Україна може запропонувати Китаю конкретний пакет співпраці для мотивації впливу на Росію - Олексій Кущ
Повномасштабна війна з російським агресором давно вийшла за межі поля бою. Сьогодні Україна одночасно відстоює свою безпеку, економічну стійкість та здатність держави працювати в умовах безперервних криз.
Несподівана зміна уряду, проблеми мобілізації та бронювання, підготовка до ще однієї складної зими, поява нової банкноти номіналом 2000 гривень, нова тактика ударів по паливній інфраструктурі й логістичних центрах Wildberries ворога та чи здатна Україна запропонувати Пекіну взаємовигідний формат співпраці, який спонукав би його зайняти активнішу позицію у врегулюванні російсько-української війни – про це та багато іншого «Економічні новини» поговорили з економістом, фінансовим аналітиком Олексієм Кущем.
Як ви оцінюєте нові зміни в Кабміні та чого очікуєте від нового уряду? Які головні економічні виклики дістануться у спадок новому уряду?
Зміна уряду стала несподіванкою. Розмови про можливу ротацію точилися давно, але те, що вона відбудеться саме в цей момент, схоже, знало лише дуже вузьке коло людей. Тим більше, що якщо орієнтуватися на офіційну риторику, Кабмін нібито успішно виконував поставлені завдання й отримував позитивні оцінки своєї роботи.
Саме тому виникає певний когнітивний дисонанс. З одного боку, влада демонструвала картину ефективного уряду, а з іншого — цей уряд раптово відправили у відставку. Це ще раз показує, що офіційна інформаційна картина часто є значно більш “рафінованою”, ніж реальний стан справ.
Якщо говорити про уряд Юлії Свириденко, то саме за його роботи українська економіка у першому кварталі цього року перейшла до стадії спаду. ВВП скоротився приблизно на 0,5%, і в умовах війни це дуже тривожний сигнал.
Будь-яка економіка під час війни проходить кілька етапів. Перший — це шок, глибоке падіння та структурна перебудова. Саме це ми побачили у 2022 році, коли ВВП України скоротився майже на 29%. Далі відбулося природне відновлення на низькій базі порівняння — економіка почала зростати приблизно на 5%. Але наступним етапом мала стати повноцінна адаптація економіки до воєнних умов: через масштабне державне замовлення, розвиток оборонно-промислового комплексу, суміжних виробництв і нову індустріалізацію. Саме це мало забезпечити стабільне економічне зростання.
Якби економічна політика була правильно відкалібрована, сьогодні ми могли б бачити безробіття серед економічно активного населення на рівні 2–3%, а темпи зростання ВВП — 7–8%. Натомість маємо близько 13% безробіття та економічний спад. Безумовно, головною причиною залишається війна, але економічна політика уряду, на мою думку, не змогла адекватно відповісти на ці виклики.
Саме тому відставка Кабміну виглядала б цілком логічною, якби стала наслідком чесної оцінки його роботи. Якби на найвищому рівні відкрито визнали, що уряд не виконав поставлених завдань, і прямо назвали проблеми — спад економіки, високе безробіття, відсутність ефективної соціальної адаптації внутрішньо переміщених осіб, брак програм нової індустріалізації, розвитку внутрішньої переробки сировини, оборонно-промислового комплексу, малої децентралізованої промисловості та адаптації інфраструктури до умов війни, — тоді така відставка стала б позитивним сигналом.
Однак сталося інакше. Замість аналізу помилок і відповідальності за результат ми побачили фактично “нагородження непричетних”: подяки, відзнаки та позитивні оцінки діяльності уряду. Тобто причин кадрових рішень суспільству так і не пояснили.
Якщо говорити про спадщину цього уряду, то, на мою думку, він запам’ятається насамперед двома рішеннями. Перше — підписанням ресурсної угоди зі Сполученими Штатами щодо створення інвестиційного фонду, який я розглядаю як інструмент сировинної неоколоніальної політики США стосовно України.
Друге — зміною правил бронювання працівників для малих і середніх фермерських господарств. Було підвищено мінімальний розмір земельного банку з 500 до 1000 гектарів, а також збільшено мінімальний поріг річного доходу з 20 до 40 мільйонів гривень. У результаті значна кількість фермерських господарств втратила можливість бронювати своїх працівників.
Тому сам факт зміни уряду я оцінюю позитивно. Але спосіб, у який вона відбулася, навряд чи допоможе виправити допущені помилки. Без їх чесного аналізу існує великий ризик, що вони повторюватимуться й надалі.
Щодо нового Кабміну, то робити остаточні висновки поки зарано. Настільки стрімка зміна уряду фактично не залишила часу на підготовку повноцінної програми дій. Тому, на мою думку, новий прем’єр чесно визнав, що такої програми поки немає і вона потребує часу. Це має бути не формальний документ “для галочки”, а справді змістовна стратегія дій.
У новому складі уряду є кілька сильних технократичних фігур. Проте оцінювати його потрібно не за кадровими призначеннями, а за першими конкретними рішеннями та їхнім практичним результатом.
