Фейгін: Російські еліти вже сигналізують Заходу про готовність домовлятися
Доволі загадкова смерть сенатора Ліндсі Грема, одного з авторів теперішньої санкційної політики Сполучених Штатів й одного з "двигунів" посилення України та її оборонних спроможностей, викликала істеричний тріумф у Кремлі. Відтопталися по цій темі всі, включно з Дугіним, який розповів, як вони будуть святкувати. Що, на вашу думку, означає смерть світлої пам’яті сенатора Ліндсі Грема? Чи могли вони до нього дотягнутись?
Ця радість – вона завжди дещо ірраціональна: ви так радієте, начебто вам не доведеться помирати. Вони так поводяться, наче їх це не очікує. Дійсно, тут можна говорити, що ця радість ґрунтується на тому, що це вони його вбили.
Проте я так не вважаю, тому що обставини про це не свідчать. Усе ж таки напередодні його смерті у суботу в себе вдома, поблизу Вашингтона, він перебував із візитом у Києві. Жив у посольстві США (я не знаю, але, гадаю, це так, адже на території посольства США в Києві є така можливість). Його безумовно супроводжувала охорона американська. І його вочевидь захищали спецслужби українські.
Жодних випадковостей з отруєнням, підмішуванням, швидше за все, статися не могло. Принаймні це точно встановила б експертиза. Первинна експертиза показала природну причину смерті – розшарування аорти.
Я схиляюся до думки, що причини смерті природні. Принаймні виявити неприродні, неорганічні причини смерті можливо, це не той випадок, коли повна невідомість. Ми у ХХІ столітті живемо як-не-як, і спецслужби, і судово-криміналістичні органи мають усі можливості, щоб усе з’ясувати. Швидше за все, причина природна.
Це був ідейний консерватор-республіканець рейганівського типу. Дехто його критикував за те, що він у 2016 році сам брав участь у праймериз Республіканської партії, дуже різко критикуючи Трампа, а через якийсь час сам став його прихильником.
Політика у вільній демократичній країні, чи подобаються нам окремі політики, чи ні, може бути і кон’юнктурною, і дещо цинічною. У цьому немає злочину, це не те що підтримувати війну й Путіна. Грем був близький до Трампа - тим більше, Трамп був головою Республіканської партії і в період своєї першої каденції, з 2016-го по 2020 рік, і другої, з листопаду 2024 року й донині. Грем був лояльним сенатором від Південної Кароліни.
У цьому він схожий на Маккейна. Просто в Маккейні цього було ще більше… Він, до речі, критикував Трампа. З цього погляду це велика втрата.
Але там є й такі, хто має схильність до цієї лінії. На протилежній стороні перебуває віцепрезидент Венс, спецпредставник Віткофф. Ми не до кінця розуміємо роль Кушнера, зятя Трампа. Але в будь-якому разі смерть Грема - це велика втрата з політичного флангу підтримки України, для нас це відчутна втрата.
З’явилося доволі дивне інтерв’ю олігарха Мельниченка. Йому передувало інтерв'ю якогось загадкового російського генерала, який на умовах анонімності розповідав доволі дивні, неприємні речі. Ті, хто стежить за російськими вкидами, дуже добре пам'ятають російський ресурс, де буцімто генерал служби зовнішньої розвитки Росії, який покаявся, вкидав таку лабуду, що, мабуть, після третього вкиду вже не вірили навіть найтупіші.
Але Мельниченко - це не остання людина. Це людина, яка входить у пул. Надзвичайно тяжко проаналізувати, що саме його спонукало конкретно, але чай із Путіним він пив. Мимохіть згадую іншого російського олігарха Абрамовича який також попив чай із Путіним і також вирішив виконати кремлівську місію - наскільки я розумію, нічого йому не пішло. Але це історичний момент: ми завдаємо дошкульних, надзвичайно важливих ударів у глибину Росії і по тимчасово окупованих територіях - і тут з’являється це інтерв'ю. Як нам правильно розпакувати ті меседжі, з якими чи сам Мельниченко йшов, чи йому делегували озвучити певні речі?
Зараз, через деякий час, певні деталі цього інтерв’ю в The Economist стали відомі. Можна зробити висновок.
Інтерв’ю в Мельниченка брав такий собі Островський, кореспондент The Economist, який мешкає в Лондоні, давній конфідент (нашіптувач, - прим. ред.) російської олігархії. Він постійно брав інтерв’ю в багатьох олігархів і був такою довіреною особою олігархів, особливо тих, що в Лондоні, а більшість їх жило саме в Лондоні, що вже невипадково. Тобто це не якийсь там західний незалежний журналіст, а "свій". Він багато років керував корпунктом у Москві, тобто цілком не чужа людина.
По-друге, чи помітили ви, що в цій статті-інтерв’ю (адже вона зроблена в західному стилі: текст, що переказує позицію, чергується з прямою мовою; на Заході так краще читають, це не сухе інтерв’ю, а переказ вперемішку з прямими цитатами)
Хоча сенсом статті є саме визнання помилкою війни з Україною, про це прямо говориться: помилкою було воювати з Україною.
А чия ж це помилка? Що – сам Мельниченко війська відправляв? Йому взагалі начхати на все - на Україну, на Росію, на всіх на світі, крім себе. Як усім олігархам - їм на всіх начхати. Тому "помилка" - це констатація ситуації для Заходу: так, ми визнаємо, це помилка. Не злочин – саме помилка. А далі починається залякування: а уявіть, якщо нас не буде? Ми це розуміємо так, що "нас" - це класу влади в широкому розумінні: бюрократії, олігархів, Путіна. Росія розвалиться – раз, ядерну зброю порозтягують – два, ви отримаєте розконцентровану владу, яка дістанеться бозна-кому, - це три. І четверте: Китай. Мовляв, майте на увазі, Китай посилиться, адже проковтне частини Росії.
