"Віддавав останню рубашку": історія захисника із Запоріжжя Віктора Фітака
"Вітя віддає останню рубашку" – так про Віктора Фітака говорили його побратими. І це була не просто фраза. Він справді жив так: допомагав, ділився, підтримував і завжди думав спочатку про тих, хто поруч, і тільки потім – про себе.
Віктор Фітак народився у селі Новоіванівка Запорізького району. Закінчив середню школу, навчався у Запорізькому металургійному ліцеї, проходив строкову службу у військовій частині "Десна". Після армії працював на "Мотор Січі", а згодом влаштувався на Запоріжсталь.
Читайте також: Залізниця була його мрією, дрон – військовою спеціальністю: пам'яті запоріжця Богдана Лисякова
На підприємстві Віктор пропрацював лише два місяці – машиністом крана металургійного виробництва у копровому цеху. Та повноцінно розпочати новий етап життя не встиг.
У лютому 2022 року Віктор отримав повістку і пішов захищати Україну. На той момент він виховував трьох неповнолітніх дітей і мав право на відстрочку. Але вирішив стати до лав захисників.
"Він давно хотів працювати саме на Запоріжсталі, радів, коли пройшов навчання і працевлаштувався. Мріяв ростити дітей, бути поруч із родиною, жити своїм звичайним життям. Але коли почалася війна, він обрав захистити життя інших. Був сміливим та самовідданим", – говорить його дружина Вікторія.
Турбота про інших була частиною його характеру задовго до війни. У рідному селі Віктора знали як людину, яка нікому не відмовить у допомозі. Він завжди знаходив можливість підтримати того, хто цього потребував.
Таким залишався і серед побратимів. Віктор служив стрільцем у роті розвідки 114-го батальйону 110-ї бригади, боронив Україну на Запорізькому та Донецькому напрямках.
"На початку повномасштабної війни, коли військовим не вистачало спорядження, Вітя намагався дістати бронежилети не для себе, для хлопців. Він постійно думав про інших. Я передавала йому домашню їжу – піцу, соління, пиріжки, а він усе ділив із побратимами, собі майже нічого не залишав. У цьому весь він – щедрий та добрий", – згадує Вікторія.
Віктор дуже любив солодке. Але навіть улюбленими смаколиками не поспішав насолоджуватися сам. Тримав при собі цукерки, щоб пригостити інших.
Побратими й досі згадують Віктора як добру, щиру людину, яка завжди була готова прийти на допомогу. З ним було надійно.
Таким же турботливим він був і вдома. Віктор був люблячим чоловіком і батьком сина та двох доньок. Брав активну участь у їхньому вихованні, проводив із дітьми багато часу, вчив їх їздити на велосипеді.
Дружина Вікторія часто знімала чоловіка з дітьми на відео. Віктор жартома запитував: "Навіщо ти мене постійно знімаєш?"
Тепер ці кадри стали особливо цінними. У них залишилися його голос, усмішка, звичайні моменти сімейного життя. Спогади, до яких діти можуть повертатися, коли сумують за татом.
21 квітня 2022 року Віктор Фітак загинув у бою на Донеччині, поблизу села Времівка у Волноваському районі. Йому було лише 32 роки. Нагороджений посмертно Орденом «За мужність» третього ступеня.
Він загинув, захищаючи Україну. Дружині та дітям залишився у пам’яті люблячим чоловіком і батьком, побратимам – прикладом людяності та взаємодопомоги, а рідному селу – земляком, якого любили та поважали.
На похорон Віктора прийшло чи не все село. Люди проводжали того, хто за життя встиг допомогти багатьом і залишив по собі добру пам’ять.
Ім’я Віктора Фітака навіки збережене на Меморіалі "Дерево Пам’яті" у Запоріжжі – як знак шани його подвигу та вдячності за відданість Україні.
29 серпня, у День пам’яті захисників України, ми схиляємо голови перед усіма, хто віддав життя за Україну, її свободу та незалежність.
Ми дякуємо кожному, хто став на захист України і до останнього залишався вірним присязі. З особливим болем згадуємо тих, хто вже ніколи не повернеться додому. Серед них – 88 працівників «Запоріжсталі», які загинули, захищаючи Україну.
За кожною цифрою – людська доля. Чоловік, батько, син, брат, друг, колега. У кожного були свої мрії, родини та плани на майбутнє. Сьогодні їхні імена назавжди залишаються частиною нашої історії.
Ми пам’ятаємо Віктора Фітака. Пам’ятаємо всіх наших працівників, які не повернулися з війни. І дякуємо кожному захиснику та захисниці, завдяки кому Україна продовжує жити.
Світла пам’ять усім полеглим Героям. Вічна вдячність і шана.
Раніше ми розповідали про захисника Максима Терентьєва, який з перших днів став до лав Збройних Сил України й пішов боронити державу у складі 503-го окремого батальйону морської піхоти.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
29 серпня 2026
