Мільйони мігрантів з Африки та Азії: чи потрібні вони Україні та чи захочуть тут жити і працювати
24 Канал за прикладом Віталія Кличка намагається заглянути у "завтрашній день" та ставить питання відбудови України й тих, хто та як цим буде безпосередньо займатиметься. Простіше кажучи – чиїми руками буде створено Україну майбутнього?
Це неодмінно порушує питання трудової міграції до України, яка вже потрохи запускає в суспільстві механізм “моральної паніки”, але, видно, не має альтернативи.
Про ризики та вузькі місця гострої теми трудової міграції, її роль у відбудові України, а також повернення на батьківщину українців після війни поспілкувалися з головою "Офісу міграційної політики", експертом з питань демографії та трудової міграції – Василем Воскобойником.
Читайте також Далекобійниця зі США повертається в Україну: як Трамп змінив її долю
У соцмережах завірусився пост мера Харкова Ігоря Терехова про дуже болючу для України тему знелюднення, де він порушує питання трудових мігрантів в Україні.
Пост на майже 20 тисяч лайків від Ігоря Терехова:
Оте цілком зрозуміле та правильне "Наше завдання – не замінювати своїх. Наше завдання – повернути своїх. Дати людям причину жити тут" набрало багато тисяч лайків. Але це звичайний популізм, на якому вже багато разів обпеклося не одне покоління українців. І тоді, коли нас було 52 мільйони, і пізніше, коли ці цифри значно скоротилися.
Окрилений соціологією та майбутніми електоральними перспективами мер Харкова порушив дуже важливе питання, але при цьому приховав, що відповіді на нього наразі не існує. Бо навіть якщо після перемоги повернути всіх українців на батьківщину, це не вирішить проблем і не скасує того факту, що ми як нація вимираємо.
Ця позиція просто не враховує сумної математики, про яку вже давно "кричать" демографи й б’ють на сполох експерти.
Василь Воскобойник
експерт з питань демографії та трудової міграції, Голова ГО "Офіс Міграційної політики"
Суто демографічно ми вимираємо зі швидкістю 300 тисяч людей на рік. Це без урахування жодних військових дій. І це розпочалося ще в середині 2000-их. Тобто кожного року у нас помирає близько 450 – 500 тисяч людей, народжуються десь 200 – 250. За минулий рік (2025, – 24 Канал) нас народилося 170 – 180 тисяч осіб. Тобто на одного народженого у нас троє померлих.
Можливо, пост Ігоря Терехова – відгомін полеміки з Києвом. Її голосом став нинішній керівник Офісу Президента Кирило Буданов.
9 квітня під час зустрічі з підприємцями в CEO Club він сказав, що влада планує розв'язувати питання нестачі робочих рук завдяки мігрантам з Африки та інших країн і вже переглядає міграційні правила в бік лібералізації.
Дивіться відео, що Буданов відповів підприємцю щодо мігрантів:
До теми Люди не повернуться з-за кордону просто так: Буданов назвав 2 головні речі, які для цього треба
Ці слова налякали прихильників "чистоти української крові" та запустили локальну версію конспірологічної "теорії великої заміни". Але страхи ці передчасні. Ба більше, повномасштабна "заміна українців іншими людьми", яку критикує Терехов, наразі не те щоб можлива і швидше нагадує моральну паніку.
Бо для цього належить створити умови, яких ще не існує. Щоб до тебе приїхали робітники з країн умовного "Глобального півдня" (він же – колишній "третій світ"), потрібно, щоб тут було в рази краще та безпечніше. Спрощуючи, Україні за робітників з умовних Бангладеш, Ефіопії, Узбекистану доведеться конкурувати з Німеччиною, ОАЕ, Португалією, Польщею.
І наразі перевага точно не на нашому боці. І мова навіть не про різні ВВП і масові бомбардування, а хоча б про законодавчі моменти. Нині вартість легалізації іноземця в Україні в порівнянні з Польщею в чотири рази вища, а строки завдяки бюрократії – втричі довші.
Василь Воскобойник також говорить про ключову відмінність між трудовою міграцією до України та ЄС. Вона полягає в тому, що Україна не зможе запропонувати мігрантам соціальну допомогу як таку. Це одночасно є і плюсом, і мінусом.
Василь Воскобойник
експерт з питань демографії та трудової міграції, Голова ГО "Офіс Міграційної політики"
Найбільше побоювання в українців полягає в тому, що до нас приїдуть натовпи умовних сирійців. Але українці не розуміють того, що сирійці їхали до Німеччини за соціальною допомогою, а ми – не Німеччина… Проблема, яка стоїть перед Європою і яка не стоятиме перед Україною в умовах залучення робочої сили з-за кордону, полягає в тому, що європейці насправді пропонували соціальну підтримку для людей, котрі заїздили. Україна у зв'язку з фінансовим станом навряд чи зможе запропонувати подібні програми для іноземців, бо їх не існує навіть для місцевих мешканців. Єдине, що може запропонувати Україна, – це робота і справедлива винагорода за неї.
Втім, є й об’єктивно гарні новини. Вони полягають у тому, що і ЄС більше не може собі дозволити утримувати мігрантів просто так. Ті мають або соціалізуватися та братися за роботу, або повертатися додому. Для цього є як економічні, так і політичні причини.
