Покровський напрямок залишається одним із головних для ворога: там противник атакував найбільше

30.08.2026, 10:52 acmc.ua

На Донеччині ворог змістив активність на Костянтинівський напрямок, але тиск під Покровськом зберігається. Протягом 29 серпня окупаційні війська рф 78 разів атакували позиції Сил оборони на Донеччині. Загальна кількість штурмів зменшилася порівняно з попередньою добою, однак активність ворога розподілилася між іншими напрямками.

Протягом доби найбільше атак зафіксували на Костянтинівському напрямку – 31. Це на сім більше, ніж напередодні. Водночас на Покровському напрямку ворог 30 разів штурмував позиції Сил оборони – на 11 менше, ніж попередньої доби.

Стежте за новинами Донеччини в Telegram. Підписуйтеся на наш канал – там оперативно публікуємо головне протягом дня.

Підрозділи Сил оборони України 28 серпня та в ніч на 29 серпня атакували військові цілі російських окупантів на Донеччині. У Донецьку уразили місця зберігання, підготовки та запуску ударних безпілотників, а в Берестках – пункт управління дронами.

Про це повідомили у Генеральному штабі Збройних Сил України

У Донецьку уразили місця зберігання, підготовки і пуску ударних БпЛА російських окупантів. Також у Берестках вдалося атакувати пункт управління безпілотними літальними апаратами.

Крім того, у районі Знаменки на тимчасово окупованій території Криму українські військові уразили комплекс радіоелектронної боротьби противника. Також у Криму знищили місця зберігання, підготовки та запуску ударних БпЛА.

Ступінь завданих противнику збитків нині уточнюють.

За результатами аналізу додаткових відомостей, у Генеральному штабі підтвердили знищення 28 серпня зенітного ракетного комплексу противника «Бук-М3» у районі клинців брянської області рф.

Засудили до 15 років позбавлення волі дев’ятьох військовослужбовців армії рф. Серед них – уродженці Краматорська, Донецька, Макіївки, Ясинуватої та Бунге, які брали участь у бойових діях проти Сил оборони України на Харківщині та Донеччині.

Про це повідомили у Донецькій обласній прокуратурі.

За інформацією, двоє засуджених – жителі Харцизька та Севастополя. Вони підписали контракти на службу в російській армії під час перебування у колоніях. Ще семеро чоловіків є уродженцями населених пунктів Донеччини. Один із них служив командиром відділення та облаштовував антидроновий захист дороги. Ще один чоловік був оператора БпЛА, контролював шляхи пересування українських військових і забезпечував зв’язок під час навчань особового складу.

Інші засуджені служили стрільцями, помічником гранатометника та заступником командира взводу зенітно-ракетної батареї.

Усі дев’ятеро брали участь у штурмах позицій Сил оборони України на Харківщині та Донеччині. Правоохоронці затримали їх на Покровському та Краматорському напрямках.

Суд визнав чоловіків винними у державній зраді та колабораційній діяльності за ч. ч. 1, 2 ст. 111 та ч. 7 ст. 111-1 Кримінального кодексу України. Їм присудили 15 років позбавлення волі із конфіскацією майна.

Протягом 28 серпня окупаційні війська рф 89 разів атакували позиції Сил оборони на Донеччині. Загальна кількість штурмів зменшилася порівняно з попередньою добою. Водночас активність ворога змінилася за напрямками.

Про це повідомили у Генеральному штабі Збройних Сил України.

Найбільше атак протягом доби українські захисники відбили на Покровському напрямку – 41. На Костянтинівському напрямку кількість штурмів зменшилася з 35 до 24. Водночас на Краматорському зросла з однієї до п’яти.

Окупаційні війська рф атакували населені пункти Донеччини протягом 28 серпня. Проти мирного населення застосували авіабомби та дрони. Внаслідок ворожих обстрілів загинула людина, ще шестеро зазнали поранень.

Про це повідомили у Головному управлінні Національної поліції Донецької області.

Протягом доби росіяни атакували шість населених пунктів Донеччини. Ворог накрив вогнем Дружківку, Краматорськ, Слов’янськ, селища Малотаранівка, Новодонецьке та село Левадне. Від дій противника руйнувань зазнали 59 цивільних об’єктів, з них 33 – житлові будинки.

Крім того, 29 серпня о 1:20 росіяни атакували Краматорськ – пошкодили дві автівки.

Вероніка виїхала з Краматорська у перший день повномасштабної війни разом із маленькою донькою та мамою. Після кількох місяців в Іспанії родина оселилася у польській Познані, де нині жінка працює, виховує дитину й поступово звикає до нового життя. Журналістці «Антикризового медіа-центру» Вероніка розповіла про безпеку, ставлення до дітей, побут у Польщі та про те, чому сьогодні не знає, чи зможе повернутися додому.

З Краматорська ми поїхали 24 лютого 2022 року. Кілька днів були в Яремчі, потім – в Івано-Франківську на квартирі знайомих. Однак я постійно переживала за трирічну доньку, і після кількох ночей, проведених у ванній через повітряні тривоги, ми вирішили виїжджати.

