Михайло Драпатий буде головнокомандувачем ЗСУ: чи стане 43-річний головком новим Залужним для українців
"Визначив, що новим Головнокомандувачем Збройних Сил України стане Михайло Драпатий. Разом з Михайлом, Євгенієм Хмарою, Павлом Палісою визначили, як має бути оновлена конфігурація Генерального штабу Збройних Сил України", - написав Зеленський.
Він подякував Олександру Сирському, який досі був головнокомандувачем ЗСУ, й наголосив на тому, що він "забезпечив результати України у захисті Києва, в Харківській наступальній операції, у Курській операції".
"Значний шлях пройдено, захист України триває, і потрібне гідне ставлення до кожного воїна. Я вдячний Олександру Сирському та кожному нашому воїну за сильні фронтові позиції України. Я вдячний Михайлу Драпатому за саме такий погляд. Сьогодні з Олександром Сирським та з Андрієм Гнатовим ми говорили про подальші формати служби і правильну передачу справ", - сказав Зеленський.
Він додав, що в усіх є одне бажання – "перемоги над ворогом і досягнення таких умов на фронті і в тиску на Росію, які дозволили б примусити Росію до миру. Завтра формалізуємо всі рішення. З цієї ситуації Україна має вийти сильнішою, і Росії буде складніше".
Його ім'я давно було серед головних претендентів на цю посаду. Для багатьох військових він став командиром, який не сидить у штабах, а бере на себе найскладніші ділянки фронту, тому часто можна почути, що Драпатий – "пожежник фронту". Від легендарного прориву на БМП у Маріуполі в 2014 році до оборони Харківщини та керівництва найгарячішими напрямками під час повномасштабної війни – кар'єра Драпатого нерозривно пов'язана з найбільш критичними моментами російсько-української війни.
Еспресо розповість, хто такий новий головнокомандувач, чому саме його вважали фаворитом на цю посаду та яких змін від нього очікують у війську.
Михайло Драпатий народився 21 листопада 1982 року в Кам'янці-Подільському на Хмельниччині. Військову кар'єру обрав ще підлітком – вступив до Харківського інституту танкових військ, який закінчив 2004 року лейтенантом. Служити почав у 72-й окремій механізованій бригаді в Білій Церкві – з'єднанні, з яким його доля буде переплітатися ще довгі роки, включно з найдраматичнішими епізодами війни.
До 2014 року це була звичайна офіцерська кар'єра без особливих сенсацій. А потім почалася війна, і кабінетний послужний список раптом перетворився на бойову хроніку.
фото: відкриті джерела
Для широкої аудиторії ім'я Михайла Драпатого вперше пролунало 9 травня 2014 року.
Тоді 31-річний майор Драпатий командував 2-м механізованим батальйоном 72-ї бригади, і отримав наказ прорватися до захопленого проросійськими бойовиками управління міліції у Маріуполі.
Саме тоді українська БМП буквально перелетіла через барикаду сепаратистів. Відео цього легендарного моменту миттєво стало одним із символів перших місяців війни на Донбасі.
У найважчі дні літа 2014 року Михайло Драпатий очолив прорив українських підрозділів з так званого Ізваринського котла. Його ударна група вивела з оточення близько 260 військовослужбовців і понад 30 одиниць техніки, подолавши з боями понад 160 кілометрів. Саме ця операція закріпила за ним репутацію командира, який здатний знаходити вихід навіть у, здавалося б, безнадійних ситуаціях.
За бої 2014–2015 років Драпатий отримав орден Богдана Хмельницького III, а згодом і II та І ступенів – рідкісний випадок, коли офіцер стає повним кавалером цієї нагороди всіх трьох ступенів. Також громадськість нагороджувала його недержавною відзнака орденом "Народного Героя України".
Після успішного прориву з Ізваринського котла Михайло Драпатий отримав звання підполковника та вступив до Національного університету оборони. Втім, невдовзі перевівся на заочне навчання й повернувся на фронт начальником штабу 30-ї окремої механізованої бригади, обравши позивний "Рубін". Його підрозділ воював на Волноваському напрямку.
У серпні 2016 року Драпатий очолив 58-му окрему мотопіхотну бригаду, яка вела бої під Авдіївкою, Ясинуватою та згодом на Бахмутській трасі. Саме під його командуванням бригада зміцнила українські позиції на одному з найважливіших напрямків Донбасу. Командував нею до 2019 року, коли отримав звання полковника та знову вирушив на навчання до Національного університету оборони.
У 2021 році Драпатий закінчив Національний університет оборони України як найкращий випускник оперативно-стратегічного рівня підготовки. За це посол Великої Британії в Україні вручила йому Перехідний меч королеви Великої Британії – почесну відзнаку для найкращого слухача курсу.
Після цього його призначили заступником командувача військ оперативного командування "Північ" з підготовки, а незадовго до повномасштабного вторгнення Росії він отримав звання бригадного генерала і став заступником командувача Об'єднаних сил ЗСУ з підготовки військ. Саме в цій ролі 24 лютого 2022 року він і зустрів велику війну.
Михайло Драпатий, фото: mil.in.ua
Якщо коротко описати логіку призначень Драпатого після 2022 року, вийде таке речення: його стабільно кидали туди, де було найгарячіше.
