Морозов: Кремль уперше зіткнувся з викликом, до якого не був готовий
Чому я починаю нашу розмову з Ірану? Тому що Дональду Трампу потрібна була б якась потужна, помітна перемога. І ми сподівалися, що саме російсько-українська війна допоможе йому визначитись, чи він буде героєм на папері, чи він все-таки буде змушений допомогти нам. Особливо з урахуванням численних російських ударів по наших українських містах. Це один момент.
А другий момент - що навіть Дональд Трамп не може не побачити знищення російської інфраструктури і логістики. І навіть Дональд Трамп уже може вимірювати ту траєкторію, по якій буде падати російський режим. Хоча це може не статися скоро. Як Трамп може вчинити в такій ситуації?
На мій погляд, ситуація не настільки погана, як могла б бути. Трамп отримує від Ірану те, що й очікувалося. Оскільки очевидно, що в якийсь момент він не довів справу до кінця, зупинився посередині. Власне, похорон Хаменеї дуже ясно показав, що іранське суспільство готове продовжувати спротив, а в Трампа щодо цього немає жодної ідеї.
Попри це й незважаючи на те, що Трамп особисто може бути невдоволений, але об'єктивно ситуація складається так, що США і Вашингтон не можуть продовжувати ту ж саму політику трампівську, яка була направлена на те, щоб безкінечно заявляти. Він це робитиме й надалі, але це риторика. А продовжувати далі цю лінію «нумо якимось чином ударимо по руках, укладемо угоду щодо української війни» Вашингтон не може.
У мене зараз враження, шо це означає таке: вирішальним чинником надалі у визначенні американської політики буде те, що вже склалася військова співпраця між українськими і великими американськими компаніями, що важливо для Трампа, звісно, і Рубіо ясно вже це схвалив.
Плюс до цього адміністрація Трампа бачить чудово, це бачать і американські військові - відбувся якийсь великий технологічний перелом на користь України цим літом. І для багатьох те, що відбувається зараз, не просто чергова літня кампанія, а свідчення якихось нових технологічних можливостей, на які дуже багато країн поглядають із великою цікавістю. Адже подальше переозброєння, насамперед у царині дронової війни і штучного інтелекту, стосується всіх. І це впливає і буде впливати на США, як я розумію.
Річ у тім, що Путін декілька разів на цьому публічно дуже чітко наголосив. Звісно, апарат Рубіо і Держдеп це почули, і цей фактор теж впливає. На мою думку, така ситуація дійсно краща, ніж могла б бути.
Ситуація, можливо, і краща, ніж могла б бути, але все одно для Путіна вона залишається критично складною: регулярно в Росію прилітає і регулярно палають об'єкти нафтопереробки, військової логістики і не лише. США не помітити цього не можуть, з іншого боку, Путін почав переформульовувати задачі, які вони поставили на початку повномасштабного вторгнення. Пєсков сказав: війна триває. Не СВО - війна.
Це дуже неприємний сигнал, але є ще інстинкт самозбереження. Путіна справедливо можна звинувачувати в дуже багатьох речах, але інстинкт самозбереження в нього пропрацьований. Перед ним перспектива мобілізації. Але мобілізація сама по собі не буває, людей треба вишколити, озброїти, має бути відповідна логістика і план подальших дій.
А Омський комбінат - він один. Його підпалили, через пару днів знову прилетить, і він згорить. А чим заправляти техніку, на якій російські свіжовідмобілізовані поїдуть на фронт? І плюс бензинові поки що не бунти, але вони вже є.
Ситуація саме така. Вона явно двоїста. У чому двоїстість? З одного боку, видно, що Путін майже самовбивчо добивається від російських військових, щоб вони продемонстрували якийсь успіх саме в територіальній війні, тобто щось захопили. Причому ці захоплення, власне, ні на російське суспільство, ні на адміністративні кола жодного реального враження не справляють. Тому що всі прекрасно розуміють зараз усередині країни, я дуже ясно це бачу, що таким чином хід війни ні до чого не веде. Адже можна захопити ще якесь селище або місто, але це не наблизить перспективу закінчення війни. Російське населення теж це розуміє. Це один бік ситуації.
Якщо вважати, що, скоріше за все, російське населення стикнеться і з блек-аутами, тобто з ударами по енергетиці (взагалі цього треба сподіватися, і до цього і готуються декотрі російські регіони), то в такому випадку ситуація ще погіршиться.
І ось тут виникає ситуація, яку дуже важко прогнозувати, тому що немає і не може бути тепер успіху на фронті з боку Кремля, а з іншого боку, посилюється демонстрація і можливості української армії з точки зору далекобійних дронів, а далі ракет. І це стосується населення.
Я думаю, що Кремль отримає ще кілька неприємних для себе сюрпризів. Якщо говорити про поведінкові траєкторії населення, зрозуміло, бензин стосується кожного. Але Омськ, Челябінськ – це далеко. Так, під Москву прилітало, і напевно прилітатиме ще. Як реагуватимуть московські еліти і конкретно оточення Путіна, яке приходить до нього з доповідями, слухає його, якому він пояснює, чому він буде готовий вести війну до повного демонтажу Російської імперії?