Попередній уряд затвердив стратегію розвитку України на 15 років. Наскільки важливим є цей документ і чи може нова команда його змінити?
На мою думку, це один із найбільш парадоксальних документів за всю історію українських урядів. Головний парадокс полягає в тому, що команда, яка фактично не мала чіткої поточної програми розвитку країни, взялася формувати стратегію на півтора десятиліття вперед.
Варто нагадати, що ані уряд Дениса Шмигаля, ані уряд Юлії Свириденко так і не представили Верховній Раді повноцінної програми своєї діяльності. Тобто уряд, який не сформував зрозумілої відповіді на питання, куди рухається країна сьогодні, вирішив визначити її стратегічний курс на 15 років.
На мою думку, це суттєво перевищило можливості та компетенції тих, хто працював над цим документом. Якщо говорити образно, горизонт їхнього планування обмежувався кількома тижнями або місяцями, але вони спробували спрогнозувати розвиток України на півтора десятиліття вперед.
Саме тому я сприймаю цю стратегію більше як декларативний документ — приклад чиновницької імітації активної діяльності, а не реальний план розвитку країни. Не думаю, що вона матиме серйозний вплив на державну політику чи стане дороговказом для наступних урядів.
Якщо уважно проаналізувати цей документ, там складно знайти конкретні механізми реалізації, чіткі інструменти чи рішення, які могли б стати основою для системних змін. Фактично це стратегія без достатньої кількості практичних кроків, а отже, є великий ризик, що вона залишиться лише на папері.
Тому, на мою думку, це мертвонароджений документ, який навряд чи матиме реальний вплив на майбутній розвиток України.
Кадрові перестановки в Кабміні спричинили хвилю обурення через відставку міністра оборони Федорова. Після суспільної реакції влада змінила конфігурацію військового блоку, однак сам Федоров не погоджується очолити напрям військових інновацій. Що можете сказати з цього приводу?
На мою думку, ця історія є класичним прикладом інформаційного симулятора, який має доволі мало спільного з реальною суспільною активністю. Справжня соціальна реакція виникає тоді, коли люди виходять на вулиці через конкретні рішення влади, які безпосередньо впливають на їхнє життя — наприклад, підвищення тарифів, зміни соціальних правил чи інші непопулярні кроки.
У випадку з Федоровим ми бачимо інший механізм. Для суспільства формується певний медійний образ політика, який починає існувати окремо від реальної оцінки результатів його роботи. Коли під час великих масових заходів, таких як Atlas Weekend, на екранах з’являється портрет політичного діяча, а натовп під музику скандує схвальні гасла, це вже більше схоже не на політичну дискусію, а на створення певного інформаційного ефекту.
Такий формат є зручним для влади, оскільки дозволяє спрямувати суспільну енергію в безпечне для неї русло — навколо персоналій і символів, а не навколо конкретних рішень, результатів роботи чи відповідальності посадовців.
Якщо ж оцінювати ситуацію без емоцій, потрібно дивитися не на медійний образ, а на реальні результати діяльності. Федоров близько семи років працював у різних складах уряду, але лише приблизно пів року очолював Міністерство оборони. Основним напрямом його роботи все ж була цифрова трансформація.
Безумовно, застосунок “Дія” став одним із найуспішніших державних сервісів і отримав позитивне сприйняття серед багатьох українців. Але, на мою думку, він так і не став тим інструментом цифрового прориву української економіки, яким міг би бути.
Через “Дію” можна отримати державні послуги, переоформити автомобіль, придбати військові облігації. Однак вона не перетворилася на платформу для розвитку сучасних фінансових сервісів, народного інвестування, нових економічних моделей чи механізмів, які могли б стимулювати економічне зростання. Хоча, можливо, додаток і не повинен мати такий інструментарій.
Питання не лише до самого застосунку, а до ширшої політики цифрової трансформації держави. Міністерство мало б значно більше уваги приділяти розвитку цифрової інфраструктури в країні, скороченню цифрового розриву між великими містами та віддаленими громадами, розбудові якісного зв’язку, доступного інтернету, цифрових платформ і фінансової інфраструктури. Саме ці напрямки могли б створити основу для справжнього цифрового стрибка України. Але, на мою думку, цього повною мірою зробити не вдалося.
В результаті “Дія” перетворилася на систему цифрового адміністрування громадян — їхнього обліку, взаємодії з державою та управління великими масивами персональних даних. Людина разом зі своєю інформацією та цифровим профілем стала значно більш відкритою для держави, а її життєдіяльність — більш доступною для цифрового контролю.
І парадокс полягає в тому, що частина суспільства не завжди усвідомлює цю сторону процесу. Люди можуть щиро схвалювати цифровізацію через її зручність, але водночас не помічати, що разом із комфортом зростають і можливості держави щодо контролю.
Тому, якщо використовувати жорстку метафору, виходить парадоксальна ситуація: людина фактично цілує власний цифровий ошийник, не усвідомлюючи самої природи цього процесу. Тобто вона схвалює систему, яка робить її цифровий профіль максимально відкритим для держави.
Саме в цьому, на мою думку, і полягає п
- Останні
- Популярні
Новини по днях
11 серпня 2026