Спершу – південь. Навесні 2022-го він очолив оперативне угруповання військ "Південь" (пізніше – "Каховка", потім – "Кривий Ріг"), а восени його з'єднання увійшли до складу ОСУВ "Херсон" – угруповання, яке готувало і проводило Херсонську наступальну операцію, що завершилася звільненням обласного центру. Після цього Драпатий продовжував командувати херсонським напрямком аж до січня 2024-го. Більше про перший рік повномасштабної війни очима Драпатого, можна побачити в цьому інтерв'ю.
Далі була Харківщина. Навесні–влітку 2024-го, коли Росія відкрила новий наступ на Вовчанськ і Куп'янськ, саме Драпатого поставили командувати оперативно-тактичним угрупованням "Харків". І не дарма, адже йому вдалося стабілізувати ситуацію й зупинити просування противника на найбільш загрозливих ділянках. Восени того ж року його перекинули на Луганщину – командувати вже ОТУ "Луганськ", де лінія оборони проходила від Білогорівки до села Нью-Йорк.
Ця схема – "закрити проблемну ділянку, стабілізувати, передати далі" – і зробила Драпатому репутацію військового, якого відправляють гасити пожежі там, де горить найсильніше. У листопаді 2024-го цю репутацію конвертували в підвищення, тоді Зеленський призначив його командувачем Сухопутних військ ЗСУ.
фото: ЗСУ
Саме на посаді командувача Сухопутних військ розкрилася інша сторона Драпатого – не успішного бойового генерала, а управлінця, який спробував ламати систему зсередини. За його словами, командування на момент призначення перебувало у стані "управлінської стагнації": атмосфера страху, відсутність ініціативи, закритість до зворотного зв'язку. За неповні пів року на посаді він оновив понад половину керівного складу територіальних центрів комплектування, почав перебудову системи бойової підготовки, змінив керівництво навчальних центрів.
Але 1 червня 2025 року стався удар, який усе перекреслив. Російська ракета влучила по 239-му полігону в Сумській області, де перебував навчальний підрозділ Сухопутних військ. Загинули 12 молодих військових, понад 60 отримали поранення – причому це був уже другий подібний випадок за три місяці. Драпатий того ж дня подав рапорт про відставку, взявши особисту відповідальність за трагедію. За його словами, командир не має права ховатися за системою, а "кругова порука та безкарність – отрута для армії".
Згодом журналісти-розслідувачі писали, що причиною відставки стала не лише трагедія на полігоні, а й та сама "кругова порука", яка заблокувала його спроби реформувати командування зсередини. Зокрема, за словами джерел видання Бабель, сам Сирський не поспішав погоджувати кадрові звільнення, які пропонував Драпатий.
Втім, генерал не пішов з армії "по стану здоров'я" – уже за два дні, 3 червня 2025-го, його призначили командувачем Об'єднаних сил ЗСУ, Зеленський тоді наголосив, що Драпатий має "займатися фронтом на 100%". А з жовтня 2025 року він ще й також очолив новостворене Угруповання об'єднаних сил (УОС), яке відповідає за Харківський напрямок.
фото: Офіс президента
Публічної слави, в класичному розумінні, з велико кількістю інтерв'ю на всіх каналах і активними блогами – у Драпатого немає. Він узагалі не надто публічна людина, зокрема, він пояснював це так:
Також він утримує свою сім'ю (дружину, сина Івана й доньку Анну) від публічності і свідомо тримає осторонь.
Але саме на тлі цієї стриманості, можливо, й наростав його авторитет. Зокрема, у 2024 році він був в топ-10 в рейтингу найвпливовіших військових. А наприкінці 2025 року в опитуванні рівня довіри до військових командирів Драпатий фігурував поруч із такими іменами, як Андрій Білецький, Денис Прокопенко і Олександр Сирський – з показником довіри у 38,5%, тоді як публічного просування собі, на відміну від багатьох, він не робив.
Цього року на сторінках Михайла Драпатого у соцмережах, було лише два дописи: і обидва про підтримку тих, кого звільняв Зеленський. У січні він підтримав Василя Малюка, якого неочікуваного усунули з посади голови СБУ. А вже в липні, коли вибухнув скандал зі звільненням Михайла Федорова з посади міністра оборони – рішення, яке суспільство у більшості сприйняло як "покарання" за спроби перекрити корупційні схеми в оборонних закупівлях, і яке вивело людей на вулиці Києва та інших міст, – Драпатий теж не промовчав. Він публічно підтримав Федорова, заявивши, що з приходом нової команди в Міноборони з'явилася реальна спроба змінити підходи у військовій системі, і що мовчання командира про проблеми ніколи не було формою відповідальності. Генерал закликав зробити зміни в армії незворотними – трансформація Сил оборони, за його словами, не може закінчуватися разом зі зміною міністра чи керівника окремого напряму.
Ця заява на тлі протестів і загальної втоми суспільства від кадрової чехарди Банкової – зробила його ім'я ще більш очевидним кандидатом у розмовах про можливу заміну Сирського. У портреті Драпатого, який зараз малює українська публіка, є всі складові: бойовий генерал з особистим досвідом успішних операцій, якого поважають як військові, так і експерти, людина, яка бере на себе відповідальність за трагедії замість того, щоб її перекладати, і водночас реформатор, якому реальн
- Останні
- Популярні
Новини по днях
21 липня 2026
