«Design Lab: молодь з інвалідністю» — як молодь долає бар’єри, які суспільство не поспішає ламати
Фото Сергій Торгалов.21–23 жовтня 2026 року у Києві пройшов триденний воркшоп для молоді з інвалідністю «Design Lab: молодь з інвалідністю» від громадської спілки «Ліга Сильних» спільно з Данською радою у справах біженців (DRC) за фінансової підтримки Данського агентства міжнародного розвитку (DANIDA). Подія відбулась для напрацювань спільних рішень та комплексу пропозицій щодо покращення становища молоді з інвалідністю в Україні. поспілкувався з проєктною менеджеркою «Ліги Сильних» Іриною Котюк та дізнався, як виникла ідея організувати захід, які основні бар'єри існують у комунікації між людьми з інвалідністю та без — та як можна підвищити рівень інклюзивності та безбар’єрності в Україні.Ірина Котюк, проєктна менеджерка «Ліги Сильних». Фото Сергій Торгалов«Насамперед, це ті питання, які стосуються освіти, працевлаштування, включення молоді з інвалідністю в суспільство та їх адаптація. Для кожного учасника це можливість бути почутим, висловити свої думки, знайти однодумців, друзів, підтримку в своїх ідеях, оскільки кожен потім роз'їдеться по своїх громадах», — коментує Ірина Котюк.За словами проєктної менеджерки, є багато амбасадорів у своїх громадах, які впроваджують певні ініціативи, тому це для них досить хороша можливість розширити свої професійні межі і отримати нові знання.Ідея організувати подію виникла під час першого всеукраїнського дослідження «Молодь з інвалідністю в Україні: включеність, бар’єри, стигматизація та агентність», яке проводить міжнародна дослідницька компанія 4Service. Дослідження спрямоване на те, щоб комплексно оцінити, наскільки молодь з інвалідністю в Україні є включеною в суспільне, освітнє, професійне та громадське життя, а також які соціальні установки, стереотипи, бар’єри й обмеження впливають на цю включеність. Згодом результати дослідження з’являться на сторінках «Ліги Сильних». Загалом ідея виникла паралельно з тим, як почали проводити саме дослідження, оскільки вирішили, що нам необхідні додаткові інструменти для того, щоб дослідити дану тематику, проблематику, і для того, щоб почути реальні голоси молоді з інвалідністю, включити їх у взаємодію і отримати від них якісь певні фідбеки і висновки.Ірина КотюкПроєктна менеджерка «Ліги Сильних»Ірина КотюкПроєктна менеджерка «Ліги Сильних»Одним із бар’єрів є стереотипи, які заважають спілкуванню та залученості молоді з інвалідністюЗахід покликаний забезпечити можливість рівноправного спілкування молоді з інвалідністю та без, а також встановлення нових контактів між представниками різних громад. Крім того, подія дозволяє учасникам розширити коло спілкування та отримати нові корисні контакти.Фото Сергій Торгалов.Як стверджує Ірина Котюк, основними бар'єрами в Україні у комунікації між молоддю з інвалідністю та без, є стереотипи, які існують в суспільстві і перешкоджають спілкуванню та залученості людей з інвалідністю. Молодь без інвалідності часто не знає, як правильно етично комунікувати.«На нашу думку, найкращий спосіб подолати ці бар'єри — це створювати більше можливостей для спільного навчання та роботи, доступу молоді з інвалідністю до усіх сфер суспільства, щоб люди, які стикаються з особою з інвалідністю, звертали увагу, в першу чергу, не на фізіологію чи проблему, а бачили саму особистість», — пояснює Ірина Котюк.Основною проблемою у працевлаштуванні молоді з інвалідністю сьогодні залишається небажання брати їх на роботу через стереотипи роботодавців, що людина з інвалідністю не впорається із завданням, що компанії необхідно буде докладати дуже багато зусиль, щоб її навчити.І влада, і органи місцевого самоврядування намагаються створювати безбар'єрні простори для людей з інвалідністю, але не завжди це на 100% працює.Ірина КотюкПроєктна менеджерка «Ліги Сильних»Ірина КотюкПроєктна менеджерка «Ліги Сильних»За словами Ірини Котюк, окремою проблемою є невідповідність між чинними освітніми програмами і тим ринком праці, який в Україні наразі є.Співпраця «Ліги Сильних» з Данською радою у справах біженців у рамках проєкту завершується в грудні цього року, фінальною точкою якої є дослідження та презентація результатів.«Але ми плануємо далі співпрацювати з Міністерством молоді та спорту для створення національної програми навчання молоді з інвалідністю, її самозарадності у власному житті, створення більшої кількості робочих місць. Сподіваємося, що це дослідження стане таким поштовхом для подальшого розвитку національних програм», — додає Ірина Котюк.«Вищі навчальні заклади дуже часто ігнорують забезпечення рівних умов, посувають людей з інвалідністю»Учасниками події «Design Lab: молодь з інвалідністю» стали представники молоді з різними видами інвалідності від 18 до 35 років з різних куточків України. Хлопці та дівчата подолали неабиякий шлях, щоб взяти участь у події, поспілуватися з молодими людьми, які стикаються з такими ж проблемами неприйняття у суспільстві, у здобутті освіти та працевлаштуванні. Для них ця подія — це не просто привід зустрітися з однодумцями та проактивною молоддю з інвалідністю, це ще й можливість отримати певні знання, щоб в подальшому вдосконалювати підхід українського суспільства до безбар’єрності під час здобуття освіти та працевлаштування.