Король Швеції відвідав Україну і зустрівся з представниками шведського села на Херсонщині
Король Швеції Карл XVI Густав відвідав Україну і разом з міністром закордонних справ Марією Мальмер Стенергард зустрілися з ветеранами, які проходять реабілітацію після поранень, у Львові. В межах візиту вони також зустрілись із представниками села Зміївка (раніша назва — Старошведське), що на Херсонщині.
Про це повідомляє Посольство Швеції в Україні.
Зміївка має історичні звʼязки зі Швецією. Зараз там живе всього декілька людей. Але багато людей, які виїхали, чекають нагоди повернутися додому. Швеція непохитно стоїть з народом України та продовжуватиме свою підтримку. Так повідомили в Посольстві.
Зміївка, або, як називають шведи це село, Ґаммальсвенскбі, має глибокі історичні зв'язки зі Швецією. Навіть зараз в'їзд до села, яке пережило російську окупацію і нині переживає страшні російські обстріли, має вітальний знак трьома мовами, зокрема — шведською.
Шведський літопис історії села починається з ХVIII століття — з Північної війни, коли Московське царство воювало зі Швецією. Тоді московити захопили частину шведських земель, а згодом отримали контроль ще й над півднем України — територією нинішньої Херсонщини та Миколаївщини. Шведів із захоплених рідних земель (з балтійського острова Даґе, яке нині нині носить назву Хіюмаа і знаходиться в Естонії) почали примусово переселяти на південь України, до Херсонщини. Так і народилось Ґаммальсвенскбі.
Політика московитів, які згодом стали називатись Російською імперією, з переселення іноземців на територію нинішньої України продовжувалась і надалі. До старошведського села згодом переселяли і німців, відтак поселення розростались — і вже незабаром на Херсонщині з'явились поселення Шланґендорф, Мюльґаузендорф та Клостердорф.
Саме назва першого, німецького поселення, і дала в подальшому ім'я нинішній Зміївці, адже походить від німецького «Schlange» — змія. За радянської влади цим громадам стали давати нові назви: Шланґендорф став Зміївкою, Мюльґаузендорф — Михайлівкою, Клостердорф — Костиркою. А старошведське село Ґаммальсвенскбі перейменували на Вербівку. Зараз всі села входять до складу Зміївської громади.
Історія села — дуже цікава і глибока, її можна довго описувати, вле яскраві моменти цієї історії та боротьби Швеції за своїх громадян ми зазначимо.
У шведських селах вся документація у місцевих сільських радах до самих радянських часів велася старошведською або німецькою мовами. Після заборони можна було використовувати лише російську. Відповідно не вчили старошведську і в школах. Носії мови стали єдиним осередком її збереження, оскільки навіть у Швеції згодом перестали використовувати старошведську, перейшовши на нову мову. Саме факт використання старошведської на Херсонщині свого часу, вже за незалежної України, прикував чимало уваги шведів до села. Журналісти МІПЛ поспілкувались з мешканцями і навіть бачили Біблію старошведською.
Іще один, по суті унікальний випадок, стався під час панування радянської влади. Цей випадок також описали журналісти МІПЛ. У 1929 році шведський пастор Крістофер Хоас почав згуртовувати навколо себе людей, які хотіли врятуватися від репресій. Тоді до Зміївки Дніпром ходив корабель. Так починався шлях до шведського острова Готланд, що на Балтиці, у Швеції.
Тоді панувала світова та зокрема європейська криза. Люди, які приїздили з України і мали з собою трохи грошей, могли знайти собі притулок. Але ті, хто не міг, повернулися в рідні краї на березі Дніпра. Частина українських шведів залишилася на Готланді. Вони заснували там свою громаду та щороку першого серпня відзначають День Зміївки.
Новоприбулим було складно порозумітися зі шведами й через те, що їх сприймали як переселенців, дослідили журналісти The Urtaїner. Уряд планував надати їм землі з фермами, проте збір коштів тривав дуже довго і частина сімей вирішила повернутися до власних господарств. Прибувши до Старошведського, шведи стикнулися з хвилею радянських репресій 1937 – 1938 років: їх забирали з власних домівок без пояснень і згодом в селі дізнавалися про їхню смерть. Постраждали близько 100 сімей. Їхні прізвища викарбувані на пам’ятнику біля колишньої шведської кірхи. Відтак, частина шведів Зміївки від репресій врятувались, але частина, сподіваючись на мирне життя після повернення, стали жертвами радянської влади.
У Зміївці стоїть унікальна пам’ятка — шведська лютеранська кірха. Її історія — це а свідчення кількох століть боротьби за віру, ідентичність і пам’ять.
У 1782 році, коли на ці степові землі примусово переселили шведів, вони прибули на практично пусту територію і почали будувати життя з нуля. Разом із домівками та господарством формувалася і релігійна громада. Першу дерев’яну церкву переселенцям «подарував» князь Григорій Потьомкін, який також забезпечив їх священником. Варто зазначити, що такі «подарунки» — типові для росіян: спочатку Потьомкін примусово переселяв цих самих людей з рідних земель у Швеції. І до слова, не всі змогли доїхати і пережити перший рік на новому місці: чимало померли в процесі переселення.
