Кримський синдром

28.10.2026, 10:37 lb.ua

Деталі захоплення нашої країни міжвидовим угрупованням військ до дрібниць відпрацьовували на стратегічних навчаннях збройних сил рф і Білорусі "Захід-2013" у жовтні 2013 року. Першим плацдармом у загарбницьких планах кремля був визначений Крим. 20 лютого 2014 року, коли на Майдані лилася кров героїв "Небесної сотні", скориставшись безвладдям, хаосом та масштабними кризами, що охопили нашу країну, російські війська почали захоплення півострова. Замість організації оборони України, президент, керівники Кабміну, Міноборони, СБУ, МВС, розвідки, внутрішніх військ, ГПУ, міністерств, багатьох державних установ та місцевих адміністрацій втекли до ерефії та почали всіляко сприяти військовій агресії проти власної країни.

Хочу відкрити страшну таємницю. У 2014 році на Україну напала та сама жорстока й безпринципна Росія, що й у 2022. З тим самим військовим і економічним потенціалом, на чолі з тим самим маніакально-безумним путіним. Тогочасні плани кремля – окупувати та знищити незалежну демократичну Україну – також не зазнали жодних змін.

У лютому 2014 року, так саме, як і в лютому 2022, чисельність усіх російських збройних формувань становила 3,4 мільйони. Із них – близько мільйона налічувала російська армія, яку путін обкатав в ініційованих ним же локальних конфліктах. Два мільйони чоловіків, які пройшли військову службу, перебували у військовому резерві, готовому до негайного застосування. Для реалізації окупаційних завдань кремль також підготував численні парамілітарні козацькі та ветеранські організації. Напередодні агресії в рф завершили переозброєння та реформування збройних сил та їхню підготовку до виконання складних бойових завдань.

Із зовсім іншими показниками зустріла війну Україна. Починаючи з 90-х років по-хижацьки розпродувалася або просто знищувалася найкраща техніка та озброєння. Танки продавали за ціною легкових автомобілів. За цінами в сотню разів меншими від ринкових збувалися безцінні для оборони країни зенітно-ракетні комплекси, розформувалися ключові бригади й полки протиповітряної оборони. У лютому 2014 із 36 зенітно-ракетних комплексів, які ще не встигли розпродати, виконувати бойові завдання могли лише 10. Вони не забезпечували навіть фрагментарного захисту від ворожої авіації.

Третю в світі за потужністю ядерну зброю керівництво України передало країні-агресору, отримавши натомість пустопорожні папірці Будапештського меморандуму. Продали росії або порізали на брухт усі наші стратегічні бомбардувальники, обміняли на списання чергових газових боргів усі крилаті ракети. За ганебними корупційними схемами з копійчаними надходженнями до бюджету, а часто й просто "безвозмєздно", міністри оборони роздавали землю, військові об’єкти та майно.

Багатомільярдні корупційні бариші за божевільний розпродаж озброєння й військової техніки в поєднанні з професійною роботою російської агентури, хронічне недофінансування та бездумне скорочення армії призвели до катастрофічного стану наших Збройних Сил. У 2011 році оборонний бюджет України становив лише 1,08% від ВВП, у 2012 – вже 0,94%, а в 2013 – фінансування оборони скоротилося до 0,88% ВВП!

Системно й послідовно ліквідовувалися підрозділи ЗСУ в тих регіонах, які російський генштаб визначив як пріоритетні плацдарми для майбутнього вторгнення. Розформували дислокований на території Автономної Республіки Крим 12-тисячний 32-й армійський корпус. Вивели з Криму 3-й окремий полк спеціального призначення. Потрапила під розформування дислокована в Болграді Одеської області 1-а аеромобільна дивізія, що прикривала південь України.

Відповідно до радянської військової доктрини, яка визначала загрозу для країни лише з боку країн НАТО, основні підрозділи Збройних сил дислокувалися в західній та центральній частині країни. Схід України свідомо залишили без військового прикриття. Єдину дивізію (254-у мотострілецьку), дислоковану на Донбасі, а також розміщений у Донецьку оперативний полк Внутрішніх військ, – розформували без будь-якої аргументації.

Чи можна вважати випадковим збігом розформування у вересні 2013 року ключових органів управління військами – у той самий час, коли російський Генштаб на військових навчаннях "Захід-2013" проводив масштабну підготовку до вторгнення? Російська армія в деталях відпрацьовувала окупацію України, а українське військове керівництво цілеспрямовано демонтувало наявну систему управління обороною, "не встигнувши" до 2014 року замінити її новою. У жовтні 2013 (за чотири місяці до початку російської агресії) Міноборони та ГШ приймають рішення про ліквідацію останнього боєздатного в ЗСУ 8-го армійського корпусу.

Підписані Януковичем Харківські угоди не лише продовжили перебування російських військ у Криму, чисельність та збройна потуга яких значно перевищувала розташований там український контингент, але й зняли будь-які обмеження на їхнє пересування півостровом, створивши всі необхідні передумови для його окупації.

