Якби можна було схрестити Федорова і Шмигаля, це був би ідеальний міністр оборони, – Рахманін без чороно-білих фарб (ВІДЕО)
Рахманін вважає звільнення Федорова помилкою. Які проблеми отримав у спадок в.о. міністра оборони Євгеній Хмара? Чи спрацює тандем Хмари та нового головнокомандувача Михайла Драпатого? І хто тепер має взяти на себе відповідальність за найболючішу проблему армії – мобілізацію? Про це Сергій Рахманін – член парламентського комітету з питань національної безпеки, оборони та розвідки, який до приходу у Верховну Раду майже 30 років був одним з топових політичних журналістів країни, говорив в інтерв’ю Українській правді.
– На піку протестів ви спрогнозували можливе призначення Євгенія Хмари і Михайла Драпатого. Це був інсайд чи прогноз?
– Я не знав. Це була така, якщо хочете, невеличка інтелектуальна вправа. Мене запитали: “Що б ти робив на місці президента?”. Я відповів, що на цьому місці ніколи не був і не буду, але якщо оцінювати ситуацію, в яку себе так чи інакше загнав президент, для нього єдиний компромісний вихід – це призначити на посади головкома і міністра оборони максимально компромісні фігури, які викликали б мінімальну кількість зауважень, заперечень і запитань.
На мій погляд, це могли би бути Драпатий і Хмара. Дивним чином прогноз справдився, хоча я не так часто з ними вгадую, бо прогнози дуже невдячна річ.
– Ексміністр оборони Михайло Федоров несподівано для багатьох, хто його підтримує на масових акціях протесту, в інтерв’ю “Українській правді” заявив, що крапка в історії його перебування у владі й відносин із президентом не поставлена. Чи може він у якийсь спосіб повернутися в крісло міністра оборони?
– Перш ніж відповісти на це питання, мушу зробити передмову. Звільнення Федорова було помилкою хоча б тому, що пів року – недостатній термін для того, щоб себе проявити. Обґрунтованих підстав для його звільнення не було. Він – масштабна системна людина, ентузіаст. Водночас у Михайла Альбертовича були і помилки, про які він не любить говорити. Але в нього був шанс зробити більше, і президент його цього шансу позбавив.
Якби зараз зробити графічний роман про новітню політичну історію України, там окремий розділ був би присвячений цвинтарю нереалізованих мрій і надій. Там була б окрема алея, яка рясніла б могилами тих, з ким були пов’язані величезні сподівання, і хто їх не виправдав. Кожне таке нереалізоване сподівання викликало розчарування щонайменше у частини суспільства, а в деяких випадках – у більшості громадян України.
Це не означає, що Федоров став би таким черговим розчаруванням. Я про те, що ми так і не навчилися за ці роки критичного ставлення до фактів, подій та людей і критичного мислення. І тому сприймаємо історію так, як нам хочеться сприймати, а у стресових умовах особливо важко позбуватися ілюзій.
Мені найбільше не подобається в цій історії спроба зробити картинку чорно-білою. Надмірна демонізація одних і надмірна ідеалізація інших. Життя набагато складніше і воно точно не чорно-біле, особливо коли йдеться про політику і про політичні постаті. А Михайло Федоров – політична постать, хоча він це заперечує.
Чи може він повернутися? Не думаю, що це можливо, через низку обставин.
По-перше, через особливості характеру самого президента. По-моєму, це очевидно для всіх, хто за ним спостерігає – він не любить визнавати помилки і не любить демонструвати слабкість.
По-друге, є люди, які йому радять, і ці люди радять цього не робити з певних причин. Перша з них – як би хто не ставився до Федорова, як би хто не ставився до Клименка, який так і не став міністром оборони, або до Хмари, призначення вже відбулося, заміна міністра оборони в країні, яка воює – це стрес. Людину вже призначили. Нехай і в.о., але він уже почав займатися величезною кількістю складних питань. Ще один стрес буде ще більшою проблемою, ще більшою помилкою, на моє глибоке переконання.
– Федоров на запитання про те, чи вважає відставку уряду ширмою власної відставки, відповів ствердно. Чому у президента з’явилася раптова і нагальна необхідність його звільнити?
– На мій погляд, причин могло бути багато. Окреслю головні.
Перша – Михайла Альбертовича стало забагато в медіапросторі, і навряд чи президенту це подобалося. Майже всі президенти у майже всіх країнах так ставляться до тих, кого вважають обґрунтовано чи безпідставно своїми конкурентами, а Володимир Олександрович – амбітна людина із особливим ставленням до інших героїв.
Друга причина – це справді тертя, які набули ознак відвертого відкритого конфлікту між головкомом Олександром Сирським і міністром оборони. І навіть не стільки і не тільки між ними, а між відомствами, які вони очолювали. Тобто між апаратом головкома, Генеральним штабом і Міністерством оборони. Якби конфлікт полягав тільки в терті між особами, було б ще пів біди. Але це набувало нездорових ознак.
Багато що залежало від самого президента, тому його заява про те, що йому ніколи було з цим розбиратися – така собі фраза. Зеленський – лідер і за характером, як би хто до нього не ставився, і за формальною посадою – лідер держави. Якраз у кризовій ситуації лідерство проявляється у вмінні вгамовувати пристрасті усіма можливими способами. Інструментарій у президента величезний.
