Поки танцюємо – живемо: «Квіт Подільського танцю» об’єднав Україну навколо культурної пам’яті
На цю подію Хмельниччина чекала ще з липня. Чекала не просто фестиваль. Чекала зустрічі з дорогоцінним спадком, – подільським танцем, у якому збереглися характер, ритм, краса і пам’ять нашої землі. Цього разу на сцену мали повернутися десять подільських танців, яким від 50 до понад 70 років, – створених на основі живої традиції й таких, що згодом ризикували залишитися лише в книжках та спогадах тих, хто їх танцював. Ці два дні наші кореспонденти були у Молодіжному парку, щоб відчути рух відродження традиції через «Квіт Подільського танцюЦього вікенду «Квіт Подільського танцю» зібрав громаду Хмельницького, колективи з різних міст України у парку Молодіжний та українців за кордоном, які долучалися до події через відеозв’язок.Протягом двох днів подільська хореографічна спадщина ожила перед глядачами у всьому своєму різнобарв’ї – у пластиці танцю, живій музиці, барвистих костюмах, тонкощах рухів і тій особливій енергії, яку може передати лише живе виконання. Цю мистецьку казку, народжену з поваги до автентики та культурного спадку Поділля, вдалося втілити завдяки підтримці Українського культурного фонду та співфінансуванню Хмельницької міської ради.До початку фестивальної програми тут панувало особливе очікування. Глядачі чекали відбою повітряної тривоги, а діти, молодь – танцівники жили своїм звичним дитячим життям: поправляли одне одному костюми, повторювали рухи, гралися, сміялися, готувалися. Але щойно пролунали перші заклики до початку дійства, товариство змінилось за одну мить: перед глядачами вже стояли справжні артисти – зосереджені, впевнені, готові говорити зі сцени філігранною мовою українського танцю.Ще кілька хвилин тому було чути звуки вибухів, а дим простромлював кіптявою небо. А в парку «Молодіжний» артистична громада починала свій довгий, але такий потрібний сеанс реабілітації мистецтвом. І з кожним хореографічним «па» страх й сум відступав, поступаючись місцем розраді й насолоді музикою, рухами, радістю від відчуття єдності. У цьому живому танці, у кожному русі, погляді й усмішці якось само собою відчувалося наше сьогоднішнє кредо: поки творимо – не ламаємося, поки танцюємо – живемо.Першого дня майже три години тривала концерт-презентація «Квіт подільського танцю» – велике сценічне дійство, у якому подільська хореографія звучала у виконанні колективів із Хмельницького, Києва, Рівного та Кропивницького. Наступного дня фестивальна програма продовжилася концертом-відлунням HlushenkovFolkFest, де танцювальні виступи поєдналися з майстер-класами, ярмарком народних ремесел, дитячими народними іграми-танцями та іншими цікавинками.Протягом обох днів поруч із мистецькою програмою відбувалась благодійна ініціатива «Свій для свого в ЗСУ» – збір на підтримку військових, які свого часу самі були танцівниками, а сьогодні захищають Україну, адже культура і мистецтво не існують окремо від життя. Поки молодь виходить на сцену й відновлює танці наших предків, українські військові тримають оборону, захищаючи наше право на існування, пам’ять і саме цю культуру.Хмельницький на фестивалі представили знані хореографічні колективи «Поділля», «Веснянка», «Подолянчик», «Намисто», «Сяйво» та «Василечки». Гостями «Квіту Подільського танцю» стали ансамбль «Світанок» із Кропивницького, ансамбль народного танцю «Дружба» з Рівного, а Київ представили колективи «Барвінок» та «Барвінок-Концерт».І це було особливо цінно: подільський танець оживав не лише у виконанні тих, хто виріс на цій землі й увібрав її ритми змалку. Його танцювали гості з інших міст і регіонів України – і в цьому народжувався особливий діалог: можна було побачити, як подільський характер, ритм, манера й настрій відгукуються тим, для кого ця традиція не є рідною, але здатна стати близькою.Ангеліна Мезенцева, учасниця Народного хореографічного ансамблю «Світанок» із Кропивницького, зізналася, що для її колективу ця зустріч стала справді новим досвідом:«Унікальний проєкт! Ми сьогодні танцювали під живий супровід. Для нас це щось нове. Ми майже ніколи не танцювали – здається, ми ніколи не танцювали подільські гопаки. Це неймовірна історія». – танцівниця Ангеліна МезенцеваДля юних танцівниць участь у фестивалі стала не лише виступом. Вони знімали відео для своїх номерів у театрі, приміряли костюми, відкривали для себе нову хореографічну традицію – і водночас відчували, що долучаються до чогось значно більшого, ніж просто концерт.«Наразі дуже важливо максимально українізувати, максимально популяризувати українську культуру», – коментує Ангеліна.Її слова особливо промовисто прозвучали у виступах наймолодших учасників. Дівчатка із зразкового ансамблю народного танцю «Сяйво» Хмельницької школи мистецтв, які представили запальну «Волинську крутуху», по-дитячому просто пояснювали, чому для них важливо бути частиною фестивалю: щоб показувати красу української культури, її характер і самобутність, а разом із цим – зберігати те, що народилося на нашій землі й має бути передане далі. У їхніх словах ще немає складних визначень про нематеріальну культурну спадщину. Є значно важливіше – щире розуміння, що танець не має зникнути. Що поки вони його вивчають, виконують і передають одне одному, подільська хореографічна традиція продовжує жити.