«За понад три роки я не маю про сина жодної звістки»
4 березня 2023 року російські силовики забрали Владислава Усова з квартири в окупованому Енергодарі. На записах із камер відеоспостереження видно, як чоловіки заходять до будинку, а приблизно через двадцять хвилин виводять його назовні. Відтоді Владислав не виходив на зв’язок. Його мати, Ірина, понад три роки не має жодної підтвердженої інформації про долю сина. Вона не знає, де його утримують, чи перебуває він у полоні та чи живий узагалі. Російські органи спочатку заявляли, що нібито розшукують Владислава, а згодом повідомили, що його начебто відпустили. Однак додому він не повернувся і з родиною не зв’язався.
«24 лютого 2022 року ми всі були вдома, в Енергодарі, і зранку Влад розбудив мене цими словами. Я не могла в це повірити. Подивилася на нього і сказала: “Та що ти таке говориш?”. А він уже розповідав, що бомблять різні міста. Мій чоловік, Вадим, на той момент вже служив за контрактом і перебував на Донецькому напрямку. Вдома залишилися я, Влад і молодший син Максим. Старша донька жила окремо зі своєю сім’єю, ще одна донька тоді була в Чехії. Ми всі були шоковані. Ніхто не розумів, що буде далі. Коли стало зрозуміло, що в Енергодарі залишатися небезпечно, я почала вмовляти Влада виїхати. У вересні 2022 року ми з молодшим сином залишили місто. Донька теж готувалася до виїзду разом із трьома дітьми. Але Влад навідріз відмовився. Я благала його поїхати, але дорослі діти не завжди слухають батьків. Тоді мені здавалося, що ще можна його переконати. Зараз я щодня думаю про ту розмову».
«Коли це сталося, я ще сподівалася, що невдовзі дізнаюся хоча б, де він. Але минули дні, тижні, місяці, а потім і роки — і я досі не знаю нічого. Ми отримали доступ до камер відеоспостереження сусіднього будинку. На записі видно, як напередодні ввечері російські силовики вже приходили до нашої квартири, але Владислава не застали. Наступного ранку вони повернулися. Біля під’їзду зупинилася велика чорна машина. Вони зайшли до будинку, а приблизно через двадцять хвилин вивели мого сина. Відтоді я його більше не бачила. За весь цей час я не отримала жодного підтвердження, що Владислав живий. Не чула його голосу. Не отримала жодного листа. Не знаю, де його утримують і чи утримують взагалі».
«Я двічі зверталася до російських органів із заявами про його розшук. Після першого звернення до нашої квартири прийшли люди, які представилися співробітниками російської поліції. Вони взяли зразки ДНК і сказали, що займатимуться пошуком. Через деякий час повідомили, що розшук припинено. Жодної інформації про Владислава вони так і не надали. Після другого звернення вони знову прийшли до квартири. Провели формальний огляд, шукали речі, пов’язані зі службою мого чоловіка, Вадима. А потім заявили, що нібито Владислава вже відпустили. Якби його справді відпустили, він обов’язково знайшов би спосіб зв’язатися зі мною. Влад дуже відповідальний. Він ніколи не змусив би мене жити в такій невідомості. Ніхто його нікуди не відпускав».
«Добрий, спокійний, працьовитий. Не пʼє, не курить, до повномасштабної війни займався спортом. У нього загострене відчуття справедливості — він не може пройти повз те, що вважає неправильним. Перший рік після його зникнення був найважчим. Я плакала майже щодня і не розуміла, як далі витримувати цю невідомість. Але я не одна. У Влада є брат, сестри, уся наша родина. Ми всі його шукаємо. Усі чекаємо хоча б на якусь звістку. Що може сказати мама, яка роками нічого не знає про свого сина? Тільки одне: ми продовжуємо його шукати й сподіваємося на краще».
Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
24 липня 2026
