На фронті щось назріває: з чим Росія підiйшла до осені 2026 року
Для Росії затягування війни стає смертельно небезпечною грою з дуже неприємними наслідками, зазначає військовий аналітик Костянтин Машовець. Тому, припускає він, Кремль восени–взимку зробить вирішальний ривок, намагаючись з останніх сил вивести Україну з війни.
Дещо про осінь… та зиму.
Весною нинішнього року я писав про "крайній кидок" Кремля у "гарячому" етапі війни з Україною. На мою думку, Кремлю було потрібно ще у 2026-му році добитися на полі бою "коренного перелома в войне" (шляхом проведення успішної оперативно-стратеічної наступальної операції), аби завершити найбільш витратний та виснажливий для себе її етап на власних умовах.
Така моя думка мала під собою певні підстави. Адже, на початку нинішнього року стало очевидно, що подальше затягування ним війни "на виснаження" втрачає(тило) свій сенс, або, краще сказати — шанси на свою успішну реалізацію. Так як, за великим рахунком, реалізація цієї стратегії поступово й майже незворотним чином повела Кремль до власного виснаження набагато швидше, ніж Україна втрачала свою здатність чинити опір його збройній агресії.
Наростання на РФ вкрай негативних процесів, спровокованих саме війною, у військовій, фінансово-економічній і як наслідок — у соціально-політичній сферах почало прискорюватись. Ба більше, стало зрозуміло, що подальше зволікання із проведенням змін у цій стратегії, викликаних цілком об’єктивними причинами, може привести Кремль взагалі до поразки у війні.
Трапилось це через дві ОСНОВНІ й купу більш дрібних стратегічних причин, на яких я детально зупинятися не буду, лише зазначу їх:
Саме ці дві причини, а також ціла низка інших підстав (особливо пришвидшення наростання негативних процесів у самій РФ), призвели до того, що необхідність виходу з війни саме у нинішньому році постала перед військово-політичним керівництвом РФ у весь свій "невблаганний" зріст.
Тобто наприкінці 2025-го – на початку 2026-го років об'єктивно у Кремля виникла потреба перейти від стратегії "війни на виснаження" до стратегії "одного рішучого стратегічного удару", який би різко, а головне — ШВИДКО зміг би "розвернути стратегічну ситуацію": примусити військово-політичне керівництво України, внаслідок його стратегічної військової поразки, погодитись на усі вимоги та забаганки Кремля.
Водночас Кремлю потрібно було не тільки зберегти свою спроможність стратегічного (далекобійного) впливу по всій Україні, а й дуже бажано — наростити його обсяги та інтенсивність, аби цей вплив на військово-політичне керівництво України набув би критичного для нього рівня через кардинальну втрату спроможності централізованого управління обороною країни.
Саме через це я й вважав, що протягом літа–осені 2026-го року Кремль і спробує здійснити такого роду спробу у комплексі із нарощуванням далекобійних (стратегічних) ударів по всій інфраструктурі нашої країни. Й він таку спробу здійснив, або, краще сказати, саме зараз здійснює — у вигляді Слов’янсько-Краматорської оперативно-стратегічної наступальної операції та інтенсифікації ударів далекобійною зброєю…
Одночасно Кремль здійснив цілу низку заходів організаційного та технологічного характеру, аби різко та швидко наростити свої спроможності щодо далекобійного впливу на Україну та її населення. Починаючи з максимально можливого збільшення виробництва відповідних засобів ураження, закінчуючи залученням до цього додаткових можливостей за рахунок своїх союзників.
На перший погляд, здавалося, що одночасне, різке й подібне до своєрідного "вибуху" застосування цих двох елементів російської стратегії (успішний наступ відповідного рівня на фронті + підрив стратегічних оборонно-промислових, інфраструктурних та морально-психологічних основ спротиву України) повинно були швидко привести Кремль до успішного результату.
Але, як завжди, сталося не так, як гадалося …
Спочатку наступ на фронті почав "потроху" відставати від графіка. Й чим далі він тривав, тим більше це відставання почало наростати. Й хоча на сьогодні він все ще продовжується, однак РЕАЛЬНІ його темпи та результати переконливо доводять — в цьому році, з дуже великою вірогідністю, швидко "закінчити" у Кремля НЕ ВИЙДЕ.
Слов’янсько-Краматорська оперативно-стратегічна наступальна операція російських військ, як комплекс (комбінація) взаємопов’язаних за своїм задумом (планом) оперативно-тактичних операцій ВЖЕ, за своєю суттю, фрагментувалася на окремі, слабо пов’язані в оперативному сенсі, ДУЖЕ ПОВІЛЬНІ, а в окремих випадках навіть малорезультативні, дії в тактичній зоні на окремих напрямках.