Однак ця церква не збереглася — у XIX столітті вона згоріла. На її місці громада збудувала нову, кам’яну кірху, яку освятили у 1885 році. Саме ця будівля стала духовним центром шведів на півдні України.
Радянська влада обірвала це життя. У 1929 році кірху закрили в межах антирелігійної кампанії. Того ж року більшість шведської громади — близько 900 осіб — залишили Зміївку і повернулися до Швеції. Вони забрали із собою все, що могли врятувати з храму, включно з церковними святинями. Уже у Швеції вони збудували каплицю, де досі звучать дзвони зі Зміївки як нагадування про втрачений дім.
Ті ж, хто залишився, були змушені жити в умовах повного знищення релігійного життя. Сам храм перетворили спочатку на клуб і їдальню, а згодом — на склад мінеральних добрив. Радянська влада зробила все, аби стерти будь-яку згадку про його сакральне значення. Попри це, невелика група вірян продовжувала збиратися таємно — по хатах, без надії на повернення храму.
Лише наприкінці 1980-х ситуація почала змінюватися. У 1988 році мешканці Зміївки ініціювали відновлення будівлі. Спочатку в ній почали проводити православні богослужіння — храм був у занедбаному стані й потребував значних зусиль для відновлення. А вже з 1990 року до села почали приїздити пастори зі Швеції. Саме вони допомогли відродити шведську лютеранську громаду і відновити кірху.
Сьогодні цей храм має унікальний статус: його спільно використовують дві громади — православна і шведська лютеранська. Таке співіснування різних конфесій стало символом взаєморозуміння і духовної єдності, яка сформувалася в багатонаціональній Зміївці.
Втім, сама шведська громада нині невелика — близько 15–20 осіб. Це переважно нащадки тих, хто залишився або повернувся після еміграції. Власного пастора вони не мають — служби проводять священники, які приїздять зі Швеції лише кілька разів на рік.
Попри це, кірха продовжує жити. Вона є не лише місцем молитви, а й символом історичної пам’яті — про примусове переселення, радянські репресії, втрату і повернення. І водночас — про здатність громади зберігати свою ідентичність навіть тоді, коли, здається, втрачено все.
Наразі росіяни системно продовжують радянську політику знищення храмів в Україні — тепер вже обстрілами. Так, 1 липня 2024 року стало відомо, що Православна Свято-Архангело-Михайлівська церква у Зміївці Бериславського району суттєво пошкоджена обстрілами росіян: вранці того дня росіяни завдали три удари дронами по храму. Через це виникла пожежа. Фото Олександра Прокудіна.
Настоятель храму, отець Іван Квітка, розповів, що в 1989 році до Зміївки приїхав його дідусь Олександр, теж священник. Спершу він звершував богослужіння на руїнах храму, а за пів року церкву силами громади відбудували.
«Мені прикро усвідомити, що, коли мені випаде повернутись у Зміївку і прийти до храму, там уже не буде спогадів мого дитинства. Але я розумію, що доведеться починати на руїнах, як мої дідусь і бабуся, і вірю, що Господь нам допоможе», — зазначив священник.
За два тижні до цього, 14 червня 2024 року, росіяни фактично знищили лютеранську церкву святих Петра і Павла у селі Зміївка — ту саму, освячену1885 року.
Так церква виглядала у 2014-му.
Зміївка опинилась в окупації росіян у 2022 році. Деокупували її Збройні сили України 11 листопада 2022 року, як і переважну більшість території правобережної Херсонщини. Швція на той час вже активно підтримувала українців та приймала українських біженців, особливу увагу приділяючи саме людям з Херсонщини, адже так багато історичних зв'язків країни саме з цим регіоном.
Прсол Швеції в Україні Мартін Оберг під час воркшопу «Шлях до відновлення: стратегічні пріоритети Херсонщини» у 2024 році повідомив, що Швеція реалізує проєкт на підтримку Зміївки.
У Швеції тоді вирішили підтримати величезний проєкт, який профінансує відновлення будинків у Зміївці, а також передбачає літній відпочинок дітей у Швеції та відновлення культурної спадщини села.
За часів президентства Віктора Ющенка, коли історію України стали переосмислювати і підтримувати це на державному рівні, про шведську історію Зміївки стали говорити більше. До Зміївки 2008 року завітав і Король Карл XVI Густав з дружиною, Королевою Сильвією. До його приїзду готувалися цілий рік. Пам’ять про той візит залишилась й досі: фото зберігаються в колишніх шведській та німецькій кірхах та в архівах зміївських сімей. Дорогу до села, яку проклали саме до приїзду Короля, так і називали — Королівською трасою.
Під час візиту до Зміївки 2008 року Король із Королевою побували на богослужінні і поклали квіти до пам’ятника шведам, яких переслідувала радянська влада у 1937 — 1938 роках. Місцеві шведи говорили зі своїми гостями старошведською, а вони відповідали шведською, але добре розуміли один одного.
Під час цього візиту в Україну Карл XVI Густав та Сильвія також відвідали виробничі цехи концерну «Чумак» в Новій Каховці. Це виробництво створене на інвестиції шведських бізнесменів.
Більше про візит Короля у 2008 році — у випуску «Машини часу» 2016 року.
Сьогодні Швеція активно і всебічно підтримує Україну. Це відчувається і в постійні
- Останні
- Популярні
Новини по днях
18 квітня 2026
