"Путін'югенд" для "Остаточного вирішення" : як і навіщо під час війни Росія краде українських дітей

07.11.2026, 08:37 24tv.ua

Війна триває не лише за території, а й за майбутні покоління. Тепер, коли завершується 5-й рік російського повномасштабного вторгнення, мета Кремля у війні проти України очевидна – викорінити українську ідентичність. Чільне місце в геноцидному плані Росії займає масове викрадення та насильницьке перевиховання українських дітей.

Саме за злочини проти українських дітей Міжнародний кримінальний суд у Гаазі видав міжнародний ордер на арешт Путіна.

Станом на осінь 2026-го, понад 20 тисяч дітей російські окупанти примусово перемістили з загарбаних ними українських територій до РФ і Білорусі. Тобто викрали. І це лише за минулі 5 років.

Якщо ж говорити про минуле десятиліття загалом, то чимало молодих уродженців Луганщини, Донеччини або Криму вже пішли на фронт як "гарматне м'ясо". Пішли проти рідної Батьківщини. Пішли вбивати і гинути.

Який світогляд російські окупанти намагаються нав'язати викраденим українськм дітям? Хто це робить і з якою метою? Про це читайте в матеріалі, який для 24 Каналу підготував Інститут когнітивної оборони.

Уродженецю Маріуполя Пилипу Головні було 11, коли померла мама. Відтоді жив з опікунами. У 2022-му додому до Пилипа буквально постукала Росія. Зруйнувала його будинок. Пізніше окупанти зловили підлітка, коли той йшов по гуманітарну допомогу, і викрали.

Пилипа перевезли разом з іншими неповнолітніми українцями та вагітними жінками спершу в Донецьку лікарню, а згодом у пансіонат Московської області. По тому у житті Пилипа з’явилася російська уповноважена з прав дитини. Марія Львова-Бєлова, всупереч міжнародному праву, оголосила про усиновлення хлопця.

Дуже, звісно, ускладнив наш сімейний фон Пилип, який приїхав з Маріуполя. Тому що приїхав у дуже тяжкому стані — мав постравматичний синдром. Плюс особливе ставлення до Росії. Весь час там якісь істерики. Він увесь час сидів на проукраїнських сайтах. "Я не хочу жити в Росії, тому що я люблю Україну". Він постійно співав пісні українською мовою, – розповіда російська чиновниця, не розуміючи, що буквально викриває російський злочин.

Пилип став 10-ю прийомною дитиною в родині цієї посадовиці. Його неодноразово змушували зніматися в пропагандистських відео, розповідати, які погані українці та як йому добре в Росії. На камери він також отримав і паспорт із двоголовим орлом. Російська дитяча омбудсменка публічно хизувалася, що російські педагоги змогли "вилікувати" українську дитину від української ідентичності.

Пилип Головня та його викрадачка – уповноважена президента РФ з прав дитини Марія Львова-Бєлова / Скріншот відео "Радіо Свобода"

Важко уявити, який колосальний психологічний і, ймовірно, фізичний тиск чинили на Пилипа, який опинився в повній ізоляції від свого минулого життя та без зв’язку з близькими?

Марія Львова-Бєлова перетворила це на важливий кейс пропаганди. Особисто Путіну доповіла, як гуманна російська влада "рятує" дітей, яких Україна буцімто кинула. Все як у нацистській Німеччині, де концтабори називали закладами перевиховання й одужання.

Загалом дії російської влади в справі Пилипа Головні та тисяч інших українських дітей мають усі ознаки найважчого міжнародного кримінального злочину — геноциду. Залишилося тільки рішення Міжнародного кримінального суду в Гаазі. Або спеціального трибуналу щодо злочинів сьогоднішньої російської верхівки, яка мала б колись відповісти за скоєне у своєму "Нюрнберзі".

У справі про воєнний злочин — незаконну депортацію населення, тобто передусім українських дітей, вже запустили відповідні процесуальні процедури суду в Гаазі.

Показово, що російські посадовці фактично власноруч задокументували свій злочин, що згодом і стало доказом для видачі ордерів на їхній арешт Міжнародним кримінальним судом. Їх отримали і Путін, і Львова-Белова.

Також маємо зафіксований на камери факт системного, координованого на найвищому державному рівні РФ геноциду та етноциду українського народу, який починається з найменших поколінь.

На окупованих територіях Росія передусім нав’язує свою ідеологію. Скажімо, з огляду на численні відео у соцмережах, у Мелітополі Кремль переконує місцевих, нібито Росія одноосібно перемогла в Другій світовій війні. А ще у школах терміново героїзують російських окупантів української землі: вбивць, ґвалтівників і злочинців, які під проводом Путіна нібито самовіддано “боролися з нацизмом, рятували російськомовне населення від бандерівців, боронили Росію від нападу НАТО”. Щоправда, чомусь на території іншої держави.

Дітей не просто русифікують і мілітаризують – їх перетворюють на зброю пропаганди. Відео кремлівських медіа під назвою "Дев’ятирічна дівчинка-партизанка з Артемівська заклинила башту танка" тому доказ.

Російська пропаганда активно залучає дітей для поширенння фейків / Скріншот

Або маріупольські школярі на камеру грають у "Зарніцу" – осучаснену совєтську мілітаристську гру, і кажуть на камеру: "Хочу з дитинства піти воювати. Коли ти військовий – це насамперед гордість".