Василь Воскобойник
експерт з питань демографії та трудової міграції, Голова ГО "Офіс Міграційної політики"
Крок з боку Ангели Меркель (ексканцлерки ФРН, – 24 Канал) по наданню можливостей для мешканців Півночі Африки заїздити до Європи полягав у тому, що Німеччина, так само як і Україна, фізично вимирає. Там ще зі середини 70-их років минулого століття кількість померлих почала перевищувати кількість новонароджених… Крок з залучення сирійських біженців полягав у тому, що Німеччина розраховувала на те, що ці біженці швидко адаптуватимуться, працюватимуть і ставатимуть частиною німецької політичної нації (цього не сталося, навпаки, створило ще більше проблем і серед іншого сприяло зростанню ультраправих сил, – 24 Канал). А зараз ми приходимо до того, що минулого тижня була зустріч президента Сирії Ахмеда аш-Шараа з канцлером Фрідріхом Мерцем. Тоді Мерц заявив, що 80% сирійських біженців в найближчі 3 роки залишать Німеччину, бо німці не хочуть утримувати людей, які зловживають їхньою гостинністю. Я вбачаю, що європейські країни переглядатимуть умови соціального захисту і вони будуть розповсюджуватися виключно на тих, хто працює, хто соціалізувався. Всі інші опиняться в ситуації, коли будуть вимушені або працювати, або їхати, бо Німеччина не платитиме гроші, як і інші європейські країни.
Наразі більшість трудових мігрантів з країн "Глобального півдня" розглядають Україну як такий собі проміжний пункт на шляху до ЄС і зі зрозумілих причин не хочуть залишатися в охопленій війною країні під боком схибленого сусіда з ядерною кнопкою та жагою геноциду.
З цієї ж причини не надто поспішають повертатися на батьківщину й мільйони українців. Частина з них вже добре облаштувалася на нових місцях і зайняла свою нішу на місцевих ринках праці. На радість урядовцям їх нових батьківщин, які вже багато років шукають золоту середину між трудовою міграцією та стрімким старінням автохтонного населення. І, видно, знайшли відповідь в акліматизації та натуралізації українців.
Тому для України постає ще одна ціль – стати привабливою не лише для чужих трудових мігрантів, але й для своїх. І це вже в рази складніше.
При цьому вистачає проблем і в самій Україні. Одна з них – структурне безробіття.
Василь Воскобойник
експерт з питань демографії та трудової міграції, Голова ГО "Офіс Міграційної політики"
У нас склалася достатньо дивна ситуація в країні. З одного боку, в нас близько 7 мільйонів людей перебуває за кордоном. Тобто це люди, котрі пішли з ринку праці. Бо там з цих 7 мільйонів – близько 70%, це жінки віком 18+. У нас також є внутрішньо переміщені – десь близько 5 мільйонів людей. І ми опиняємося в ситуації, коли з одного боку в нас є безробіття, а з іншого боку – нестача робочих рук. У країні сформувалося так зване "структурне безробіття". Тобто невідповідність досвіду і кваліфікації робочої сили потребам бізнесу. Щоб було більше зрозуміло, коли мешканець міста Маріуполь, який раніше працював на металургійному заводі, переїздить як внутрішньо переміщена особа до міста Вінниці й не може знайти собі роботу за своїм фахом як металург. І тому саме складається така ситуація. Тепер з одного боку ми бачимо ситуацію виїзду людей, з іншого – під час воєнних дій у нас знищено, за різними оцінками, 30 – 35% економіки. Тобто скоротилися, в тому числі робочі місця.
Війна не може тривати вічно. Нині Україні та українцям дуже важко, але треба розуміти, що за нами потенціал всієї Європи. Росії його не здолати, а значить, вона приречена на поразку. Вона може ще довго борсатися і надувати щоки, але стратегічно вона вже програла.
Ця поразка може бути швидкою в разі усунення Путіна (це дасть Росії хоч якийсь шанс на нормалізацію), а може бути й довгою, якщо Путін збереже владу і продовжить закопувати свою нещасну країну ще глибше, шкодячи при цьому сусідам.
Звісно, Росія ще принесе Україні багато горя. Але вона вже не зможе знищити нашу державність. Вона не здатна нас перемогти. Україна вистояла у 2022-му, пережила найстрашнішу зиму-2025/2026, не злякалася ні Путіна, ні Трампа. А значить – не має боятися "дивитися у завтрашній день".
А там все чіткіше проступають обриси перспективного майбутнього. Україна має стати частиною ЄС. Це не станеться у 2027 році, як кажуть оптимісти, але й не має бути нездійсненою ціллю, що завжди на горизонті, але так і залишається недосяжною. Повноправне членство в європейській сім’ї народів відкриває перспективи і для ЄС, і для України. Це й відбудова країни, і безпекові питання, але передусім – економіка.
Приєднання України до ЄС – дорога з двостороннім рухом. Воно має дати європейській промисловості потужний поштовх, відкрити нові ринки збуту, створити нові робочі місця, запустити інвестиції тощо. Україна ж завдяки новому "Плану Маршалла" матиме шанс відродитися, але це можливо лише з урахуванням помилок попередніх епох.
Нам не потрібне відтворення "радянського Донбасу", ми не маємо права забувати про екологію, не можемо заради швидких грошей погоджуватися бути європейською "банановою республікою" чи просто "сировинним придатком" у найгіршому сенсі. Нам не потрібні нові колгоспи та совгоспи. З ними не стати "агрорейхом" з мемів, перед яким всі мають впасти на
- Останні
- Популярні
Новини по днях
21 квітня 2026
