33 градуси в тимчасових будинках: як мешканці Херсонщини живуть під обстрілами дронів
Зображення: Вгору
Мешканці Посад-Покровського на Херсонщині змушені терпіти 33-градусну спеку в тимчасових будиночках, які не розраховані на довготривале проживання, та постійне дзижчання дронів, що почастішало останніми тижнями.
Тетяна Гладиш, жителька Посад-Покровського, ділиться враженнями від життя в тимчасовому будиночку, де позначка термометра часто сягає 33 градусів. Жінка порівнює це відчуття з «повільним варінням у каструлі» через низькі пласкі стелі та металеву обшивку будиночків розміром приблизно три на шість метрів. Для зменшення нагріву мешканці обклеюють стіни фольгою та натягують затінювальні сітки, а ті, кому пощастило більше, мають кондиціонери. Тетяна, яка раніше любила спекотне південне літо з його сієстами у прохолодному домі, тепер переносить спеку значно важче.
Жінка розповідає, що скляні та кришталеві вази згоріли разом із її будинком чотири роки тому від влучання снаряда. Тому зараз квіти вона часто ставить у банки та бутлі, які стали для неї одним із символів війни. Крім того, від початку повномасштабного вторгнення в неї немає шафи, тому одяг зберігається у картонних коробках, що дуже незручно. Попри це, вона намагається створити затишок: акуратно викладає книжки на тумбочці, плете наволочки для подушок, купує глиняні горнятка з веселими малюнками. Таким чином Тетяна «кидає якір у морі невизначеності, спустошення і безпорадності перед війною».
Тимчасові будиночки, надані волонтерами у 2024 році, вже через два роки почали давати збої. У помешканні Тетяни просідають дошки на підлозі, утворюючи ями, схожі на вибоїни на дорогах. Мешканці вважали, що ці будиночки розраховані лише на рік-два, поки не відбудують їхні власні хати. Зараз, коли йдеться про «легендарну» відбудову, люди або зітхають безпорадно, або жартують над власними очікуваннями, кажучи: «до нового року будемо в хатах, тільки не знаємо, до якого саме».
Попри це, у сімейному колі мріють про майбутнє: як розставлять меблі в новому будинку, які штори повісять і які дерева та квіти насадять довкола. Це стосується зрубаних вишень, які заважали проведенню водогону, а також тюльпанів та троянд, загиблих під колесами будівельної техніки. Тетяна зізнається, що їй «досі болить наш садок», і можливо, саме букети в банках допомагають їй загоїти цей біль.
Колега Тетяни під час робочого відеодзвінка помічає: «У тебе завжди квіти в кадрі». На що жінка відповідає: «Намагаюся додати настрою й барв». На початку літа природа довкола також розливалася різнобарв’ям. У занедбаних садах і на городах, куди не повернулися господарі, буяли здичавілі троянди, польові маки, волошки та сокирки. Проте на півдні цвітіння недовге, і вже в середині липня квітуча краса перетворилася на сухостій заввишки в половину людського зросту.
Крім того, під час прогулянок вулицями мешканці тепер уважніше прислухаються до звуків, щоб визначити, чи не дзижчить поблизу дрон. Це змушує їх бути готовими впасти у бур’ян і накрити голову руками. Також існує небезпека пожеж від ворожих скидів або чиїхось необережних недопалків, що може бути катастрофічним для села, яке й так зазнало значних руйнувань. Тетяна Гладиш прагне, щоб її рідне село теж гоїло рани на місці розбитих хат, обвуглених садових арматур та зрубаних дерев, а також обманутих очікувань. Це може бути здійснено хоча б за допомогою розквітлих чорнобривців під тимчасовим будиночком або букета різнотрав’я на столі.
За матеріалами: Вгору
- Останні
- Популярні
Новини по днях
22 липня 2026