У війні з наступними поколіннями сучасна Москва використовує не лише "совєтський" досвід. Історично саме через дітей різні тоталітарні режими намагалися закріпити контроль над підкореними народами.

Так, у Золотій Орді, спадкоємицею якої є сучасна Росія, дітей знаті підкорених народів тримали в заручниках при дворі ханів. Називали їх в Улусі Джучі аманатами. Такі діти були гарантією лояльності їхніх батьків до ординської імперії. Контроль над майбутнім через контроль над спадкоємцями. Якщо підкорений правитель порушував васальні зобов'язання, наприклад відмовлявся платити данину, його дітей (а іноді й молодших братів чи дружин) могли жорстоко покарати або стратити.

Водночас попри статус заручників, до аманатів ставилися відповідно до їхнього походження. Вони не сиділи в кайданах, а здобували найкращу з можливих освіт, вивчали монгольську мову, звичаї, політичний устрій і закони, брали участь у походах з ординською армією. Московитські діти зі знатних родів у такий спосіб набували відповідного досвіду й переймали порядки.

Деякі взагалі ставали побратимами (андами) синів хана й одружувалися з представницями монгольської знаті. Таким чином, частина московитської еліти роками росла як пасинки хана чи його мурз. Для Орди це був спосіб створити залежну еліту, яка мислила в координатах азійського світогляду.

"Девширме" або "податок кров'ю" на старовинній мініатюрі з книги Süleymannâme / Public Domain

Одна з найвідоміших систем примусового вилучення дітей — практика Османської імперії. Сербські, болгарські, грецькі, вірменські та інші родини вимушено віддавали дітей загарбникам. Найчастіше забирали хлопців віком від 8 до 18 років. Цю практику називали "девширме".

Дітям замість християнства нав'язували іслам, ізолювали від родини та готували до служби імперії. Османи намагалися повністю розірвати зв’язок дитини з її походженням. Частина таких дітей навіть ставала чиновниками або адміністраторами, але найвідомішими були яничари — елітна піхота султана.

Нацисти під час Другої світової війни створили одну з наймасштабніших систем викрадення дітей. Нацисти вважали, що частина слов'янських дітей може бути "расово придатною" для германізації. З огляду на колір очей, волосся, риси обличчя.

Викрадені нацистами польські діти у трудовому таборі в селі Дзержонзна / Архівне фото

У межах програми Lebensborn дітей забирали з родин, змінювали документи та передавали до німецьких сімей або спецзакладів. Їм забороняли розмовляти рідною мовою та переконували, що вони буцімто етнічні німці. У Третьому Рейху дитина належала не батькам, а державі. Головним інструментом мілітаризації німецької молоді стала організація "Гітлер'юґенд".

Російська імперія активно використовувала практики Золотої орди. Передусім повторювали метод аманатів. Так, під час геноцидної Кавказької війни росіяни масово викрадали дітей черкесів, чеченців, дагестанців, щоб гарантувати покору їхніх батьків і племен.

Викрадених дітей відправляли в закриті кадетські корпуси. Виховували в суворій ізоляції від рідної культури, навчали російської мови, світських манер та імперського патріотизму. Росіяни розраховували, що юнаки, повернувшись додому, стануть провідниками російського впливу й допомагатимуть підкорювати власний народ.

Відома історія, коли росіяни взяли в заручники сина імама Шаміля, одного з легендарних лідерів тривалої визвольної війни кавказців проти російських загарбників у ХІХ столітті. Сина Шаміля потім ретельно перевиховували й намагалися зробити з нього показового слугу російської імперії.

Після Листопадового повстання 1830 – 1831 років, коли поляки, литовці, білоруси та українці Правобережжя спробували скинути російське ярмо, імператор Микола Перший вдався до відвертого терору проти дітей. Цар наказав вилучати хлопчиків віком від 7 до 16 років у родин повстанців, шляхтичів, позбавлених титулів, а також усіх сиріт. Їх тисячами відправляли до Уралу, Сибіру, Оренбурґа та Поволжя.

Кантоніст на старовинній літографії

Офіційно це називали зарахуванням до батальйонів військових кантоністів. Фактично ж дітей відривали від матерів, щоб вони забули своє коріння та мову. Умови етапування були жахливі: голод і хвороби. Система кантоністів стала справжньою фабрикою з руйнування ідентичності.

Аналогічно через систему кантоністів пропускали дітей українських козаків (після ліквідації Гетьманщини та Січі), щоб інтегрувати їх у загальноросійську військову машину.

Наприкінці XIX століття російська імперія ще й розгорнула мережу церковних шкіл-інтернатів для дітей корінних народів Сибіру, Далекого Сходу та Поволжя. Приміром, чувашів, татар, якутів, ненців намагалися оправославити. Діяло те саме правило, що й пізніше в совєтських інтернатах: дитину забирали з традиційного середовища, забороняли розмовляти рідною мовою, карали за дотримання народних звичаїв.

Тоталітарні режими ніколи не чекали, поки людина подорослішає і навчиться думати самостійно. У СРСР одразу приймали свіжоспеченого першокласника в "жовтенята". На груди дитині чіпляли п'ятикутну зірку з рубіновим портретом маленького Володі Ульянова (Леніна). Через наївні віршики, пісні та спеціальні правила дітям прищеплювали перший

Читати повністю…