Висновок: п’яте – ви повинні нам допомогти всі ці проблеми подолати й реінтегруватися на Захід. Це передбачає зняття санкцій, задовільні умови закінчення війни, де Росія не виглядатиме переможеною і влада не виглядатиме такою, що програла.
Чимсь вони готові пожертвувати. А чим? Путіним вони готові пожертвувати? То жертвуйте, дорогенькі, працюйте над цим! Це ж не просто інтерв’ю якоїсь окремої людини – це російський олігарх, восьма людина в списку Forbes. Нам відомо, що Мельниченко – людина Абрамовича, вони тісно пов’язані. Дуже вірогідно, що саме Абрамович був тією особою, яка дала останнє "мяу", як у нас кажуть, щоб він виступив із цим матеріалом. Невипадково, що це в Туреччині записували, де Абрамович буває постійно – він через Туреччину літає, придбав розкішний будинок біля протоки. На цій віллі в нього опорний пункт, назвемо це так. До того ж, в Абрамовича гарні стосунки з Ердоганом.
Теж невипадково, імовірно, це все відбувалося на рівні консультацій: "Я таке скажу, записуємо?" – "Так". Гадаю, так усе й відбувалося. Чому? Це спосіб підштовхнути через Захід до поступок, які були б прийнятні для зупинення війни, щоб ціна виходу з війни не збільшувалася. Ви пам’ятаєте історію з поїздкою Абрамовича в Київ і зустріччю з Зеленським? Її злив саме Путін. Це ж він прохопився, мовляв, один бізнесмен від мене приходив, намагався домовитися з Зеленським - а от нічого у вас не вийшло. Що ж це ви так? Поїхали, спробували Зеленському валізу грошей дати (це саме так виглядало, як Путін це казав), а той не взяв. Що ж ви бралися за такі серйозні справи й нічого не зробили – ай-ай-ай.
Це продовження дозволеної лінії на те, щоб налаштувати Захід на взаємодію з олігархією, яка продовжує зберігати лояльність до Путіна. Тому цей варіант розвитку ситуації не дає продовження. Хоча для нас це дуже серйозний сигнал – що, схоже, владний клас має серйозні проблеми. Через день Путін, виступаючи на ОНФ, каже: ні, усе чудово, ми наступаємо, усі цілі операції, СВО так званої, буде досягнуто. Тобто всередину Росії він продовжує поширювати ту саму дезінформаційну пропагандистську "тєлєгу" про те, що ми не змінюємо свою позицію, а на Захід вони відправили Мельниченка повідомити про те, що вони все ж таки готові домовлятися. Але щоб не ганебно, щоб їм Донецьку область усе ж таки віддали.
Анонімне інтерв’ю генерала, враховуючи, від кого це йшло, я розцінюю як інформаційну операцію супроводу.
Але вона потрібна, для того щоб забезпечити рівень подання інформації – авторизованої, верифікованої – від Мельниченка.
Повторюю: Мельниченко – це не Боня, не Ремесло якийсь, псих отой. Це серйозна фігура, безперечно. Але поки що вони пропонують абсолютно неприйнятний спосіб виходу з ситуації.
А що вони пропонують? Наразі ми бачимо, що Росія просто тупо гатить по Києву й убиває мирних українців. Якщо це мирна пропозиція - я думаю, що ми її не приймемо. На папері вони могли б щось сформулювати й посилати не Абрамовича домовлятися, а хлопця з тренованою пам'яттю, типу Наришкіна, в Анкару, щоб той десь у закуточку передав тремтячими пальцями записочку. Але ж ні.
З іншого боку, чи не вперше в Кремлі зрозуміли, що вони зробили помилку. І не тому що прокинулися - тому що отримали першу велику, глобальну кризу. Реагують в регіонах, є різні істеричні заяви - такого не було. Тобто це не вибухи емоцій інтелігентів, це не Гельсінська група, не якась там Amnesty - це люмпен, хтонь. Хтонь не задоволена навіть не тим, що вона гине на війні, 30 тисяч щомісяця мінусується на лінії бойового зіткнення, а тим, що їй нема чим заправляти "ладу калину".
Цінність Мельниченка з точки зору російської сторони в тому, що він формально не є представником влади. Це представник приватного капіталу, у нього приватні інтереси, хоча, звісно, пов'язані з державою. Він є серйозною фігурою у вугільній галузі, у виробництві хімічних добрив, азоту, який використовується у військовому виробництві, - саме це створило його величезний капітал. Але через війну він переживає кризу - він біднішає.
Так само біднішають і власники нафтопереробних, видобувних та інших підприємств, тому що все це веде в глухий кут.
Хоча це є хоч і не пряма, проте опосередкована участь, часто через сплату податків. Ось він ходив до Путіна й передав, здається, 30 чи 50 мільйонів доларів на якесь військове виробництво. Каже, змусили - що я можу зробити? Відщипнув чималу суму на якийсь "Сатурн" чи ще кудись, про це писали.
Це свідчить про те, що, окрім усіх сенсів, які йому доручили передати через цю статтю, для Мельниченка було важливо наголосити: будь ласка, розділіть відповідальність - між тими, хто безпосередньо відповідає за війну й віддає накази, і нами, підневільними людьми, хоч ми й капітал, хоч
- Останні
- Популярні
Новини по днях
20 липня 2026