Має бути якийсь логічний фідбек. У Путіна восени відбудуться так звані вибори. І на них буде одне питання: наскільки ви підтримуєте партію війни, партію Z, партію агресії, партію смерті? Це все одна політична сила, неважливо, як вона буде називатися.
Чотири рокі війни йшли з різною інтенсивністю, з різними сюжетами, зокрема дуже радикальними, як-от заколот Пригожина чи втрата частини Курської області. Це якщо говорити про те, що відбувалося з кремлівської сторони. Але те, що відбувається зараз, воно є більш значним і масштабним і, на мою думку, є реально переломним моментом в ході цієї війни.
А як це позначиться на російських керманичах, на адміністративних і військових колах? Це доволі великі групи, якщо враховувати не тільки адміністративних і військових керівників, а й керівників індустрії. Я б сказав так: питання в тому, наскільки відчутно вдасться зараз показати цим колам, що все-таки подальша війна для Кремля і для Російської Федерації загалом є самовбивчою. Це суїцидальна політика.
Ми говоримо про те, що, з одного боку, це геноцидальна війна, тому що Кремль веде війну геноцидальну - і за кількістю жертв українських, і за ступенем руйнування. Але одночасно на цьому етапі це суїцидальна війна для російських еліт. І я думаю, що треба наполегливо про це говорити зараз, саме у 2026 році, для того щоб до кінця року, можливо, побачити якісь прояви всередині цього середовища, щоб уже принаймні ставили б питання: а куди ми йдемо в цьому дедалі вужчому коридорі?
Тому що зараз продемонстровано таке: в умовах збільшення можливостей виробництва дронів "Дроновим альянсом" - а Україна лише частина цього альянсу, він уже склався у 2026 році - Російська Федерація ніколи не вироблятиме таку кількість дронів. І що стосується штучного інтелекту, РФ у своєму суверенному штучному інтелекті ніколи не опанує ці нові можливості глобального штучного інтелекту, в який Україну залучено разом із великою групою країн, що у військовій сфері це розробляють.
Таким чином і перед російськими військовими повинна дуже ясно стояти ця перспектива. Ці всі успіхи в розмірі кілометрів захоплених не просувають Росію нікуди вперед - вони її відкидають назад. Щодо російської еліти було б непогано навіть ініціювати якісь дипломатичні кроки у другій половині року. І, можливо, ми побачимо з боку європейських лідерів такий крок, і це, можливо, буде не так і погано - говорити не з Путіним і пропонувати щось не Путіну, а на наступному поверсі під Путіним пропонувати задуматися про наслідки подальшої політики, про те, що Путін буде вести війну до кінця і що це самогубство.
Але, звісно, зовсім неможливо сподіватися і покладатися на те, що такі звернення матимуть якийсь ефект. Це буде в якомусь сенсі історичне чудо, якщо хтось у Росії зупинить Путіна і піде по якомусь «сценарію Микити Хрущова». Це буде чудо, це важко уявити. Але цю можливість не можна відкидати, про неї треба пам'ятати.
Якщо цього не відбудеться, то, звісно, Путін буде просто озлоблятися, він не визнає жодних помилок і, тим більше, не визнає жодних злочинів. І тому треба розраховувати на те, що різними засобами все одно доведеться обрізати можливості Кремля далі.
Нічого тут більше не придумаєш, і ясно, що це все буде стосуватися і того, що відбувається на морі. Тобто і морський транспорт, і енергетика, і банкінг. У будь-якому випадку, якщо сама російська еліта не поставить тут якусь крапку стосовно Путіна, то все одно доведеться демонструвати можливості обмеження, яких стає дедалі більше.
Путін озвучив абсолютно легендарну байку про те, що до нього буцім прийшов Абрамович і сказав: а ви не хочете мене відправити виконати почесну дипломатичну місію та пошукати якісь ключі до миру? Ну і Путін йому каже: звісно, товаришу Абрамович, доручаю, не заперечую принаймні.
Окрім Абрамовича, ще є контактери - і в Женеві є, і, можливо, у Берліні та Сполучених Штатах. З чим би ті путінські контактери могли б приїхати, наприклад, в Анкару? Два аркушики, на яких чорним по білому намальовані певні прокреслені траєкторії, - їх показують Дональду Трампу і, можливо, не тільки йому.
Але крім того всього є ще дуже конкретний аргумент - ситуація на полі бою на Південному напрямку. Розуміємо, що зараз так званий південний кримський балкон тріщить. І що ситуація з відсутністю електрики в Севастополі чи бензину для військових тягачів – це далеко не все. Найближчі пару місяців можуть мати для російських інтервентів фатальний ефект.
Я думаю, що генерали також можуть приходити з тими чи іншими папірцями - тільки не до Трампа, а для "костянтинівського самітника". В історії з тією псевдокостянтинівською ставкою єдине, чого бракувало, - прильотів в район Тушино чи Калуги, щоб перший пацієнт нарешті усвідомив, наскільки далеко він усе завів для себе. Я не кажу тут про загальні моделі співіснування у великому глобальному світі - у Путіна на першому місці він, Путін. І якщо запалає – наприклад, у Тушино, – можливо, він побачить цей вогонь?
Гадаю, сам Путін не змінить позицію. І погоджуюся, що було б наївно розраховувати на те, що будуть якісь парламентарі від нього. Якщо такі й
- Останні
- Популярні
Новини по днях
12 липня 2026
