10% нафтопереробки Росії знищили за три дні: як Україна наближає розпад Росії та змінює правила безпеки
Росія втрачає не лише нафтопереробні заводи та військову техніку – українські удари поступово б'ють по здатності Кремля утримувати під контролем величезну країну. Після атак на НПЗ регіони вже починають обмежувати вивезення пального, а це може стати першим сигналом руйнування єдиного економічного простору Росії.
Політик і політолог Загородній в аналітиці для 24 Каналу пояснив, чому системне знищення російської інфраструктури може прискорити дезінтеграцію держави, чому сподіватися на втручання Китаю у війну не варто та як Україні будувати власну систему безпеки без залежності від НАТО.
Останні атаки на російські нафтопереробні заводи кардинально відрізняються від попередніх операцій. Йдеться про системні, масовані удари, які завдаються кілька діб поспіль. Ураження Кстовського НПЗ у Нижньогородській області, заводів "Башнефть-Новойл" в Уфі та Новокуйбишевського НПЗ призвело до втрати Росією 10% усієї своєї нафтопереробки лише за три дні.
Змінилася сама тактика: якщо раніше фіксувалися прильоти трьох-чотирьох безпілотників, то зараз по одному об'єкту системно б'ють десятками дронів у різні точки. Це гарантує критичні руйнування інфраструктури, які неможливо швидко відновити. Працівники атакованих підприємств самі стають джерелами паніки, повідомляючи про повне знищення потужностей, що миттєво провокує кілометрові черги на місцевих автозаправках.
Якщо Україна збереже поточні темпи знищення російської нафтопереробки, функціонування економіки агресора опиниться під загрозою зупинки через тотальний дефіцит дизельного пального.
Наступною пріоритетною ціллю для системних ударів мають стати російські дата-центри. Сучасна Росія критично залежить від цифрової інфраструктури для управління державою. Знищення дата-центрів у поєднанні з паливним голодом призведе до повної втрати керованості територіями.
Повне інтерв'ю із Загороднім: дивитись відео
Найважливішим наслідком цих ударів є не просто втрата пального, а запуск процесів дезінтеграції Росії. Цей розпад починається не з політичних декларацій про незалежність, а з суто економічних кроків регіональних еліт, спрямованих на власне виживання. Першим індикатором стало те, що окремі регіони припиняють рух цінних продуктів за межі своєї території.
У Нижньогородській області цей сценарій вже реалізовано. Місцева влада, яка ще з минулого літа обговорювала можливість обмеження вивезення нафтопродуктів, після знищення Кстовського НПЗ запровадила жорсткі заборони. Тепер пальне не можна вивозити за межі області, а транспорту з інших регіонів неможливо заправитися.
Це прецедент, який руйнує єдиний економічний простір Росії. Коли кожен регіон почне закривати свої кордони для збереження критичних ресурсів, а згодом і для утримання податків, централізоване управління державою стане неможливим.
На тлі успішних військових операцій України стає очевидною безперспективність сподівань на те, що долю війни вирішать глобальні гравці за столом переговорів без урахування реального балансу сил. Зокрема, ідея залучення лідера Китаю Сі Цзіньпіна до тристоронніх переговорів з Дональдом Трампом та Владіміром Путіним щодо України позбавлена логіки. Для Пекіна українське питання не є пріоритетним настільки, щоб обговорювати його на такому рівні як єдину тему.
Зверніть увагу! Китай не поспішає брати на себе роль посередника у війні Росії проти України. Колишній спецпредставник США з питань України Курт Волкер пояснював, що Пекін зосереджений передусім на власних інтересах і не хоче глибше втягуватися в конфлікт. Водночас аналітики зазначають, що участь Сі Цзіньпіна в окремому саміті щодо України могла б поставити Китай у незручне становище, особливо без присутності Києва за столом переговорів.
Росія в цій конфігурації виступає лише як молодший партнер Китаю, і Пекіну немає сенсу брати на себе відповідальність за примус Москви чи Києва до миру. Якщо Китай спробує змусити Україну припинити вогонь, Київ просто відмовиться, що стане репутаційним ударом для Пекіна.
Змушувати ж Росію припинити війну Китаю також невигідно, адже це може спровокувати конфлікт із Москвою та зближення Росії із Заходом. Тому Китай втрутиться лише на фінальному етапі, щоб зафіксувати свій статус миротворця, коли ситуація вже буде вирішена на полі бою.
Усвідомлення того, що безпека здобувається лише силою, вимагає від України перегляду своїх зовнішньополітичних пріоритетів. Постійне демонстрування гострої потреби у вступі до НАТО чи ЄС є стратегічною помилкою в переговорах. Коли країна показує надмірну зацікавленість, їй починають висувати додаткові умови та викручувати руки, як це роблять Угорщина чи Словаччина. Північноатлантичний альянс сьогодні демонструє свою слабкість.
Офіційні стратегії США вже містять сигнали про небажання захищати європейських союзників на конвенційному рівні, що обвалює капіталізацію НАТО як безпекового гаранта. Ба більше, стандарти українського ВПК та армії, яка веде війну майбутнього, вже перевищують стандарти більшості країн Альянсу. Жодна європейська країна НАТО, за винятком хіба що Франції, не здатна самостійно завдавати далекобійних ударів на дві тисячі кілометрів без згоди США.
Замість того, щоб стукати у зачинені двері структури, яка боїться прямого зіткнення з Росією, Україна має будувати двосторонні військові союзи з країнами, які реально оцінюють загрозу: скандинавськими державами, Польщею та іншими сусідами.
Справжні військові союзи будуються не на симпатії чи економічній вигоді, а на страху. Наявність в України потужного далекобійного озброєння та сильної армії є найкращим аргументом для того, щоб інші країни самі пропонували нам взаємні гарантії безпеки та фінансування.
Ця ж логіка сили працює і в Чорному морі. Спроби президента Туреччини Реджепа Ердогана повернути свій вплив через організацію нових "зернових угод" розбиваються об реальність: Росія ігнорує інтереси Анкари, атакуючи судна, а Україна самостійно вирішила проблему блокади.
Завдяки успішним атакам українських морських дронів Чорноморський флот Росії був змушений тікати не лише з Севастополя, а й ховатися в Новоросійську. Туреччина втратила важелі впливу на Кремль у цьому питанні, і Україна довела, що здатна забезпечити безпеку судноплавства військовим шляхом без посередників.
Що стосується постачання систем ППО, зокрема ракет PAC-3 до комплексів Patriot, Україна також демонструє гнучкість та прагматизм. Хоча США затвердили продаж ракет на понад два мільярди доларів із терміном постачання після 2030 року, Київ використовує ці контракти як фінансовий інструмент.
Маючи гарантовані контракти та гроші, Україна може вести переговори з країнами, які знаходяться далеко від лінії фронту (наприклад, Іспанією, Португалією чи Італією), про негайну передачу їхніх запасів ракет в обмін на те, що американські поставки 2030 року підуть цим країнам. Це реальна дипломатія, заснована на фінансових гарантіях та взаємовигідних контрактах, яка працює набагато ефективніше за політичні декларації.
Якщо Ви виявили помилку на цій сторінці, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter
- Останні
- Популярні
Новини по днях
2 листопада 2026
