Як кожна зміна міністра освіти порушує тяглість реформ — пояснює Сергій Бабак
Восьмий міністр за одну парламентську каденцію — це ризик того, що освітні реформи щоразу починатимуть заново замість послідовного руху до визначених цілей. Про інституційну пам’ять, слабкість парламентського контролю, сім років проблем із підручниками та відповідальність уряду поговорив із головою комітета Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій Сергієм Бабаком.Сергій Бабак, голова комітета Верховної Ради України з питань освіти, науки та інновацій / Джерело: НовинарняВійна — головна проблема, але реформам заважає ще й відсутність тяглостіЯкщо проблема в освіті не зводиться лише до грошей, браку людей чи недостатньої уваги міністерства, то що ви назвали б головною перешкодою для розвитку системи зараз?Читайте також:НовиниЧитайте також:НовиниВступ на бюджет 2026 змінив логіку вибору: як знайти близьку програму з меншим конкурсомЦе найбільш комплексне й складне запитання. Усе, що ви перелічили, справді впливає на освіту, і до цього можна додати ще тисячу питань. Але якщо говорити про джерело найбільших проблем, то перша з них — Росія і війна. Без війни нам було б значно простіше і з комунікацією, і з реформами, і з добором людей, і зі стратегією розвитку.Друга проблема полягає не у відсутності бачення чи стратегій. Вони в нас є. Нам бракує послідовності в їх упровадженні. Кожна нова команда намагається принести власну реформу, хоча вже розпочаті зміни потрібно доводити до кінця.Наприклад, реформа Нової української школи стартувала 2017 року, а завершитися має 2030-го. Базові етапи й завдання були визначені ще на початку. Упровадження реформи у 5–9-х класах припало саме на каденцію нинішнього парламенту, а наступного року має запуститися трирічна старша профільна школа. Цей шлях потрібно пройти до кінця.Одна команда міністерства активно рухається за визначеним планом, наступна втрачає до реформи інтерес, і починається спад. Потім приходить іще одна команда, яка намагається виправити ситуацію та надолужити згаяне. Саме відсутність неперервності є однією з найбільших проблем.Коли ми прийшли до влади, усередині комітету й парламенту були різні погляди на НУШ. Але ми домовилися продовжувати реформу. Не можна просто відкинути все, що вже запущено. Потрібно завершити певний етап, проаналізувати результати, виправити те, що не працює, і рухатися далі. Система має еволюціонувати, а не щоразу починатися з нуля.Фокус міністерства часто залежить від професійного досвіду його очільника. Міністр із ректорського середовища краще розуміє вищу освіту й більше зосереджується на ній. Людина із середньої освіти приділяє більше уваги школі. Інші напрями не зупиняються повністю, але розвиваються повільніше й менш системно. Наскільки я пам'ятаю, в Україні взагалі не було міністра, який прийшов би з професійної освіти, тому цей напрям ніколи не був головним фокусом.Наша каденція мала бути чи не найкоротшою в історії України, а стала найдовшою. Завдяки цьому ми змогли одночасно працювати з різними сферами. За моєю оцінкою, парламент уже повністю оновив близько 80% законодавства у сфері освіти й науки: ухвалив нові закони, підходи, концепції та фактично нову архітектуру системи. Якщо ми завершимо закони про науку, освіту дорослих та інші окремі напрями, наступному парламенту потрібно буде вже не перебудовувати все заново, а аналізувати результати й коригувати процеси.Близько 80 актів для одного закону: чому ухвалити реформу недостатньоПарламент може створити нову законодавчу архітектуру, але хто має перетворити її на правила, які реально працюють у школах, дитсадках та університетах?На рівні президента, Верховної Ради та прем'єр-міністра є розуміння й підтримка змін. Але після ухвалення законів починається управлінська та організаційна робота конкретного міністерства. Саме воно має впровадити нову архітектуру.Простий приклад — закон про дошкільну освіту. Ця сфера фінансується переважно з місцевих бюджетів, але для імплементації закону міністерство протягом року мало ухвалити, скасувати або оновити понад 80 нормативно-правових актів: наказів, постанов, розпоряджень та інших документів.Для цього потрібно відкласти презентації та інтерв'ю, засукати рукави й методично працювати. Десятки або навіть сотні тисяч людей у дошкільній освіті працюють не лише за законом. Вони чекають постанов Кабінету Міністрів, наказів міністерства, методичних рекомендацій і роз'яснень. Без цього закон не запрацює повноцінно.Контрольна функція парламенту якраз і полягає в тому, щоб стимулювати міністерство зробити цю роботу вчасно. Але це вдається не завжди.Восьмий міністр за одну каденцію: хто зберігає курс реформЗміна міністра в Україні зазвичай означає зміну всієї команди та перезапуск багатьох процесів. Чому фахова команда не може залишатися й продовжувати вже розпочату роботу?Це друга велика комплексна проблема, яку я перед цим назвав: відсутність наступності та системності. Хтось має бути гарантом продовження політики й носієм інституційної пам'яті. Ідеться не лише про інститут державних секретарів. У нашій ситуації таким гарантом, на мою думку, залишається парламент, адже депутати та комітет працюють на своїх посадах уже сім років.