Я не вірю в дипломатичне звільнення Криму: велике інтерв'ю з Дмитром Кулебою
У великому аналітичному інтерв'ю ведучій 24 Каналу Ользі Білан ексміністр закордонних справ України Дмитро Кулеба детально розібрав поточну геополітичну ситуацію навколо російсько-української війни.
Дипломат розповідає про паливну кризу в Росії, викликану ударами українських дронів по НПЗ, та порівнює її з дефіцитом часів розпаду СРСР.
Окремо Дмитро Кулеба торкнувся стратегії реінтеграції Криму та інших окупованих Росією територій. Дипломат пропонує жорсткий, але прагматичний план дій із тимчасовим обмеженням виборчого права для всіх кримчан, отруєних російською пропагандою.
Також Кулеба розкриває залаштунки відносин із Польщею, пояснюючи природу нинішнього охолодження між Києвом і Варшавою, аналізує поведінку Олександра Лукашенка та його залежність від Китаю, а також вказує на ключову помилку Дональда Трампа у спробах досягти швидкого миру.
Деталі – у великому інтерв'ю Дмитра Кулеби для 24 Каналу.
Київ за три дні змінився на черги за пальним у Москві. Ми бачимо абсолютну бензинову лихоманку по всій території Російської Федерації. Нещодавно ми почули вперше визнання Путіна, що у Росії дійсно почалися проблеми після системних ударів українських дронів по нафтопереробних заводах. І це те, що колись здавалося неможливим, недосяжним, але зараз червоні лінії Путіна розчиняються. Чи є у нас реальний шанс перетворити цей ресурсний голод у Росії на інструмент справжньої внутрішньої дестабілізації путінського режиму? Який проміжний висновок можете зробити для себе станом на зараз?
Та ми вже перетворили. Ми ж бачимо всі ці гнівні відео, сварки в чергах. Я вам скажу так: я в дев'яносто першому році жив у Москві, був підлітком, тому що мій батько вчився там. І я дуже добре пам'ятаю пусті полиці магазинів у Москві, в столиці Радянського Союзу.
Заходиш у гастроном, а там перед очима одні полички заставлені рулонами туалетного паперу, а інші – морською капустою, банками консервними. І який це викликало гнів і відчуття у росіян, москвичів цих, що, типу, дожилися.
Країна не функціонує, держава не функціонує. Раз уже в Москві, у священному місті для них таке відбувається.
Ми колись з мамою стояли в черзі в хлібний, і мама зі мною говорила українською, а така стара москвичка повернулася до нас і каже: "Понаехали тут наш хлеб есть". От, а мама їй відповіла, каже: "Ви не забувайте, звідки цей хліб приїхав до вас". Але ці соціальні конфлікти запалювались буквально як сірники!
Коли я бачу зараз оцю ситуацію із заправками, для мене це – точна копія того, що відбувалося. Тільки там були пусті полички гастрономів, а тут – пусті заправки.
Але війна – це перегони. Зараз ми знайшли якесь рішення, яке працює. Путін зараз шукає своє рішення. Його це не схиляє до того, що давайте перемовини проведемо, давайте зупинятися. Він абсолютно не в тому настрої. Він зараз такий Сталін у районі Сталінградської битви. Все погано, але зараз ми зберемося з силами, мобілізуємось і вирішимо.
На мою думку, вони стовідсотково цю проблему вирішити не здатні. Але це не привід для нас розслаблятися, що ось там ми намацали смерть чахлика невмирущого.
Ексклюзивне інтерв'ю з Дмитром Кулебою – дивіться відео:
Але можемо намацати цю смерть, напевно, що й у Криму, бо Крим стає для Путіна пасткою. І зараз українські сили постійно б'ють, як ми бачимо, по так званому сухопутному коридору в Крим і по важливих мостах – це логістика, інших об'єктах на півострові, по поромах у Керченській протоці. І ви наголошували в одному з інтерв'ю, що поки не йдеться про те, що ми завтра вже будемо в Криму, звісно ж. Але Україна повинна чітко розуміти, що робити з Кримом, що робити з півостровом, коли це станеться. І це дійсно те питання, на якому варто наголошувати. Тут запитання, що робити з півостровом, бо в першу чергу це буде колосальний соціальний виклик. Ваша реакція на те, що взагалі відбувається на Кримському півострові зараз. І тут ми говоримо про те, що буде після не тільки стосовно Криму, але ж і на інших тимчасово окупованих територіях. Це Донбас, це і Запорізька область, і частина Запорізької області тимчасово окупована, і Херсонська. Тому тут ваша думка.
У мене є моя позиція, яка стосується всіх тимчасово окупованих територій України, починаючи з 2014 року.
Я вважаю, що держава має зайняти відповідальну позицію щодо свого майбутнього. Я розумію емоції, які є в суспільстві на цю тему, але ми маємо мислити не емоціями, а тим, що буде добре для нашої країни.
Моя версія, може, є краща версія, але моя версія рішення така:
Ми не можемо людей, які провели від восьми до дванадцяти років в окупації, в тотальній просто пропаганді, в тотальному промиванні мізків, ми не можемо дозволити одразу людям просто йти й голосувати на виборах, тому що те, як вони проголосують, потім визначатиме долю всієї держави.
Потрібен, як в спортзалі, коли потренуєшся, такий cooling період, період охолодження. Всім потрібно охолонути, видихнути, перебудувати життя, відновити політичний процес на цих територіях. І тоді вже, будь ласка, повна реінтеграція.
