«Я впевнена, що він у полоні, але його статус не змінюється»
Павло Скаржинець з перших днів повномасштабного вторгнення став на захист Миколаївщини, а згодом вирушив на фронт. Він зник безвісти у квітні 2023 року на Бахмутському напрямку, поблизу селища Оріхово-Василівка.
Вже 39 місяців його родина живе між надією і невідомістю. Сестра Павла, Галина, переконана, що брат потрапив у російський полон, і має докази, які, на її думку, це підтверджують.
Про ці докази та багаторічні пошуки брата Галина розповіла «Точці Сходу».
«24 лютого 2022 року ми всі були у батьків у Миколаївській області. Павло приїхав туди разом із дружиною та дітьми, я — зі своїм сином. Того дня у нього мав бути останній робочий день у логістичній компанії. Він уже звільнився, бо збирався їхати працювати за кордон. Але після перших вибухів сказав: “Я нікуди не поїду. Я залишаюся тут”. Спочатку Павло допомагав обороняти рідне село разом з іншими чоловіками — вони патрулювали вулиці, готувалися до можливого наступу росіян. А вже 2 березня його відправили до Миколаєва, де він долучився до оборони міста».
«Перший рік повномасштабної війни Павло провів у Миколаєві. Після звільнення Херсона разом із побратимами перевівся до 56-ї окремої мотопіхотної бригади. 3 квітня 2023 року, разом із п’ятьма військовими, брат вирушив на бойове завдання, на Бахмутському напрямку, біля селища Оріхово-Василівка. Перед виходом написав, що два-три дні не буде зв’язку. Це було останнє його повідомлення. Відтоді Павло офіційно вважається зниклим безвісти».
«Ми постійно були на зв’язку, коли це дозволяли обставини. Павло ніколи не скаржився. Найважчими для нього були не бої, а похорони побратимів. Коли він приїжджав провести в останню путь своїх товаришів, було видно, наскільки для нього це боляче. Але у нього бойовий характер. Він не та людина, яка буде ховатися за чужими спинами чи намагатися бути осторонь. Він — відкрий та світлий, легко знаходить спільну мову з людьми. Має багато друзів і ніколи нікому не відмовляв у допомозі. Брат дуже любить свою родину, мріє добудувати будинок, щоб його дітям було затишно. А ще він навчався заочно в Херсонській морській академії й хотів стати механіком. Також мріяв працювати на землі, займатися сільським господарством. У нього було багато планів на мирне життя. Ми з ним дуже близькі з дитинства. Уже дорослим Павло часто телефонував і кликав у гості. Міг спекти торт, сфотографувати його і написати: “Приїжджай, я вже чекаю”. Або приготувати шурпу і знову кликати всю родину за стіл. Він дуже любить готувати і завжди намагався згладити будь-які конфлікти. Йому важливо, щоб усі були разом, щоб у домі панували тепло та спокій».
«У мене було якесь передчуття. 3 квітня я сама почала телефонувати до 56-ї бригади. Мене переадресовували від однієї людини до іншої, поки я не зв’язалася з військовим, який відповідав за інформацію про загиблих і поранених. Він сказав, що серед “двохсотих” і “трьохсотих” Павла та його побратимів немає, тому вони вважаються зниклими безвісти. Згодом з’явилося відео, на якому я впізнала брата. Пізніше військова частина змінила статус брата на «полон», але російська сторона його не підтверджує на сьогодні. Але ми маємо свідчення хлопців, які повернулися з полону і перебували з братом в одній камері».
«Через деякий час російські Telegram-канали опублікували фотографію українського паспорта Павла разом із документами ще двох військових, які були поруч із ним. Вони написали лише, що документи нібито знайшли на позиціях. Але ми розуміли: паспорт був абсолютно чистим, без слідів пошкоджень, не брудний, хоча після штурму місцевість була суцільною багнюкою. Це лише підтвердило наші припущення, що документ не знайшли випадково, а забрали безпосередньо у Павла після його захоплення. Для нас це стало ще одним доказом того, що він потрапив у полон живим».
«Я дуже хочу, щоб люди більше цінували наших військових — тих, хто зараз на фронті, тих, хто повернувся пораненим або з інвалідністю, і тих, хто досі перебуває в полоні. Саме завдяки їм ми прокидаємося щоранку у своїй країні. Я безмежно вдячна кожному українському військовому за те, що вони щодня виборюють право наших дітей жити на своїй землі, говорити українською мовою і називати себе українцями. Саме за це сьогодні платить найвищу ціну і мій брат».
Слідкуйте за новими матеріалами у рубриці Полонені на нашому сайті.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
7 липня 2026
