 року НБУ запровадив вимоги до розкриття інформації, наближені до правил ЄС та Pillar III. Вони додають інформацію про ризики банку та управління ними, а також шаблони, за якими дані можна буде зручно порівнювати між банками. Перші звіти за новими вимогами вони повинні оприлюднити до 30 квітня 2027 року. Звіт розміщуватиметься на сайті самого банку та подаватиметься до НБУ для публікації на сайті регулятора.
Коли банк видає кредит, він оцінює, наскільки ймовірно, що позичальник зможе його повернути. На це можуть впливати не лише фінансові показники компанії. Наприклад, повінь або посуха можуть пошкодити її виробництво, порушення трудового законодавства — призвести до штрафів і судових витрат, а слабке управління — до збитків.
У європейському банківському регулюванні такі фактори називають ESG-ризиками: екологічними (environmental), соціальними (social) та управлінськими (governance). Йдеться не про вимогу кредитувати лише «зелені» проєкти. Банк має оцінити, чи можуть такі фактори створити фінансові проблеми для позичальника, знизити вартість його застави або ж завадити йому повернути кредит.
EBA (European Banking Authority) вимагає, щоб банки враховували такі фактори у своїхсистемах управління ризиками. Мета цих правил — не заборонити кредитування певних підприємств. Банк має визначити, як конкретний ризик впливає на фінансовий стан клієнта, вартість застави та ймовірність повернення боргу. Наприклад, він може попросити підприємство надати план модернізації або врахувати додатковий ризик під час визначення строку та умов кредиту.
НБУ виклав майбутню модель уБілій книзі з управління ESG-ризиками. Впровадження вимог для банків заплановане поетапно протягом 2025-2026 років. У лютому 2026 року принципи екологічної та соціальної відповідальності були включені дометодичних рекомендацій із корпоративного управління, астандартизоване розкриття інформації про ESG-ризики регулятор планує запровадити у 2027 році.
Навіть найкращий нагляд не гарантує, що жоден банк ніколи не матиме проблем. Тому ще одне важливе питання — що відбувається, коли установа не може самостійно відновити платоспроможність. Звичайна ліквідація означає припинення роботи і продаж майна. Для невеликого банку цього інколи достатньо. Для великої установи різке відключення платежів, рахунків і кредитних ліній може поширити кризу на клієнтів та інші банки.
Європейська Директива BRRD створює інший режим — врегулювання. Ще до кризи банк готує план відновлення, а орган врегулювання — план дій на випадок його неплатоспроможності. За потреби можна продати бізнес іншому банку, передати критичні функції іншій установі, відокремити проблемні активи або застосувати bail-in — списати чи перетворити на капітал зобов’язання. Збитки мають першими нести акціонери, а вже потім кредитори і держбюджет. Банки в Україні вже зобов’язані готувати плани відновлення діяльності, а після визнання установи неплатоспроможною Фонд гарантування вкладів фізичних осіб (ФГВФО) виводить його з ринку,
- Останні
- Популярні
Новини по днях
7 вересня 2026
