Окупанти навчають підлітків з Луганщини військовій справі

24.08.2026, 14:38 acmc.ua

Підлітків 14–17 років із Луганська долучили до всеросійських військових змагань. Під час активностей їх навчають вогневій та тактичній підготовці, управлінню БпЛА, саперній справі й штурмовим діям.

Про це повідомили у Луганській обласній військовій адміністрації.

До організації змагань залучили російські «рух перших», «юнармію» та «воїн». Під час навчання юнаки та дівчата опановують навички управління безпілотниками, виживання в екстремальних умовах, створення оборонних рубежів, а також проходять вогневу й тактичну підготовку.

Окремо учасників навчають саперної справи та навичок штурмових дій.

Стежте за новинами Донеччини в Telegram. Підписуйтеся на наш канал – там оперативно публікуємо головне протягом дня.

Підрозділи Сил оборони України 23 серпня та в ніч на 24 серпня уразили пункт управління противника у Старомлинівці на Донеччині та склади матеріально-технічних засобів на Луганщині.

Про це повідомили у Генеральному штабі Збройних Сил України.

За інформацією, українські воїни атакували склади матеріально-технічних засобів у Степному й Хрустальному у Луганській області. На Донеччині –пункт управління ворога.

Крім того, у Роздольному на тимчасово окупованій території Криму захисники уразили радіолокаційну станцію росіян «СТ-68».

Також за результатами попередніх уражень вдалося встановити, що 23 серпня на аеродромі в анапі краснодарського краю рф пошкоджені винищувачі Су-33, МіГ-29 та безпілотний літальний апарат «Оріон».

Колишню суддю Краснодонського міськрайонного суду Луганської області підозрюють у роботі на окупантів. Після захоплення міста жінка залишилася на тимчасово окупованій території, а згодом стала суддею та очолила «раду суддів».

Про це повідомили у Луганській обласній прокуратурі.

За інформацію, до початку збройної агресії рф жінка працювала в українській судовій системі. З 2004 року вона була суддею Краснодонського міськрайонного суду Луганської області. Після захоплення Краснодона у 2014 році суд припинив роботу. Жінка залишилася на тимчасово окупованій території.

Згодом жінка почала працювати в незаконній судовій системі окупантів. Влітку 2023 року указом президента рф її призначили суддею так званого «верховного суду» та головою «ради суддів» на тимчасово окупованій Луганщині.

На цих посадах вона бере участь у нарадах щодо формування так званого «законодавства» окупантів, розглядає справи та ухвалює рішення від імені незаконних органів влади.

Їй інкримінують добровільне зайняття посади в незаконному судовому органі на тимчасово окупованій території України за ч. 7 ст. 111-1 Кримінального кодексу України.

Прокурори направили до суду обвинувальний акт щодо жителя Луганщини, який погодився очолити незаконну адміністрацію Рубіжного на тимчасово захопленій території. До цього чоловік командував незаконним збройним формуванням окупантів.

Про це повідомили у Луганській обласній прокуратурі.

За інформацією, наприкінці січня 2025 року фігуранта справи призначили виконувачем обов’язків «глави адміністрації міста Рубіжного». До переходу на адміністративну посаду він тривалий час співпрацював з окупаційними структурами. У 2014 році чоловік приєднався до незаконних збройних формувань, де згодом став одним із командирів. За цю діяльність обвинувальний акт щодо нього раніше вже направили до суду.

Після поранення чоловік припинив військову службу, однак продовжив співпрацю з окупантами. Нині він керує структурними підрозділами адміністрації, координує їхню роботу та забезпечує виконання рішень окупаційного керівництва.

Чоловіку інкримінують колабораційну діяльність за ч. 5 ст. 111-1 Кримінального кодексу України. Обвинуваченого оголосили в міждержавний розшук.

Айдарська селищна територіальна громада розпочала прийом документів для надання матеріальної допомоги людям з інвалідністю. Виплату у розмірі 5 000 гривень можуть отримати зареєстровані в громаді внутрішньо переміщені особи, які перебувають на підконтрольній Україні території.

Про це повідомили у Луганській обласній військовій адміністрації.

Матеріальна допомога передбачена для людей з інвалідністю, які мають реєстрацію в Айдарській селищній територіальній громаді та після переміщення перебувають на підконтрольній Україні території.

Розмір виплати становить 5 000 гривень.

Подати документи можуть люди з інвалідністю, які одночасно відповідають таким умовам:

У наданій інформації не вказано перелік документів, необхідних для оформлення виплати, а також кінцевий строк подання заяви.

За додатковою інформацією щодо отримання матеріальної допомоги можна звертатися за телефонами:

099 377 09 78

095 016 70 95

066 896 23 88

Антикризовий медіа-центр також розповідає про соціальну підтримку внутрішньо переміщених людей та можливості отримання допомоги. Якщо редакція має релевантний матеріал із практичною інформацією для ВПО, його можна додати до цієї новини як внутрішнє посилання.

Meta Description:

Матеріальна допомога людям з інвалідністю з Айдарської громади становить 5 000 гривень. Документи приймають від ВПО, які перебувають в Україні.