Тому я за те, щоб ставитись до росіян як до чужих, до українців як до своїх, але повністю їх реінтегрувати, крім права обирати місцеву й центральну владу. На це має бути мораторій на той термін, який визначить держава як здоровий для її існування. П'ять, десять років, я не знаю, скільки це триватиме.
На вашу думку, деокупація півострова – ми розглядаємо різні варіанти: це дипломатичний, це військовий, або ж це комбінована якась історія?
Як дипломат я не вірю в дипломатичне звільнення Криму. Це все одно, щоб ми вірили в те, що Путін може дипломатичним шляхом взяти Київ. Для нього це абсолютно священна точка. Ну звісно, в кінці якийсь буде підписаний папір, все це якось має бути врегульовано.
Але ми повинні розуміти – політики будуть грати в цю гру, бо люди втомилися, суспільство дуже втомлене війною, ми всі втомилися від війни, й людям хочеться, щоб війна припинилася, й хай там якось далі домовляються.
Але воно так не працюватиме, тому що для Путіна ризики припинення війни набагато вищі, ніж ризики її продовження. Тобто у нього ризики від того, що він продовжує війну, зростають. Але все одно для нього зупинитися, не досягнувши своїх цілей, це набагато ризикованіша справа, бо це колапс. Бо типу, а за що тоді оце все? І тому, на жаль, я вважаю, що війна буде тривати.
А оскільки пропаганда працює досить ефективно, чи не думаєте ви, що Путін у будь-якому випадку й за будь-яким сценарієм може продати своєму суспільству все що завгодно, й вони сприймуть це як є?
Я думаю, що ми недостатньо розуміємо Росію. Я думаю, що страх правителя перед власним народом, який цей народ він, правитель, тримає в залізних рукавицях, він набагато сильніший, ніж нам здається.
І він боїться, що повернеться зараз п'ятсот тисяч ветеранів СВО, абсолютно радикалізованих: "А за що ми там кров проливали? А ми знаємо, що командири нас, значить, там кидали в штурми, наживалися на наших смертях". Вони почнуть громити місцеву владу. Це воно все здається таким монолітним. Знаєте, режим Януковича теж здавався монолітним, а потім бабах – і в один день все розсипалося.
Тому я знаю, що зараз в Україні є жвава дискусія серед людей, які хочуть рефлексувати на цю тему: чи це буде в Росії заколот еліт, чи це буде бунт. І одні кажуть одне, інші – інше. Але Путін контролює ситуацію в Росії, проте він страшно боїться втрати цього контролю.
І на мою думку, можливо помилкову, ризик втратити цей контроль у результаті того, щоб поставити війну на паузу, він вважає набагато вищим, бо він виглядатиме посміховиськом. Уже ж всі все розуміють. Це вже формально визнати поразку. Все, що ми знаємо про Путіна, говорить нам, що він не такий.
Оскільки він вже має вигляд посміховиська, намагається розглядати різні варіанти. І ми сказали з вами, що бензину в Росії, на території Російської Федерації не так вже й багато. Зараз колосальні черги так само в Криму, велика проблема. І от нарешті, я думаю, що має усвідомити білоруський диктатор Лукашенко, що Мозирський НПЗ або ж будь-який інший – це квитки в один кінець за будь-якої агресії з території Білорусі. Лукашенко зараз балансує. Він це бачить, розуміє. Згадаємо, що відбулася зустріч Путіна й Лукашенка на Валдаї. Це така собі безпрецедентна історія, тому що вперше за двадцять шість років стосунків ми не побачили заяв чи пресрелізів. Ми навіть не побачили жодної фотографії про зустріч цих двох персонажів. Про що мовчить Москва, про що мовчить Мінськ? І про що свідчить ось та поїздка білоруського диктатора до Пекіна, його зустріч із лідером Китаю Сі Цзіньпіном?
Лукашенка схиляли до активного включення у війну. Я думаю, що він усіляко відбріхувався від цього. А потім він одразу поїхав до Сі просити про захист від Путіна. І власне те, що пролунало з китайського боку, що Китай підтримуватиме Білорусь і вважає її важливим партнером, при цьому не згадувалася будь-яка прив'язка до стосунків з Росією – мені здається, картинка доволі чітка складається.
Так вже було. В принципі, у Лукашенка за останні років десять-п'ятнадцять сформувалася дуже чітка модель поведінки. Тобто петляй якомога довше з Путіним, виторговуючи собі знижки на енергоресурси й доступ до російського ринку. У відповідь хвали, клянися в єдності, відданості та інтегруй Білорусь у Росію, ніколи не досягаючи остаточної інтеграції.
І тримай Китай як стоп-кран. Тобто щойно Росія натискає занадто сильно, ти одразу смикаєш за пекінський стоп-кран, і Пекін б'є по гальмах і зупиняє, ну принаймні докладає зусиль, щоб зупинити тиск Росії.
Цікава паралель із пекінським стоп-краном. Але ж по суті Пекін допомагає Лукашенку обходити санкції через китайські товари: електроніка, товари подвійного призначення, електроплати – все йде з Китаю. Після двадцятого року завдяки Китаю Лукашенку вдалося зменшити й вплив удару від санкцій європейських, американських. І разом з тим, як ми розуміємо, Китаю потрібні мирні стосунки з Білоруссю та сусідами для того, щоб із транзитом китайських товарів до ЄС не було проблем. Тому тут є взаємовигода в цьому всьому.
У Китаю головна річ у тому, що в нього занадто мало друзів в Європі. А тут прос
- Останні
- Популярні
Новини по днях
6 липня 2026
