Їм назавжди 21–23: сім історій молодих захисників Житомирщини
21, 22, 23. У цьому віці закінчують університет, шукають першу серйозну роботу, планують весілля, сперечаються про майбутню професію і ще не дуже вірять, що доросле життя вже почалося.
У їхніх біографіях майбутнє теж було. Бокс і п’ятиборство. Театр і мрія про режисуру. Небо і бойовий МіГ-29. Фотографія. Кохана людина. Власна сім’я, яку хотілося створити після війни.
Але вік цих хлопців уже не зміниться.
Ми зібрали сім історій молодих захисників із Житомира, Малина, Любарщини та Хорошівської громади. Це лише сім імен із дуже довгого списку втрат Житомирщини.
До армії Юрій прийшов не випадково і не після 24 лютого. Для нього це був уже не перший контракт із ЗСУ. Він служив у 30-й окремій механізованій бригаді імені князя Костянтина Острозького навідником механізованого взводу.
У бригаді його запам’ятали людиною, яка багато усміхалася і жартувала, швидко вчилася й серйозно ставилася до служби. Побратими бачили в ньому військовий потенціал і людину, на яку можна покластися.
Юрій загинув 25 березня 2022 року на Донеччині. Йому було 22. Вдома залишилися батьки і троє сестер.
До війни у Данила вже було життя, про яке можна було розповідати окрему спортивну історію. Він займався тхеквондо, був багаторазовим чемпіоном міських та обласних змагань, здобував призові місця на Кубку України, входив до збірної України на чемпіонаті Європи. Мав чорний пояс.
Ще одна його пристрасть — небо. Данило був інструктором із парашутної підготовки й здійснив понад 35 стрибків.
Він закінчив Одеську військову академію, отримав звання лейтенанта і служив у десантно-штурмових військах. 27 березня 2022 року Данило загинув на Харківщині, прикриваючи відхід свого підрозділу.
Спочатку його вважали зниклим безвісти. Рідні понад десять місяців не втрачали надії. З’ясувалося, що Данила поховали у Дніпрі як тимчасово неопізнаного захисника. У лютому 2023 року його перепоховали у Житомирі.
Йому було 23.
Юрій народився у Малині 21 квітня 2000 року. Навчався у місцевій школі-ліцеї №1, потім — у коледжі. Але вже у 18 років вирішив пов’язати життя із захистом України.
Він служив у «Азові», був старшим кулеметником розвідувального підрозділу. Ще до повномасштабного вторгнення мав бойовий досвід.
Поза військом Юрій захоплювався фотографією. Знімав навчання, викладав свої роботи у соцмережах. У Книзі пам’яті Малинської громади залишилася проста деталь про його плани: Юрій мріяв створити сім’ю та жити у мирній країні.
24 лютого 2022 року він разом із побратимами став на оборону Маріуполя. 74 дні захищав місто. 8 травня загинув на «Азовсталі» внаслідок прямого влучання авіабомби у бункер.
Юрію щойно виповнилося 22.
У Артема була зовсім інша мрія. Він навчався у житомирській школі №36, закінчив агротехнічний коледж, певний час навчався у Польщі. Грав у самодіяльному театрі й хотів стати режисером.
Коли почалося повномасштабне вторгнення, Артем спочатку допомагав як волонтер. Згодом був мобілізований і служив у Десантно-штурмових військах. Побратими називали його «Дубр Тьома».
25 січня 2023 року його штурмова група атакувала російські позиції поблизу Кремінної на Луганщині. Після бою українські військові потрапили під артилерійський обстріл. Артем та кілька його побратимів загинули.
У нього залишилися мама і дружина. Детальніше про загибель Артема «Субота Онлайн» повідомляла у лютому 2023 року.
На війні загинув 23-річний пілот бойового літака МіГ-29 Владислав Залістовський з Житомирщини
Владислав із дитинства знав, де хоче бути — у небі. Після дев’ятого класу вступив до Київського військового ліцею імені Івана Богуна, а потім обрав професію льотчика-винищувача та навчався у Харківському національному університеті Повітряних сил.
У 2021 році почав службу в Повітряних силах. Літав на МіГ-29, мав позивний Blue Helmet. До 23 років на його рахунку було вже понад 28 бойових вильотів.
5 січня 2024 року Владислав загинув під час виконання бойового завдання.
Удома його чекала кохана дівчина. В офіційній історії Героя Малинська міська рада пише, що вони хотіли створити сім’ю і мати дітей.
Є ще одна деталь, яка дивним чином поєднала дві історії у цьому матеріалі. Владислав Залістовський і Юрій Литвиненко росли в одному дворі у Малині, ходили до однієї школи, разом грали у футбол і рибалили. Обидва загинули на війні — Юрію було 22, Владу 23.
Ілля міг би ще багато років збирати спортивні нагороди. Він займався боксом і сучасним п’ятиборством, став майстром спорту України, був призером Європи, багаторазово підіймався на п’єдестал чемпіонатів України.
Після школи з відзнакою закінчив автомобільно-дорожній коледж, а у 2022 році вступив на факультет фізичної культури і спорту Житомирського державного університету.
У 2024 році на чемпіонаті України виконав норматив кандидата у майстри спорту з боксу.
А в серпні того ж року став на захист України.
19 травня 2025 року сержант Ілля Ковальов загинув під час виконання бойового завдання на Сумському напрямку. Йому був 21 рік.
Він мріяв про власну сім’ю, хотів розвивати спорт і після війни долучитися до відбудови країни. Більше про Іллю та його спортивний шлях можна прочитати у матеріалі «Субота Онлайн» про прощання із захисником.
Юрій виріс у селі Рижани Хорошівської громади. У школі любив футбол, згодом серйозно захопився боксом і потрапив до складу збірної Житомирської області.
У 2021 році вступив до Поліського університету на агрономію. Диплом отримав у 2025-му — того самого року, коли остаточно здійснив іншу свою мрію.
В офіційній Книзі пам’яті Хорошівської громади зазначено: Юрій хотів стати розвідником. У лютому 2025 року він підписав контракт і приєднався до 12-ї бригади спеціального призначення «Азов» Національної гвардії України.
У підрозділі отримав позивний «Стиль» і служив снайпером другої категорії.
11 липня 2025 року Юрій загинув біля Щербинівки на Донеччині.
«Юра був найдобрішою людиною у світі», — так згадувала 21-річного онука його бабуся Ольга у розмові із журналісткою «Суботи» вже після похорону.
Футболіст і боксер. Агроном за освітою. Снайпер «Азову». Йому назавжди 21.
У цих семи життях майбутнє мало дуже конкретні обриси: весілля, сім’я, режисура, спорт, фотографія, польоти, професія після університету. Тепер про них розповідають рідні, побратими, шкільні вчителі й тренери. Їхні імена залишаються у книгах пам’яті, на меморіальних дошках і турнірах, які проводять уже без них.
Важливі новини та історії пам’яті — поруч із вами.Читайте більше на Telegram-каналі Субота Онлайн та на сторінці у Facebook.
© Використання матеріалів з інтернет-видання Субота Онлайн дозволяється лише за умови посилання на сайт subota.onlineДля інтернет-видань обов’язкове пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
9 серпня 2026