Наталія Глущук виїхала із Сіверськодонецька за кілька днів до початку повномасштабного вторгнення. Зрештою разом із родиною опинилася в Німеччині, де отримала житло, фінансову та медичну підтримку. У серпні 2023 року родина приїхала в Україну – попри війну та відсутність дому. Наталія розповіла журналістці «Антикризового медіа-центру», чому вирішила повернутися, що побачила в німецькій системі підтримки та освіти і чому після втрати Луганщини відчуття дому для неї більше не існує.

Я народилася в Сєвєродонецьку (у 2024 році перейменували на Сіверськодонецьк – ред.) Луганської області, а чоловік мій родом з Волині. У 2022 році працювала завідувачкою сектору комунікацій у ЦНАПі Сєвєродонецької міської військової адміністрації. Уже в середині лютого відчували напруження, а я з 2014 року добре пам’ятала, як вагітною ховалася від обстрілів у коморі. Тож не хотіла, щоб моя дитина чула вибухи, і 21 лютого ми виїхали на місяць погостювати на Волинь. Додому так і не повернулися – і з того часу минуло майже п’ять років.

У Луганській області залишалися моя мама, сестра з чоловіком і двома племінниками. У перший день повномасштабного вторгнення сестра забрала маму до себе, а виїхати з Кремінної вони вже не змогли – міст підірвали. Я намагалася домовитися з ДСНС, щоб їх вивезли, але це було неможливо. Мені сказали: «Молись за них».

На мій день народження, 6 березня, вони прорвалися: поїхали автівкою через річку під обстрілами. Прямо за ними в село зайшли окупанти й одразу пішли до будинку сестри з чоловіком, бо вони – медики й возили допомогу на блокпости українським військовим. Ми й на Волині сиділи як на пороховій діжці, бо до Білорусі лише вісім кілометрів і міг бути наступ з півночі. Мамі прислали фото її дев’ятиповерхівки, яка повністю вигоріла, а потім частково завалилася.

Моїй сестрі запропонували: «Приїжджайте до Польщі, щось вирішимо». Я підбурила сестру й маму. Ми взяли трьох дітей і рушили, але так доїхали аж до вокзалу в Штутгарті у Німеччині й звернулися до волонтерів, які допомагали українцям. Нас поселили в хостелі в окремому номері вшістьох. Два тижні ми там прожили на булочках і чаї. Вже діти супу просили, а грошей фактично не було. Ми стояли в безкінечних чергах у соціальних службах, оформлювали документи. Тим часом про нас дізналися люди, які здавали трикімнатну квартиру як соціальне житло, і ми переїхали до Людвигсбурга – маленького містечка. Ми просто сиділи в Німеччині й думали, що війна от-от закінчиться і ми поїдемо назад.

Восени сестра сказала, що не може бути непричетною, і повернулася в Україну. Вона – хірург і мала оперувати. Сестра залишила мені своїх синів. Було страшно, бо в Німеччині дуже складно довести, що можеш піклуватися про нерідних дітей. Нас налякали, що соціальні служби можуть їх забрати.

Лікарню, де працювала сестра, релокували на захід України і у листопаді 2022 року вона повезла своїх дітей туди. Однак після першого прильоту на підстанцію в їхньому житлі зникли світло й опалення, і сестра повернула синів до Німеччини.

Її діти навчалися дистанційно в українській школі, а моя донька ходила ще й до німецької. Було дуже складно, і під кінець навчального року я зрозуміла, що треба обирати: або ми відкидаємо все, що пов’язане з Україною, і живемо в новому контексті або повертаємося.

Фото героїні

У серпні 2023 року ми приїхали в Україну, до сестри в Київ. Вирішили триматися купи, бо сім’я – це завжди підтримка. Я працювала в ЦНАПі й приймала людей з окупованих територій. Було непросто від імені держави говорити людям, які лишилися без нічого: «Почекайте, подайте заяву на компенсацію за втрачене житло, можливо, воно колись у вас буде». Я намагалася пояснювати, а самій було бридко.

Намагалася зробити все, щоб допомогти людям: по максимуму залучала громадські організації, де можна було знайти гуманітарну допомогу. Однак для мого спокою цього було недостатньо, і зрештою я звільнилася з держорганів. У якийсь момент стало гидко усвідомлювати, що міські військові адміністрації окупованих територій досі пишуть плани розвитку до 2032 року.

Я згадала, що є інженером з охорони праці, перейшла на іншу роботу і тепер керую службою охорони праці в «Аврорі». Складно через безкінечні відрядження. Відчуття дому немає і ніколи не буде. Просто намагаюся будувати своє життя і прилаштовуватися до обставин.

Через три-чотири місяці після повернення я пошкодувала, що ми повернулися і прирікаю свою дитину на цю «рулетку», коли не знаєш, що буде завтра, сьогодні, через п’ять хвилин.

Усвідомлення, що в Німеччині можна було починати будувати життя, прийшло тільки через пів

Читати повністю…