У Рівному показали фільм про людей кольору свободи
Документальний фільм «Люди кольору свободи» вийшов на екрани в минулому році. Його творцями є режисерка Людмила Мельник та сценаристка і продюсерка Анна Слюсаренко.
Стрічка розповідає про масовий спротив українців Криму, Донецька, Луганська та інших міст, починаючи з 2014 року. Багато з них пройшли через катівні, тортури і сьогодні є живими свідками репресивної окупаційної влади.
На окупованих росією територіях залишається приблизно декілька мільйонів українців. Вони постійно живуть у страсі, бояться доносів, репресій. Але навіть у надскладних умовах продовжують підтримувати українську ідентичність.
Фільм детально розповідає про діяльність учасників рухів ненасильницького спротиву, зокрема «Жовтої стрічки» та «Злої Мавки». Вони поширюють жовту символіку, створюють патріотичні написи і плакати, зберігають культурні традиції та популяризують рідну мову. Фільм демонструвався в будинку органної музики.
– Нам дуже хотілося підсвітити тему тимчасово окупованих територій в розрізі людей. І, звичайно, тему свободи, бо це головна цінність, за яку ми зараз всі беремося, – сказала журналісту газети «Сім днів» сценаристка та продюсерка фільму Анна Слюсаренко.
Свобода повністю відсутня в окупації для тих, хто не сприймає імперський режим. До заголовка фільму ми ще додали слово колір. Бо нас часто ділять за кольором жовто-блакитного прапора і червоно-синьо-білого.
Для когось війна почалася в 2022-му. А нам хотілося показати про агресію росії проти нашої держави з 2014 року. Чи був тоді спротив? Чи були люди згодні з тим, що починається анексія Криму і окупація Донеччини та Луганщини? Ми хочемо спростувати російський наратив, що мешканці цих територій дуже чекали своїх «визволителів».
Тривалий час збирали інформацію, відео, свідчення цивільних людей про їх вибір, про те, що вони залишаються українцями. Фільм побудований на історіях людей, які вже виїхали з окупації або були депортовані за свій спротив, чи повернулися з полону. Розповідаємо і про наших співвітчизників, які живуть зараз в окупації і підтримують Україну. Але ми не могли їх світити з безпекових міркувань, тому не показували обличчя, змінили голос.
Деякі люди нам присилали відео, які вони знімали на свій телефон в окупованих містах. Це направду було для них дуже небезпечно, але важливо для нас. Тому що зазвичай весь відеоматеріал, який надходить з окупації і поширюється світом, відзнятий кремлівськими журналістами.
В окремих людей склалося враження, що коли територію окуповують, то це ніби в якійсь фірмі змінюється начальник. Це абсолютно не відповідає дійсності! Ти тут не можеш бути українцем! А що роблять з нашими дітьми! В окупації їх перевиховують, вчать любити лише росію.
Фільм піднімає складну тему: не можна ділити українців за регіональним принципом на хороших і поганих. Одна з героїнь нашого фільму Людмила Гусейнова, яка раніше жила в Новоазовську, три роки пробула в Донецькому слідчому ізоляторі. Жінку посадили за те, що в окупації підтримувала дітей і зберігала український прапор. З нею в камері сиділо ще 19 жінок, і одна з них родом з Полтави. Але вона згодом сколаборувала, відстрілювала українських військових.
Можливо, комусь фільм здається дуже довгим. Але нам важко було втиснути в короткі сюжети події в Криму, на Донбасі в 2014 році, а потім вже під час повномасштабної війни показати нескорений Маріуполь, Мелітополь, Херсон, де люди масово виходи на площі, співали державний Гімн. За проукраїнську позицію їх розстрілювали, катували. Це було системне знищення активної маси українців.
– Я народився і жив в Донецьку до окупації, – продовжив розмову один із героїв фільму Сергій Захаров. – Тут у 2014 році місцеві жителі організували український Майдан. Я також приєднався до спротиву, виставляв на вулицях свої роботи із карикатурним зображенням так званого «русского мира». Мене швидко вирахували, я пройшов через підвали і тортури. Бандити тричі інсценізували мій розстріл.
Зараз живу в Києві, хочу реалізувати особистий проєкт про наших людей, які повернулися з полону.
Творцям фільму глядачі аплодували стоячи. Організаторка діалогів стрічки Анжела Старовойтова запросила учасників цього дійства до розмови. Зі сльозами на очах говорила про людей кольору свободи, які залишаються в окупації, жителька Бахмута, а нині рівнянка Віра Іваненко: «Переглянувши цю документальну стрічку, ми ніби знову повернулися в рідні краї, Це наша біль».
Фахівець з культурних заходів Центру «ЯМаріуполь. Рівне» Марина Фесенко додала: «Рано чи пізно ми повернемося до свого дому!».
Журналіст із багаторічним досвідом, працює з меморіальними матеріалами про Захисників України, локальними історіями та суспільними темами. У своїх текстах поєднує документальність і уважну роботу з особистими історіями та біографіями.
Працював відповідальним секретарем журналу «Київська старовина» та головним редактором газет «Ірпінський вісник» і «Ірпінь єдиний». Автор кількох книжкових видань. Має досвід соціологічної роботи в КМІС та участі в реалізації медійних проєктів.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
17 серпня 2026