«Design Lab: молодь з інвалідністю» Фото надане партнером. поспілкувався з кількома учасниками події: Софією Андрієвською з Вінниці, амбасадоркою Вінницької міської ради з питань доступності та безбар’єрності, та Олександром Глібкою з Кам’янця-Подільського, заступником голови ГО «Захисту прав та інтересів молоді з інвалідністю «Безбар’єрність» та амбасадором безбар’єрності при Хмельницькій ОВА Всеукраїнської кампанії соціальних змін «Безбар’єрність — це коли можеш», ініційованої Першою леді України Оленою Зеленською.Софія Андрієвська, амбасадорка Вінницької міської ради з питань доступності та безбар’єрності. Фото Сергій Торгалов.«Недавно стала амбасадоркою міста Вінниці. Також планую виходити на більш широкий рівень, тобто говорити на регіональному рівні про безбар’єрність та доступність, оскільки я бачу, як це необхідно. Я сама людина з інвалідністю, 19 років користуюсь кріслом колісним — з народження. І тому для мене дуже важливо спілкуватися з людьми з різними захворюваннями та інвалідністю, щоб я могла якось діяти та вдосконалювати нашу державу. Безперечно, ми живемо в умовах повномасштабного вторгнення, і я дуже хочу допомогти людям, які повернуться також з фронту, проживати в гідних умовах», — коментує Софія Андрієвська.На думку Софії, вищі навчальні заклади дуже часто ігнорують забезпечення рівних умов, посувають людей з інвалідністю. Цю проблему можна усунути, починаючи поступово з невеликих кроків, наприклад, закупити декілька підручників шрифтом Брайля або найняти хоча б одного працівника, який зможе допомогти людині з порушенням слуху.Наприклад, замість ліфта у багатьох приміщеннях можна просто встановити пандус або елементарний підйомник — це буде дешевше. Ну, якось допомагати людям і, перш за все, їх прийняти. Якщо ми приймемо людей з інвалідністю так, як всіх, то вони якось самі підтягнуться.Софія АндрієвськаАмбасадорка Вінницької міської ради з питань доступності та безбар’єрностіСофія АндрієвськаАмбасадорка Вінницької міської ради з питань доступності та безбар’єрностіЛюди з інвалідністю, як Софія, часто стикаються зі стереотипами або дискримінацією під час навчання чи спілкування з однолітками і потребують вдосконалення суспільного підходу до забезпечення безбар’єрності в отриманні освіти та працевлаштуванні.«Я живу в місті Вінниця, і це не поодинокі випадки, які у мене були. Наприклад, у мене був бар'єр, коли моє місто неправильно трактувало правила складання національного мультипредметного тесту. Бар'єр полягає в тому, що дуже мало центрів оцінювання організовують саме в доступних закладах. Тобто не дають елементарно мені змогу здавати іспити без стресу, без нервів, що свідчить про відсутність поваги до мене», — коментує Софія Андрієвська.Роботодавцям бракує освіти з безбар’єрності та розуміння справжніх потреб людей з інвалідністюОлександр Глібка працює фахівцем зі зв’язків з громадськістю та пресою, а також фахівцем Центру підтримки студентів з інвалідністю та розповідає про складнощі, з якими люди з інвалідністю стикаються під час працевлаштування та роботи. Вже через місяць після народження Олександра, батьки відмовились від дитини. У п’ять років хлопець потрапив до Олешківського інтернату, що на Херсонщині. Після цього він навчався в Херсоні, потім змінив навчальний заклад, поїхав у Харків. Через недоступність гуртожитка довелося і Харків покинути та поїхати у Кам’янець-Подільський, аби отримати вищу освіту.Олександр Глібка, фахівець Центру підтримки студентів з інвалідністю. Фото Сергій Торгалов.«Немає можливості працювати віддалено. Ти мусиш приїжджати в офіс, а цей офіс, знову ж таки, може бути недоступний, бо відсутній ліфт, або необлаштований транспорт, щоб дібратися до роботи. У великих містах це більш доступно, а у маленьких — майже недоступно», — стверджує Олександр Глібка.Для Олександра такі події, як «Design Lab: молодь з інвалідністю», є важливими, оскільки це дає можливість бути почутим та побаченим.Це важливо, тому що, якщо такі, як я, будуть залучатися у ці процеси, нас будуть чути і звертати увагу на проблеми, які потрібно допрацювати, під час навчання і працевлаштування.Олександр ГлібкаФахівець Центру підтримки студентів з інвалідністюОлександр ГлібкаФахівець Центру підтримки студентів з інвалідністюНа думку Олександра, роботодавцям в Україні бракує освіти з безбар’єрності та розуміння справжніх потреб людей з інвалідністю на роботі та під час виконання робочих завдань. Основна проблема українських роботодавців полягає у тому, що вони лише створюють видимість безбар’єрності та інклюзивності, а не умови для доступного працевлаштування.«Бізнес має більше працювати з державою, залучатися у ці програми, ходити на навчання з безбар’єрності і інклюзії, щоб не створювати недоступної безбар’єрності, а вирішувати реальні проблеми», — пояснює Олександр Глібка.Важлива тривала економічна залученість молоді з інвалідністю, а не просто пошук
- Останні
- Популярні
Новини по днях
4 листопада 2026
