Човном — 20 гривень: як живе село без дороги, але з поромом
Жителі Пекарева та найближчих сіл переправляються через Десну до Сосниці на човні. На дерев’яному, з мотором. Їдуть у лікарню, на роботу, за покупками, передають передачі.
Перевізники Андрій ДУДКО та Юрій ПРИТИКА. Коли нема розливу, переправляють на поромі. Працюють позмінно, по два дні. Кажуть, за раз у човні десять пасажирів можуть перевезти.
— Я всюди з велосипедом, — під’їжджає до берега з боку Сосниці Таїсія ГУБЕНКО, живе в Пекареві. — Від села до берега, де чекає човен, — п’ять кілометрів. І до Сосниці — стільки ж, — пояснює, чому завжди з двоколісним.
— Скільки коштує в один бік на човні?
— 20 гривень. Даю 50 в обидва боки. Щоб на каву хлопцям було.
— Банківською карткою можна розрахуватися?
— Ні, — категоричний Андрій Дудко. — Карти в нас не ходять. Особиста є, але не знаю, де вона.
— Човном користуємося часто. І в лікарню, і по роботі треба. Працюю в бібліотеці, звіти вожу в Сосницю. У нас є фермер. Працівники їздять з Сосниці. Нашим човном, але мотор у них свій.
Води не боюся, плавати вмію. З велосипедами можемо втрьох у човен сісти. Як боягузів нема, то і вчотирьох.
Деякі і на поромі бояться перепливати. Колись ще мій дід працював на поромі. Весна була, — пригадує стару історію. — Молоко здавати возили бідонами. А всі хочуть першими. Хвилі були великі. Вода булькнула в човен. З людьми перевернувся. Казали, що деякі і втопилися.
— Шкода їх. Річка така… А вам хто більше подобається: Андрій чи Юрій? — перевожу тему з сумного. І так його вистачає.
— Андрій — мій племінник, — сміється. — І брат мій покійний працював на поромі. 30 років.
Прийшов Олексій ГЕТУН з Пекарева. Працює пожежником. Переправляє човном передачу матері. На іншому березі чекає Валентин Котенко. З Сосниці приїхав мопедом «Дельта».
— Як ми, пожежники, треба, так і поромники, — порівнює Олексій Гетун. — Вони в нас як екстрена допомога. Якщо треба вночі когось терміново перевезти, не відмовлять. Хоча обидва в Сосниці живуть. Їздять своїми автівками.
— Ще сантиметрів 30, і ми будем повністю відрізані від цивілізації. Єдина дорога тільки до Коропа. Тоді почнеться дороге життя. Коли велика вода була, два місяці сиділи на своєму півострові.
Щоб у лікарню потрапити, треба або до Коропа, або в об’їзд до Сосниці 70 кілометрів. Бабусі треба найняти машину. Щоб до Коропа довезла — 1200 гривень. А пенсія три тисячі. А якщо треба в корюківську лікарню, бо вона базова? Коли комісію проходив, їздив… Мінімум 60 кілометрів треба проїхати.
— «Швидка» з Сосниці до берега не приїжджає?
— Якщо екстрено, чому не приїде? Звичайний виклик беруть на себе коропці. До них нам 40 кілометрів. Коли порім, — каже по-місцевому, — працює, ним добираємося. Автівок штук сім за раз пором може перевезти. Трактори важкі тягав. І пожежну машину візьме.
* * *
Доки доїдеш до човна чи порому, можеш зустріти лисицю. Порада від Олексія Гетуна, що робити.
— Лисиці в Пекареві — звичне явище, — каже Олексій. — Заходять у село. Вони ж ідуть прямо на тебе. Людей не бояться. Уже виводяться прямо в селі. Зразу не тікаю, — описує свої дії. — Потихеньку задом відходжу від неї. Доки лисиця не втратить увагу. Як тільки вдалося відійти — тікаю. Щоб слідом не йшла.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ, Марина ЗАБІЯН. Фото авторок
"Час Чернігівський" писав про таке:
Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
- Останні
- Популярні
Новини по днях
30 квітня 2026