З особливою люттю призначені Януковичем міністри оборони та начальники Генштабу знищували мобілізаційну систему країни. Від 2010 року Міноборони та ГШ зупинили підготовку військовозобов’язаних, припинили проведення зборів резервістів. У 2012-2013 роках відбулося повне знищення системи військового обліку. Штат військових комісаріатів скоротили на 80%! Приміщення розпродавали, картотеки зникали. У штаті військкоматів залишили трьох осіб, які не могли виконувати елементарні мобілізаційні завдання. У 2013 році оголосили про припинення призову на строкову військову службу.

Згідно з річним звітом, підготовленим Генштабом президенту Януковичу, станом на 1 січня 2014 року Збройні Сили України налічували всього 103077 військовослужбовців (34265 офіцерів, 63485 солдатів, сержантів та старшин, 5327 курсантів). Тобто на одного офіцера – лише 2 солдати. Щоб приховати катастрофічне падіння боєготовності української армії, Генеральний штаб запровадив нову, більш лояльну систему критеріїв бойової та мобілізаційної готовності. Але навіть за явно підфарбованими цифрами, на початок 2014 року лише близько 20% військових частин оцінювали як боєготові. Решта 80% у звіті Генштабу визначали як "частково готові" або "повністю не готові" до виконання бойових завдань.

Найгіршим стан боєздатності був у Сухопутних військах – основному ядрі Збройних Сил. Неукомплектовані, непідготовлені до виконання елементарних завдань підрозділи мали жахливі проблеми зі станом військової техніки. Більшість танків, БМП та БТРів були непридатні до експлуатації, потребували ремонту, не мали акумуляторів і підготовлених екіпажів.

Для захоплення АРК розташоване там, відповідно до Харківських угод, надпотужне двадцятип’ятитисячне угруповання російських військ, генштаб рф значно посилив за рахунок перекидання на півострів:

Ось такі “десятки людей” або “ніщо” захоплювали Крим. Для прикриття масштабної концентрації та просування окупаційних військ із членів проросійських організацій формувалися загони "самооборони", до яких записували, насамперед, тих кримчан, які пройшли військову службу. Їх без обмежень забезпечували зброєю з баз і арсеналів Чорноморського флоту рф.

Контроль, установлений російською армією над морськими та повітряними коридорами, дозволяв оперативно нарощувати потужність багатотисячного угруповання в разі проведення наступальної операції в південній частині континентальної України. З метою посилення можливостей флоту для проведення десантних операцій, до Чорного моря прибули десантні кораблі Північного та Балтійського флотів вмс рф, а також – бойові кораблі Каспійської флотилії.

На контрольовані окупантами кримські військові аеродроми перебазувалася штурмова авіація і бойові ударні вертольоти. Для блокування півострова з моря кораблі Чорноморського флоту вийшли з севастопольських бухт і стали на бойове чергування.

Перекинуті до Криму ракетні комплекси взяли під контроль всю морську акваторію, відстежуючи будь-яку активність військово-морських сил країн НАТО. На приціл ракетного радара був узятий, зокрема, есмінець США "Дональд Кук", який на той час перебував у Чорному морі.

Про цей "героїзм" російських військ детально розповідається в документальному пропагандистському фільмі "Крим. Шлях на батьківщину", що вийшов на екрани 2015 року. Головний герой цієї телеагітки путін пафосно повідомляє, що особисто керував окупацією півострова російськими військами й був готовий застосувати ядерну зброю в разі втручання країн НАТО.

Але лякати керівництво цих країн не було потреби. Вони перебували в прострації від агресивного цинізму кремля, не були готові та й не планували втручатися в трагедію, що розгорталася в центрі Європи.

Російській навалі в Криму номінально протистояло близько 14 тисяч українських військовослужбовців, більшість з них – немотивовані місцеві контрактники та 18-річні діти-строковики. Політична дезорієнтація, низький моральний дух, жебрацький рівень фінансового та матеріально-технічного забезпечення, а також системна робота російської агентури в керівному складі силового блоку призвели до масового дезертирства та переходу на бік агресора більшості українських солдатів і офіцерів, дислокованих в окупованому Криму. У перші дні окупації разом з командуванням ВМС на чолі з адміралом Березовським свою країну зрадили понад 70%! військовослужбовців ЗСУ. Не зрадили Україну всього 3990 українських воїнів, які були розкидані по всьому півострову – без зв’язку та забезпечення, у повному оточенні переважаючих на порядок сил противника.

Ситуація в інших силових структурах АРК була ще більш трагічною. Зі співробітників кримської міліції на бік ворога перейшли 99%! особового складу, з прикордонників Україну зрадили 73%, із працівників СБУ – 90%, із співробітників Управління держохорони – 96%!

Переконавшись, що ніхто не збирається надавати військову допомогу виснаженій кризами та конфліктами Україні, кремль запустив зворотний відлік повномасштабного континентального вторгнення.

28 лютого 2014 року у збройних силах росії розпочалася "раптова" перевірка боєздатності військ Південного та Західного військових округів, розміщених уздовж північно-східного кордону нашої країни.

Близьк