Від дитячої мрії до власної справи: як рівнянка відкрила міні-ательє
Тут пахне льоном і добром. За розкрійним столом порядкує маленька метка Анастасія: так полотно набуває перших обрисів сорочки чи сукні. А пані Оксана з допомогою швейної машини перетворює їх на довершені ексклюзивні речі.
Анастасія Сніжко давно виношувала мрію саме про таку, творчу, власну справу: з дитинства шила розкішні убори для ляльок, згодом і до своїх речей додавала ненав’язливі, але промовисті деталі. Вона стала дипломованим психологом, створила сім’ю, в якій підростають двійко діток – Матвій та Аліса. Мали міцну опору – чоловіка й тата. Але та дитяча мрія (як незакритий гештальт), все ж, не давала спокою. Михайло підтримував: «Звісно, спробуй, Настю. Чим зможу, допоможу ».
Вона склала бізнес-план і через «ДіЮ» подала заявку за програмою «Власна справа», яку адмініструє служба зайнятості. Відповідь не забарилася: Анастасія Сніжко отримала 150 тисяч гривень на облаштування власного міні-ательє. За ці кошти придбала машинку, розкрійний ніж, парагенератор. Паралельно підшукала приміщення для оренди, зареєструвалася як фізична особа-підприємець. Єдина умова, яку поставила держава, виділивши грант, – створити ще одне робоче місце. В пригоді знову стала служба зайнятості: Оксані Ушаковій, яка активно шукала роботу, запропонували звернутися до новоствореної підприємниці. Оксана з родиною в перші дні війни приїхала до Рівного із Запоріжжя. Хоча за освітою вона гідротехнік, вже встигла попрацювати в одному з рівненських ательє, трішки набити руку.
– У пошуку майстрині для мене важливішим було її бажання вчитися, аніж певний досвід. Можливо, через те, що й сама починала з нуля, а може, тому, що ми тут практикуємо чимало оригінального, нестандартного, не знаю. Наша цільова аудиторія – жінки 30 плюс. Ви ж розумієте, що в цьому віці вони часто змінюють параметри, – і з улюбленим одягом доводиться прощатися. Тому вирішили зробити речі базово-універсальними: десь мотузки приховати, гумову тасьму зашити. Тоді розмір чи навіть півтора стають непомітними, а улюблену річ не треба «списувати». Працюємо здебільшого з льоном, – постачальника якісного бельгійського полотна пастельних відтінків знайшли в Рівному. Шиємо насамперед сорочки, костюми з брюками та шортами, сукні, – тобто, базові речі, які є багатофункціональними і добре комбінуються між собою та з іншими предметами гардеробу. Приміщення орендуємо на Кавказькій, 9а, поруч із обласним центром зайнятості: тому пересвідчитися, як працюють кошти гранту, не проблема, – ділиться Анастасія.
До речі, розкрійний стіл та вішаки для готових речей власноруч виготовив її чоловік Михайло. Щойно Настя відкрила власну справу, він став на захист України в складі 82-ї бригади. Та рівно рік тому, 6 серпня 2025-го, зв’язок із чоловіком обірвався, – Михайло не повернувся із завдання на Покровському напрямі…
Побратими розповіли, начебто він потрапив у полон. Утім, російська сторона цього досі не підтвердила. Тож Настя, яка тепер сама собі психолог, не припиняє пошуку: разом із мамою Михайла офіційно стукають у всі можливі двері, –тільки б отримати бодай промінчик надії! Їх серця б’ються в унісон й неначе промовляють: «Мишко живий! І він точно повернеться додому!» Отак і тримаються: одна за одну і за непохитну віру.
– Знаєте, мене тримають діти й робота, в яку тепер занурилася з головою. Своїми виробами прагну подарувати людям задоволення в цьому непростому житті. В нас немає незадоволених клієнтів: комусь щось не підійшло – виправляємо, коригуємо, доводимо виріб до вимог замовника. Можливо, такий підхід не вкладається в правила комерції, – але ж ніхто не скасовує законів людяності. Якщо живеш і працюєш за ними, щиро бажаєш успіху іншим, то й для тебе життя рано чи пізно все врівноважить, – хіба не так? – вголос роздумує Анастасія.
Вона вже зареєструвала власну торговельну марку «Green bird» (»Зелена пташка»), має рекламну сторінку в «Інстаграмі», через яку залучає чимало клієнтів. Тож її замовники не лише в Україні, а й, приміром, в Італії та Греції.
– Одна з них – моя однокласниця. Бо світ насправді тісніший, ніж нам здається. Так, за цих два роки я не розбагатіла. Але, скажу так, знайшла себе. Утвердилася в переконанні: зайняті руки ніколи не опустяться. А ще – в бажанні працювати на рідній землі. Зрештою, навіть не сприймаю це за роботу: бо творити для людей – величезне моральне задоволення! – саме собою виривається в натхненної красуні.
Що додати до цих життєствердних слів? Гідність, яку носить у собі ця жінка, непоказна, вона не блищить, як золото. Бо Настя аж світиться нею зсередини. Я щиро бажаю їй та родині якнайшвидше дочекатися найкращого в світі чоловіка, батька та сина. Отоді, домовляємося, буде ще один репортаж, – переможний!
Для своїх речей Настя обирає лише якісний, із довгих волокон, льон: такий витримує «жорстку експлуатацію» й тримає нитку в тонусі. Отак і вони: попри надскладний виклик долі, міцно тримають нитку власної й нашої колективної віри. Бо назавжди закорінені в рідну землю, – в Україну.
Інна ОМЕЛЯНЧУК
- Останні
- Популярні
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
-
- Липень, 19
-
-
-
-
Новини по днях
20 липня 2026