Тим часом на сцені оживали танці, яким десятки років, – хореографічні шедеври, що стали неоціненним спадком поколінь і сьогодні отримали гідне відновлення. «Подільські гуляночки» Олександра Небесного, «Жванецькі вибиваночки», «Клин», старовинна кадриль «Дев’ятка», «Дударі», «Василечки», «Плискун», «Кривуляк», «Кивак», «Бакочанка» – завдяки завзяттю хореографів-реконструкторів знову ожили на сцені.Однією з родзинок фестивалю став саме танцювальний флешмоб «Бакотчанка» – символ відродження пам’яті про Бакоту, затоплену 1981 року. До нього долучалися всі охочі, тож спогад про село, що залишилося під водами Дністра, ожив у спільному русі, емоціях та запалі.Варто зазначити, що деякі з презентованих танців і досі живуть у репертуарах колективів, інші давно не виконуються, а окремі довелося буквально повертати з книжок, архівів і спогадів тих, хто колись танцював їх сам. І саме тут відкривається справжній масштаб цієї роботи: відтворити танець – означає не просто повторити рухи, а відшукати його походження, автора й першоджерело, відновити музику, костюм, манеру та сенс кожного руху. За словами авторки проєкту, заступниці начальника управління культури і туризму ХМР Світлани Шевченко – подекуди хореографам-реконструкторам доводиться навіть перевіряти усталені уявлення про авторство танцю, які десятиліттями сприймалися як беззаперечні. Саме тому натхненниця «Квіту Подільського танцю» зазначає, що за два місяці підготовки для неї найціннішим стали люди:«Хочу сказати, що впродовж цих двох місяців – скільки людей, стільки дзвінків, стільки зустрічей, скільки прекрасних спогадів викликає цей проєкт. І я пересвідчилася, що у нас дуже багато хмельничан, пов’язаних із подільською хореографією. Дуже багато людей пройшло через хореографічні колективи, і сьогодні вони вболівають за наш проєкт “Цвіт подільського танцю”, вони згадують своїх вчителів, своїх хореографів», – коментує Світлана Шевченко.Під час роботи команда проєкту поверталася до імен людей, які творили подільську сценічну хореографію – Юрія Гуреєва, Олександра Небесного, Володимира Глушенкова та інших митців, що безперечно Це і є ідентифікаційним ключем цього проєкту – адже, «Квіт» повертає не тільки танці – він повертає імена. Тому дослідницька робота тут не менш важлива, ніж сценічна: відновлюючи танець, хореографи повертають нам частину власної культурної пам’яті: «На то і є дослідницька робота, щоб це відкривати, і щоб це було достовірно. Щоб була єдино правдива інформація на вебплатформі», – наголошує Світлана Шевченко.Саме сайт «podilliadance» має стати одним із головних результатів проєкту. Адже на його базі буде зібрано відео з виконанням танців, інформацію про хореографів-постановників, історію кожної композиції, архівні матеріали, музичний супровід та інші матеріали, які допоможуть хореографам не просто побачити подільський танець, а відтворити його. Результатами цієї дослідницької роботу зможуть скористатися не лише хореографи й колективи в Україні: «Ми вже отримуємо відгуки від української діаспори, зокрема з Канади. Люди, які там живуть і керують українськими колективами, вже чекають на ці танці, щоб ставити їх у себе. Тому що це потрібно. Нам дуже важливо, щоб подільські танці знали не тільки в Україні, а й у світі». – Світлана Шевченко.Можливо, це один із найсильніших доказів того, що подільський танець потрібен не лише нам подолянам, а й українцям, які далеко від дому, і які хочуть цей «дім» наблизити через рух, музику й костюм. Доторкнутися до землі своїх предків. Водночас особливо важливо, щоб до цієї спадщини повернулися ми самі, локально. Адже, коли світ відкриває українську культуру раніше, ніж її по-справжньому знають наші діти, це загроза дійсній тяглості. Саме тому «Квіт Подільського танцю» говорить не лише про минуле, а передусім – про майбутнє. Тож, неабияк актуально звучать в цьому контексті слова Артема Ромасюкова, начальника управління культури і туризму Хмельницької міської ради:«На перший погляд здається, що це лише про танці, але, чесно кажучи, це набагато більше, ніж просто про танці. Бо це про постаті, про людей, про фольклор і про нашу ідентичність. Цей проєкт покликаний зберегти ті надбання, які Поділля має і які, можливо, порівняно з іншими регіонами не так представлені в мережі. А надбання ці надзвичайно вагомі. Ті хореографи, які тут працювали, зробили величезну роботу, і сьогодні важливо зберегти її та передати далі – тим, хто має продовжувати цю традицію, танцювати ці танці й розповідати через них про наше Поділля». – Артем Ромасюков.Ці слова особливо відчувалися саме під час фестивалю. Коли після повітряної тривоги стривожена публіка поступово розквітала з кожним новим танцем. Коли на обличчях людей, які ще зовсім недавно чули вибухи, з’являлися усмішки. Коли музика, живий оркестровий супровід, костюми та рухи ставали не просто мистецькою програмою, а с
- Останні
- Популярні
Новини по днях
7 вересня 2026
