Розкол Заходу: давня мрія Путіна здійснюється
Давнє прагнення Москви розколоти Захід реалізується на практиці просто на наших очах: у межах західного альянсу утворилися три різні табори щодо того, як варто поводитися з Росією, пише оглядач видання Financial Times Гідеон Рахман.
Як зазначає Рахман, за плечами Путіна — тривала історія ошукування західних лідерів. Джордж Буш-молодший твердив, що подивився цій людині в очі та визнав її «дуже прямою і такою, що заслуговує на довіру». Ангела Меркель із Німеччини та Франсуа Олланд із Франції вели тривалі й безрезультатні переговори з Путіним після анексії ним Криму у 2014 році.
Стів Віткофф, посланець адміністрації Дональда Трампа, нещодавно підняв планку наївності на новий рівень, назвавши Путіна «гуманістом». Наступного ранку внаслідок російського ракетного удару по залізничному вокзалу у Дніпрі загинули 15 мирних жителів.
Проте спілкування з путінською Росією триває. Росіяни, українці та американці мають незабаром зустрітися в Абу-Дабі (або в іншому місці, якщо завадить війна) для проведення мирних переговорів.
На цьому тлі сформувалося три західні підходи до Путіна.
Перший очолюють Стів Віткофф і Джаред Кушнер. Вони зосереджені на тому, щоб змусити Україну поступитися додатковими територіями, а з боку США — на укладенні ділових угод із Росією.
Другий підхід відстоюють президент Фінляндії Александер Стубб і прем’єр-міністр Норвегії Йонас Гар Стьоре. Ці двоє лідерів є рішучими прихильниками України, але вважають, що європейці повинні вести переговори напряму з Росією. Минулого тижня вони провели 90-хвилинну телефонну розмову з Путіним.
Третя точка зору полягає в тому, що переговори з Путіним марні й дають зворотний ефект. Ця позиція популярна в країнах Балтії та Польщі.
Упродовж багатьох місяців Віткофф і Кушнер домінували в діалозі. Їхня пропозиція про те, що Україна має поступитися територіями, які вона наразі утримує, заради укладення мирної угоди, була сприйнята в Києві та багатьох країнах Європи як зрада.
Останнім часом вони просувають ідею післявоєнних ділових угод між США та Росією. У багатьох країнах Європи наголос, який роблять Віткофф і Кушнер на тому, щоб поставити бізнес у центр мирної угоди з Росією, у кращому разі вважають наївним, а в гіршому — корупційним.
Стубб і Стьоре перебувають у тісному контакті з Віткоффом і Кушнером. Водночас вони вважають, що дозволити Вашингтону контролювати діалог із Путіним — погана ідея як для Європи, так і для України. Вони прагнуть повернути Європу «в гру».
Лідери Фінляндії та Норвегії перед розмовою з Путіним детально проконсультувалися з президентом України Володимиром Зеленським. Вони використали розмову з Путіним, щоб дати зрозуміти: Зеленський зацікавлений у прямому діалозі з Путіним — як щодо територіальних питань, так і щодо гарантій безпеки для України та Росії. Путін, імовірно, заявив, що готовий зустрітися із Зеленським, але лише тоді, коли стане зрозуміло, що остаточна угода вже близька.
Щоб наблизитися до цієї цілі, лідери Росії, Фінляндії та Норвегії також обговорили «заходи зміцнення довіри». До них можуть належати часткові перемир’я, спрямовані на захист виробництва енергоресурсів і постачання продовольства, а також обмін полоненими.
У певний момент Стубб і Стьоре планують відійти вбік, щоб дозволити Німеччині, Франції та Великій Британії (а також ЄС і, можливо, Італії) взяти на себе ведення діалогу з Кремлем. Проте вони вже зіткнулися зі шквалом критики з боку деяких європейських колег.
Прем’єр-міністерка Данії Метте Фредеріксен заявила, що вона «дуже скептично ставиться до норвезької та фінської ініціативи», яка, на її думку, може підірвати європейську єдність і тим самим послабити тиск на Росію.
Можливо, це не пішло на користь Стуббу та Стьоре, але Путін захистив їх, похваливши «людей у Європі, які не хочуть завдати Росії стратегічної поразки, як це роблять деякі, а прагнуть встановити конструктивний діалог».
Питання про те, чи має «стратегічна поразка» Росії бути метою Європи, справді лежить в основі суперечки між таборами Стубба та Фредеріксен.
Для данської прем’єр-міністерки — і тих, хто думає так само, як вона — єдиним справді прийнятним результатом війни є поразка Росії та крах режиму Путіна.
Для табору Стубба та Стьоре, проте, ідея «стратегічної поразки» Росії є небезпечною химерою. Вони вважають це малоймовірним і переконані, що навіть у разі такого розвитку подій наслідки можуть виявитися не зовсім сприятливими. Окрім спроб покласти край війні в Україні, вони вже замислюються над тим, як сформувати післявоєнні відносини між Європою та Росією.
Усі сторони в цій суперечці всередині Заходу щодо переговорів із Путіним мають власні «сліпі зони».
Заявлена адміністрацією Трампа впевненість у тому, що Росію можна схилити до мирної угоди обіцянкою економічних вигод, свідомо ігнорує справжні мотиви Путіна. Він напав на Україну не з економічних міркувань і не припинить війну заради нафтової угоди.
Проте ті, хто наполягає на стратегічному розгромі Росії, наразі не мають переконливої концепції того, як це може статися. Вони також схильні применшувати величезні витрати для України, пов’язані з продовженням війни ще на кілька років.
З іншого боку, ті європейці, які прагнуть вступити з Путіним у діалог уже зараз, можливо, обманюють самих себе щодо його реальної готовності вести переговори про мирне врегулювання. Усі ознаки вказують на те, що Путін прагне змусити Україну здатися протягом зими, намагаючись знищити її енергетичну інфраструктуру та значну частину української промисловості.
Щодо Путіна, то він є жертвою власних ілюзій. Російський лідер постійно переоцінює успіхи Росії на полі бою та недооцінює стійкість України.
Мир в Україні був бы чудовою подією, але до нього, схоже, ще дуже далеко.
Остання песимістична фраза, додамо на завершення, щодо того, що до миру в Україні ще дуже далеко, на жаль, відображає реальність…
- Останні
- Популярні
Новини по днях
3 листопада 2026
