Соколовські з Херсонщини пережили смерть прийомного сина та взяли іншу дитину з інвалідністю
Зображення: Вгору
Родина Соколовських із Херсонщини, Галина та Василь, яка з 2014 року допомагала українським військовим та дитячим будинкам, пережила окупацію, втратила власне житло через війну та зіткнулася з особистою трагедією – смертю прийомної дитини. Попри все, будучи внутрішньо переміщеними особами, вони продовжують волонтерити та дають шанс на краще життя іншій дитині з інвалідністю.
Галина та Василь Соколовські разом понад 30 років, мають двох дорослих рідних дітей та онуків, як розповідає Галина. Спочатку вони займалися бізнесом, а згодом розпочали волонтерську діяльність. З початком бойових дій на сході країни у 2014 році, вони збирали теплі речі та іншу допомогу для військових. Пізніше долучилися до херсонської «Кулінарної сотні», де сушили овочі, готували сухі супи, спеціальні енергетичні пайки з горіхів, сушених фруктів та меду, випікали печиво та готували чаї для фронту. Після 2016 року подружжя регулярно відвідувало дитячі будинки та притулки на сході України, зокрема в Покровську та Мангуші.
У січні 2022 року Галина з чоловіком взяли під опіку шестимісячного хлопчика Сашка з важкою формою дитячого церебрального паралічу (ДЦП) – спастичною тетраплегією. «Ми побачили дитину і, чесно кажучи, закохалися», – ділиться Галина. Задля реабілітації Сашка родина вирушила до Києва, де Галина домовилася про заняття в Українському медичному центрі реабілітації дітей з органічним ураженням нервової системи (центр Мартинюка). Проте реабілітація, запланована на 8 березня 2022 року, була скасована через початок повномасштабного вторгнення.
Повномасштабне вторгнення застало родину у їхньому будинку в селі Клапаї, розташованому між Киселівкою та Чорнобаївкою на Херсонщині. На початку вторгнення Галина з чоловіком на своїй вантажопасажирській машині доставили до лікарні шістьох поранених бійців, перш ніж російські танки увійшли в місто. В окупації вони з чоловіком та кількома місцевими жителями передавали ЗСУ інформацію про ворожу техніку та виконували запити українських військових. У вересні 2022 року хтось із односельців повідомив окупантам, що Галина волонтерка, і її затримали. Щоб не наражати на небезпеку сина та чоловіка, вона під тортурами стверджувала, що допомагала лише дитячим будинкам. Залишки дитячих речей та іграшок, зібраних для сиріт, були знайдені вдома, а місцевий хлопчик підтвердив її слова, після чого її відпустили. «Три доби знущалися, як хотіли. і на четверту добу побиту, зґвалтовану, ось так, як була роздягнена, так і викинули за паркан.Тоді ми з удвоєною силою, мабуть, почали сповіщати про них наших військових», – згадує Галина. Під час окупації в селі Клапаї майже постійно не було світла та води через відсутність роботи свердловин. Галина їздила в Білозерку, вимагаючи від окупаційної адміністрації дозволу на ремонт лінії, але на одному з ворожих блокпостів її залякали, повідомивши, що вона у них у «списках». Протисудомні ліки, дитяче харчування та памперси для Сашка Галині передавали знайомі херсонські волонтери.
Невдовзі після звільнення Херсонщини, Соколовські повезли Сашка на реабілітацію до Києва, а після курсу повернулися додому. Однак, зваживши на обмежені медичні можливості у прифронтовому місті, вони підшукали невеликий будиночок під Києвом, оренда якого коштує 8000 гривень на місяць плюс комунальні послуги. У цей період польські кінематографісти, які знімали фільм в Україні, звернули увагу на родину, і уряд Польщі організував для Сашка чотиримісячну реабілітацію в центрі у місті Сосновець. Згодом Галина власним коштом возила хлопчика на реабілітацію до Угорщини та Чорногорії. Коли Галина оформляла опіку, їй говорили, що Сашко проживе максимум місяць-два, але хлопчик не тільки дожив до трьох років, а й зміг сидіти, самостійно їсти та почав говорити. Проте, на початку грудня 2024 року, за кілька днів до чергової реабілітації, Сашкові раптово стало зле: почалися сильне блювання та діарея. Медики швидкої допомоги, за словами Галини, приїхали без дитячого катетера і не наважилися везти хлопчика за 40 кілометрів до обласної лікарні в Боярці, доставивши його до найближчого медзакладу в Бучі. Там Сашка забрали в реанімацію, а Галину не пустили. На її слова «Пустіть мене, я хочу до своєї дитини», реаніматолог відповів: «А я хочу в Америку. Пішла геть звідси». Галина викликала поліцію, а коли викликала приватну швидку, щоб перевезти дитину, персонал повідомив, що хлопчик помер. Коли Галина побачила Сашка, він був уже холодним і заціпенілим. Офіційний висновок судово-медичної експертизи вказав, що смерть дитини настала від гострої двосторонньої полісегментарної геморагічної пневмонії, ускладненої серцево-легеневою недостатністю. Галина ж переконана, що у хлопчика могла статися зупинка дихання на тлі стресу, оскільки він, коли нервував, забував, як дихати. Водночас, родина зіткнулася з упередженим ставленням через статус ВПО. На питання лікарів, чому вони приїхали саме до них, і відповідь про реєстрацію ВПО, медик, за словами Галини, зневажливо кинув: «Понаїхали…»
Після смерті Сашка родина Соколовських веде судову боротьбу за притягнення медиків до відповідальності. Поліція одразу відкрила провадження щодо самих опікунів за ч. 2 ст. 166 КК України, і лише за вимогою родини зареєструвала заяву щодо дій лікарів (ч. 2 ст. 140 КК України). Справи були об’єднані, і у березні 2025 року слідчий закрив провадження через «відсутність складу злочину». У листопаді 2025 року Ірпінський міський суд скасував цю постанову як поверхневу. Суддя наголосив, що слідчий не призначив експертизу причин смерті в контексті дій медиків, не допитав лікарів і персонал, а постанова не містить посилань на докази та аналізу складу злочину. Суддя зазначив, що не було призначено експертизу для встановлення причин смерті хлопчика в контексті дій медиків, що є обов’язковим елементом доказування за ст. 140 та ст. 166 КК України. Слідчий також не допитав лікарів і персонал лікарні, які безпосередньо надавали допомогу дитині та були свідками подій. Постанова про закриття не містила жодної підтвердженої підстави, відсутні аналіз усіх елементів складу правопорушень та посилання на докази, що суперечить вимогам ст. 110, 92, 94 КПК України. У грудні 2025 року Бучанська окружна прокуратура поновила досудове розслідування та надала слідчим обов’язкові вказівки. Невдовзі після смерті Сашка, Соколовські взяли під опіку іншу дитину з інвалідністю – дворічного Влада. «Ми вже знаємо, як лікувати, де лікувати. Є сила, є можливості», — пояснює це рішення Галина. На момент оформлення опіки Влад навіть не сидів, а сьогодні він не тільки ходить.
З тимчасово окупованої частини Херсонської області повернули шістьох дітей віком від 6 до 17 років, повідомив Олександр Прокудін.
Переселенці з Верхньорогачицької громади, що знайшли прихисток у Кропивницькому, відвідали Центральноукраїнський обласний краєзнавчий музей.
Вінницька громада попрощалася з військовим Андрієм Собком, який помер від поранень, отриманих під час виконання бойових завдань на Херсонському напрямку.
За матеріалами: Вгору
- Останні
- Популярні
Новини по днях
4 серпня 2026