Своєю чергою досягнутий Кремлем на цей момент рівень "далекобійного" впливу на Україну, хоча й помітно ЗРІС у своїх кількісних та якісних показниках (по суті, досягнувши свого "історичного максимуму"), однак також, станом саме на зараз, не спроможний забезпечити ШВИДКОГО виведення України з війни.
Ба більше, Україна, завдяки внесенню у свою стратегію суттєвого асиметричного елемента, який базується на новому технологічному підході, отримала у цій царині ДОДАТОВІ можливості щодо вже ВЛАСНОГО впливу на агресора на оперативному та стратегічному рівнях. Й продовжує нарощувати та розширювати ці свої спроможності (принаймні відкрито це декларує). Що своєю чергою цілком здатне, в разі збереження стратегічного "статус-кво", в кінцевому рахунку вагомо хитнути загальну стратегічну ситуацію саме на користь України.
Усі ці останні зміни та тенденції щодо стратегічної ситуації у російсько-українській війні (головна з яких полягає в тому, що ШВИДКО вивести Україну з війни у нинішньому році Кремлю навряд чи вдасться), очевидно, були усвідомлені військово-політичним керівництвом обох ворожих сторін (й не тільки ними, а й іншими "зацікавленими" сторонами) приблизно місяць–півтора тому.
Саме тому у нашого противника тоді виникла цілком об’єктивна необхідність зробити черговий вибір у реалізації його подальшої стратегії. А саме:
Але, як би там не було, затягувати з цим вибором Кремля ВЖЕ стало неможливо. Причому, в цьому сенсі, загальна стратегічна ситуація у війні на той момент у порівнянні із ситуацією кінця 2025-го року – початку 2026-го року ставала дедалі гіршою для нього; затягувати із ухваленням рішення було "смерті подобно".
Тому, судячи з останніх дій (та частково слів) кремлівського режиму, він такий вибір зробив, й здається, на користь саме другого варіанту.
У стратегічному сенсі це, очевидно, повинно виглядати наступним чином:
Однак варто розуміти, що головним чинником у проведенні цього "вимушено перенесеного" останнього стратегічного "ривка" стане для Кремля саме військовий. Бо цей "кидок" треба на практиці (тобто безпосередньо на фронті) спланувати, організувати, підготовити та провести. Звісно, є вірогідність, що вдасться, образно кажучи, вибити Україну з війни переважно далекобійними (стратегічними) ударами. Але не факт, що таки вдасться …
Як показує практика (зокрема остання війна США та Ізраїля з Іраном, а Україна, у цьому сенсі, явно НЕ Іран), якщо противник ЗБЕРІГАЄ здатність завдавати у відповідь бодай мінімальні на стратегічному рівні удари протягом більш-менш тривалого часу, то такого роду швидке "вибомблювання" сильно ризикує, в кінцевому рахунку, перетворитися на вкрай витратну, малорезультативну, а головне — критично довгу у стратегічному сенсі справу.
Наразі, ймовірно, військово-політичне керівництво РФ розглядає свою здатність завдавати масовані дальнобійні удари по Україні як стратегічно важливий, але радше допоміжний чинник.
Що стосується безпосередньо військового чинника, то очевидно, Кремль ВЖЕ розпочав підготовку до свого "останнього ривку". Дуже красномовними у цьому сенсі є останні кадрові перестановки у російському військовому керівництві оперативно-стратегічного рівня. Включно із сферою тилового забезпечення та військових закупівель. Тобто саме у тих ланках, які будуть безпосередньо планувати, організовувати, забезпечувати й проводити його.
Усе за "класичною" кремлівською схемою керівництва військом, обкатаною ще за часів Сталіна, під час Другої світової війни. Адже відповідно до неї, перший крок у такого роду підготовці — саме підбір та розставляння відповідних кадрів, починаючи з рівня безпосередніх виконавців.
У цю ж "копилку" варто додати дискусію (навіть на офіційному рівні) про необхідність переведення російської економіки "на військові рейки", яка якось так різко та гучно пожвавішала (Собянін вам у допомогу), завершення практичного етапу "обкатки" електронної системи мобілізації, реорганізацію системи постачання у російське військо ОВТ (насамперед у бік його централізації) й т. д.
Підсумуємо.
Іншими словами, Кремль ВЖЕ зрозумів дві основні речі щодо свого нинішнього стратегічного становища:
Автор висловлює особисту думку, яка може не співпадати із позицією редакції. Відповідальність за опубліковані дані в рубриці "Думки" несе автор.
Джерело
- Останні
- Популярні
Новини по днях
11 серпня 2026