Моя компанія допомогла грошима, щоб можна було на перший час зняти квартиру. А колеги, які жили в Європі, швидко організувалися: зробили спеціальну таблицю в Google, де писали, хто і скільки може прийняти у себе. Тоді було дуже важливо знати, що так багато людей готові тобі допомогти. Чимало моїх колег, які виїжджали з України, користувалися цією підтримкою й залишалися на якийсь час у знайомих. Ми скористалися лише грошовим бонусом, бо знали, куди їхати.

Ще за кілька днів до початку повномасштабної війни троюрідна сестра з Іспанії написала, що з радістю прийме нас, якщо раптом ми захочемо приїхати до неї пожити. Я дуже вдячна їй за доброту і турботу. Не кожному зручно прийняти інших людей у себе вдома. Іспанія стала нашим планом на початку повномасштабної війни.

Я взяла доньку, маму, а також колегу з її сином, і автомобілем ми поїхали за 2000 кілометрів. Я була єдиною водійкою і три дні провела за кермом. Дорога здавалася нескінченною й була дуже важкою. Через війну я дуже погано спала. Після цього два місяці не сідала за кермо – усе боліло.

Кілька тижнів в Іспанії ми жили у сестри, а потім разом із колегою зняли квартиру в маленькому містечку на березі Біскайської затоки Атлантичного океану. Там дуже красиво, і ми залюбки прожили два місяці. Та хоч Іспанія й сподобалася мені, я не почувалася комфортно.

Наприклад, у них робочий день майже всюди починається о 9:00 або 10:00, і зранку я нічого не встигала купити. Якось у мене зламалася зарядка для ноутбука, і це була ціла історія, щоб знайти нову. Довелося відпроситися з роботи, щоб їхати в інше місто на пошуки. Усі магазини зачиняються в суботу після обіду, і до понеділка нічого не працює. Мені було важко так планувати життя, щоб у неділю нічого не знадобилося.

Усе це спонукало мене поїхати до Польщі, і ми обрали Познань, оскільки тут уже жили знайомі моєї колеги.

Перше, з чим ми стикнулися, – інша мова. У пошуках квартири треба було телефонувати за оголошеннями, а ми не розуміли польської. Натрапили на власників квартири, які у школі вчили російську, і це трохи допомогло. Моя колега домовлялася з ними на якомусь російсько-польсько-українському суржику. Так ми зняли квартиру, де нині живу.

На роботі ми спілкуємося українською або англійською. У Познані достатньо високий рівень англійської – хоч у ресторан підеш, хоч до лікаря. Та згодом я зрозуміла, що дитина вчить польську в садочку, скоро піде до школи, читатиме, а я не зможу щось їй пояснити. Тому і сама почала займатися з репетитором.

Фото героїні у Познані

У садочку в доньки було багато українських дітей, і я навіть побоювалася, що вона взагалі не знатиме польської. Та нам дуже пощастило – вихователька-полька дуже добре ставилася до всіх дітей, і в доньки не було жодних проблем із мовою. У садку її хвалили, казали, що дитина все розуміє і говорить майже без акценту. Сподіваюся, моїй доньці допомагає те, що ми вдома теж розмовляємо польською.

Мене здивувала чистота на вулицях і відсутність безпритульних котів та собак. Зате, якщо мешкаєш поблизу лісопарку, можеш побачити кабанів, козуль, зайців чи лисиць.

Тут я відчуваю безпеку. Просто на вулиці, за невеликими огорожами, поляки залишають різні речі, іграшки, меблі. На вікнах майже не зустрінеш ґрат. Це дуже розслаблює.

Я чула, що в Польщі погано ставляться до українців. Однак у мене не було такого досвіду. Можливо, це моя бульбашка, але всі, з ким я спілкуюся, їм загалом байдуже: українець ти чи ні.

Ще з 2021 року я працюю віддалено, і це дуже допомогло, бо не треба було шукати роботу після переїзду. Оскільки я постійно працювала, від Польщі отримувала лише допомогу на дитину – 800 злотих. Також перші три місяці ми в садочку платили тільки за харчування. Потім – і за сам садочок, але небагато, бо це частково фінансують з бюджету міста або держави.

Якщо порівнювати рівень життя, то в Краматорську я жила у власній квартирі й платила лише за комунальні послуги. У Польщі житло дороге, як і комуналка. Найбільші витрати – саме оплата житла. Звісно, я працюю, щоб підтримувати наше життя на довоєнному рівні, але не скажу, що ми стали жити краще, бо витрати значно зросли.

Тут на деякі продукти немає ПДВ (податок на додану вартість – ред.), а для більшості він дуже низький, тож ціни на продукти часом навіть нижчі, ніж в Україні.

У Польщі я зі своєю ж компанією перейшла на інший тип контракту, щоб тут платити податки. У Познані є мобільна програма: якщо сплачуєш збір у місті, можеш отримати певні бонуси. Наприклад, за злотий – десять відвідувань басейну або знижки в аквапарку чи на тенісних кортах. У мене не дуже великі податки, але я вже маю знижку на паркування. Це мені дуже сподобалося. І цю ідею я б залюбки привезла в Україну. Тоді людина зацікавлена платити податки саме там, де живе.

Також мені сподобалася доступність. Я настільки звикла до цього, що коли приїхала до Києва у 2024 році, дуже здивувалася, коли мама з візочком або л

Читати повністю…