Воїн із позивним «Ізі» 65 діб тримав позицію під Сумами: перший місяць — сам
Боєць із позивним «Ізі» служить у 21-й окремій механізованій бригаді. До повномасштабної війни він не мав постійного дому, жив у гаражі, старому погребі біля лісу, іноді ночував у знайомих і заробляв випадковими підробітками.
Сьогодні військовий називає побратимів своєю великою родиною. Про його історію повідомляє «Главком».
До мобілізації «Ізі» жив у Києві, але власного помешкання не мав. Спершу його прихистком був гараж. Згодом чоловік знайшов старий погріб на краю лісу, який накривав целофаном, бо всередину затікала вода.
Іноді він залишався у кума або ночував у землянці. Щоб заробити на життя, працював вантажником, їздив на приймальні пункти, збирав картон і здавав його.
Саме з картоном у руках його одного дня зупинили поліцейські. Під час перевірки документів чоловікові повідомили, що його розшукує ТЦК. Так «Ізі» потрапив до війська.
Після цього йому запропонували кілька підрозділів. Зрештою він опинився у 21-й окремій механізованій бригаді.
Службу чоловік починав фактично з нуля. На базовій підготовці він вчився всього необхідного для виконання бойових завдань — від надання першої допомоги до облаштування та маскування позицій.
Після навчання «Ізі» отримав завдання на позиції під Сумами. Саме там військовий провів 65 діб, із яких перші 30 діб — без напарника.
Найважчим, за словами військового, була не лише фізична робота чи облаштування укриття, а постійний недосип. Коли поруч немає іншої людини, нікому підмінити тебе, поки відпочиваєш. Потрібно самому стежити за обстановкою і залишатися зібраним день за днем.
Своє укриття «Ізі» облаштовував власноруч. Спершу викопав невелику позицію, накрив її, а згодом поступово розширював, щоб усередині можна було хоча б трохи відпочити.
Їжу, воду та необхідні речі військовому доставляли безпілотниками. Лише через місяць до нього направили побратима з позивним «Міро». Удвох стало легше — вони могли змінювати один одного, відпочивати по черзі та стежити за обстановкою.
Попри тривалий час на позиції, «Ізі» не хотів її залишати. Сьогодні про людей, з якими служить, він говорить не як про випадкових товаришів, а як про свою велику сім’ю.
Його історія — не про те, що війна змінює долю на краще. Війна залишається важким випробуванням. Але це історія про людину, яка колись жила там, де вдавалося знайти тимчасовий прихисток, а тепер має поруч людей, яких називає рідними.
Після років без постійного дому «Ізі» може сказати про своїх побратимів: «Це моя велика сім’я».
- Останні
- Популярні
Новини по днях
9 серпня 2026