Непорозуміння, тертя, що набували ознак відкритої боротьби, не могли не шкодити Силам оборони, сектору нацбезпеки і взагалі обороноздатності держави. Це ще не набуло гострих форм, але якби ситуація була не розв’язана, вона набула б важких наслідків.
Третя причина, про яку говорив і президент, і ексміністр оборони – однією з умов призначення Федорова на посаду міністра оборони була реалізація мобілізаційної реформи. Він брав таке зобов’язання. Як би бадьоро Михайло Альбертович не рапортував про це, насправді він нічого не зробив, а те, що він називає реформою, нею не було.
Рахманін: Я проти того, щоб чутливі кадрові питання у нас вирішувалися за допомогою картонок на Майдані
Автор фото: Українська правда
– Маєте на увазі нові контракти, оголошені Федоровим у травні?
– Не тільки. Що таке реформа? Це системна, масштабна реорганізація, скерована на суттєву або навіть докорінну зміну правил гри, яка зафіксована в законах. Що з того, що зробив Федоров, відповідає цим критеріям? Відповідь – нічого. У нього була мозаїчна картинка з різних рішень або ідей, які не вийшли за межі презентацій і діаграм.
– В інтерв’ю “Українській правді” Федоров каже, що найближчим часом мала бути оголошена реформа мобілізації, яка запрацювала б з вересня…
– Михайло Альбертович Федоров і його заступники, які неодноразово були на засіданнях комітету, регулярно нам обіцяли, що уже ось-ось, і дату остаточного залізобетонного старту цих реформ переносили як мінімум 3-4 рази. Чи з’явилася б вона невдовзі? Можливо, але не факт, що вона не була б перенесена вп’яте, вшосте чи всьоме.
– Про яку саме реформу йдеться?
– На цю тему є багато спекуляцій і маніпуляцій, але картинка не є чорно-білою. Не праві ті, хто звинувачує у провалі реформи Федорова, але неправий і він сам, коли каже, що зробив усе можливе.
По-перше, реформа ТЦК – точно не компетенція міністра оборони, оскільки ТЦК як військовий орган управління підпорядковується Командуванню сухопутних військ, а ті в свою чергу – Генеральному штабу. Тобто це не його компетенція, але він зі своєї доброї волі через обіцянки президенту вирішив зробити реформу, отримав відсіч, опір, все завалилося і тому його за це, в тому числі, цькують.
В інтерв’ю “Українській правді” Федоров наголошував на тому, що він не політик. Але міністр – політична посада за визначенням. І політиком Михайло Федоров став тоді, коли був назначений міністром цифровізації, ще до Міністерства оборони. Є така постанова, яка називається “Положення про Міністерство оборони” від 2014 року. Там написано, що Міністерство оборони формує і реалізує політику. Не створення екосистеми, а політику. Іде довжелезний перелік того, які галузі політики, які сфери політики, які напрямки політики перебувають у зоні відповідальності міністерства і міністра, який його очолює.
Політика – це не рейтинги, піар і вибори, які є лише її частиною. Так-от, в цьому положенні “Про Міністерство оборони” слово “мобілізація” згадується щонайменше півтора десятка разів. В тому числі там написано, що Міністерство оборони забезпечує мобілізацію і демобілізацію, крім усього іншого.
– Чому тоді ім’я командувача Сухопутних військ, якому підпорядковуються ТЦК, мало відоме широкому загалу, а Федоров, який був міністром пів року, “провалив реформу”?
– Мобілізація – це широке поняття, і відповідно до згаданої мною постанови вона відбувається в координації з Міністерством економіки, главкомом, начальником Генерального штабу, Кабінетом міністрів, з іншими складовими сектору безпеки й оборони. Одна людина чи одне відомство весь цей величезний кавалок проблем розв’язати не може, якою б геніальною вона не була. Але спробувати точно було варто.
Проблема мобілізації складається з низки різних проблем, які сотні разів обговорювалися на десятках нарад.
Перша – це порушення прав і свобод громадян працівниками ТЦК і працівниками поліції. Є свавілля, катування, порушення базових прав і свобод, які чинять військовослужбовці, і це псує репутацію держави і Збройних сил в очах громадян. Мова про дуже поганий вайб, дуже погане тло для країни, яка змушена цю мобілізацію проводити, як не крути, бо ми не можемо собі дозволити від неї відмовитися, як би хто цього не хотів.
Друга проблема – корупційні схеми, які існують в ТЦК. Війна поступово перетворилася на класичну війну для бідних і недостатньо спритних. Коли у нас в навчальних центрах переважно люди 55+ або щонайменше 50+ з усіма хворобами, а молоді-здорові дивним чином мобілізації уникають. Питання не лише в самій корупції, що саме по собі огидно, неправильно і жахливо, а в тому, що корупційні схеми впливають на якість, як зараз прийнято говорити, людського капіталу. Корупційні схеми позбавляють можливості належним чином відновлювати боєздатність бойових підрозділів.
Третя проблема – СЗЧ. Є велика кількість людей, які з тих чи інших причин не хочуть, бояться банально, за що не мені їх картати, бо я не воюю. Коли вони туди потрапляють, то здебільшого скоюють самовільне залишення ч
- Останні
- Популярні
Новини по днях
5 серпня 2026