Напередодні я говорив з Андрієм Бутенком, якого сподівався побачити наступним міністром освіти. Нагадав йому, що він буде далеко не першим керівником міністерства за нашу каденцію. Він відповів, що вже порахував: разом із виконувачами обов'язків буде восьмим. Тому фактично саме парламент увесь цей час залишається гарантом продовження політики.ПідписуйтесяМи не хочемо, щоб із приходом кожного нового міністра раптом змінювалася вся система. Вона має еволюціонувати, бо ми розуміємо, до яких стратегічних цілей ідемо. Україна веде переговори з Європейським Союзом, і Єврокомісія очікує від нас досягнення конкретних цілей. Якщо виконуємо визначені вимоги, рухаємося далі в переговорному кластері й наближаємося до членства.У цих вимогах немає нічого надзвичайного. Йдеться про наближення нашої системи, яка ще розвивається, до моделей, що формувалися десятиліттями, а подекуди й століттями. Завдання парламенту — утримувати фокус міністерства на цих цілях, незалежно від того, хто очолює МОН або відповідає в уряді за європейську інтеграцію. Нам бракує об'єднання всіх гілок влади навколо спільних цілей і синхронного, методичного руху до них.Сім років із підручниками: чому рішення комітету не завжди має наслідкиЩо відбувається, коли комітет бачить, що міністерство протягом пів року не виконує поставленого завдання? Чим парламентський контроль закінчується зараз і чим мав би закінчуватися?Ми виносимо питання на засідання комітету, детально розбираємо проблему й з'ясовуємо її причини. За дієвої контрольної функції це мало б завершуватися щонайменше попередженням про можливе звільнення, якщо недоліки не буде виправлено.На практиці комітет голосує, визнає роботу міністерства в конкретному питанні незадовільною й передає матеріали прем'єр-міністру. Ми окремо обговорюємо ситуацію, прем'єр погоджується, що її потрібно виправляти. Часто після цього проблему справді вирішують, і це варто визнати. Але іноді нічого не змінюється, і системні проблеми залишаються.Показовий приклад — доставка підручників до 1 вересня. Я особисто контролюю це питання й борюся з ним уже сім років. Нарешті ми дійшли до того, що майже всі підручники доставляють не до 1 грудня, а хоча б на початку вересня. Але й цього недостатньо. Ми вимагаємо, щоб за два тижні до 1 вересня всі підручники гарантовано були в школах. Гроші для цього є, алгоритм дій давно зрозумілий.Однак кожна нова команда міністерства намагається розв'язати ту саму проблему по-своєму: одна обирає один шлях, інша — другий, ще хтось пропонує нове цифрове чи «інноваційне» рішення. У результаті замість стабільного процесу ми щоразу знову експериментуємо.Красиві презентації та один виконаний пункт із п'ятиЧи не виникають постійні «інновації» через те, що новому міністру потрібно вже за кілька місяців показати власний, легко вимірюваний результат, тоді як завершення попередньої реформи важче представити як особисте досягнення?Можливо. Але одна з найбільших проблем державного управління, на мою думку, полягає в тому, що ми не завжди аналізуємо результати й не робимо з них управлінських, організаційних, функціональних чи процесних висновків. І це не претензія до якоїсь однієї конкретної людини.Команди приходять і показують чудові презентації про те, як усе працюватиме по-новому. Ми дивимося й кажемо: добре, покажіть проміжні результати через пів року, а фінальні — через рік. Потім дістаємо першу презентацію й запитуємо, чому з п'яти обіцяних результатів досягнуто лише одного, та й того з труднощами.На вході потрібно фіксувати конкретні показники ефективності, а потім перевіряти їх виконання. Лише після цього можна ухвалювати рішення: посилювати команду, змінювати процеси або керівників. Саме такого системного аналізу обіцяного й зробленого нам бракує.Міністр не приходить на комітет: яких повноважень бракує парламентуЧи потрібно під час війни посилити контрольну функцію Верховної Ради і як вона мала б працювати в ідеальній моделі?У парламенту фактично дві головні функції: законодавча та контрольна. На мою особисту думку як людини, яка сім років очолює комітет, контрольна навіть важливіша. Законодавчі ініціативи можуть подавати також Кабінет Міністрів і президент. Парламент ухвалює закони, доопрацьовує їх і вибудовує архітектуру системи. Але лише контроль дає змогу перевірити, чи досягаються визначені цілі. Це надзвичайно важливо і під час війни, і за звичайних умов.Буває, що ми не можемо запросити міністра на засідання комітету. Для мене це проблема. Тоді виникає просте запитання: чи справді є справи, важливіші за звіт перед органом, який бере участь у твоєму призначенні?Година запитань до уряду не замінює профільного контролю. Там депутати часто порушують проблеми своїх округів, а комітет щодня працює в конкретній сфері. Ми маємо власну систему моніторингу, отримуємо тисячі звернень від людей, групуємо й аналізуємо їх та бачимо системні проблеми. Якщо розуміємо, що проблема вже виникла або неминуче з'я
- Останні
- Популярні
Новини по днях
28 липня 2026
