Велич Росії вимірюється розмірами вчинених нею гекатомб

07.10.2026, 17:33 newsua.one

7 жовтня для Росії сакральна дата. День народження найновішого уособлення «верховної істоти», такого собі «живого бога», «володаря світу та його околиць» - Путіна ВВ. Його культ – це одна з засадничих підвалин імперсько-тоталітарної політичної релігії рашизму (як характеризують цей феномен притомні західні дослідники, на відміну від заморських і тутешніх веселунів, що зациклилися на термінах «авторитарій» й «авторитаризм», які годяться лише для окозамилювання). А тоталітарна міфологія, як і міфологія класична, вимагає сакральних жертв. Як посутньо символічних, так і дуже реальних, бажано людських, ба більше – бажано масових, себто гекатомб.У Третьому Райху, кажуть, запопадливі есесівці влаштували розстріли в’язнів концтаборів на ювілей фюрера – по 50 на його п’ятдесятиліття. Чи було це загальним явищем, не знаю, а от нищення євреїв однозначно мало відверто ритуальний характер і – за логікою «міфу ХХ століття» - було важливішим за воєнні й економічні потреби нацистської імперії. Так само, до речі, за логікою цього тоталітарного міфу (міфо-логікою) у 1941 році вважалося: кубанські козаки – це арійський народ, а українці – ні (наприкінці 1943-го українців теж визнали арійським народом, та вже було запізно…).У Совєтському Союзі побутували схожі традиції, тільки більш розмаїті. Скажімо, в урочищі Сандармох 1111 політв’язнів, переважно українських достойників, були розстріляні до 20-ліття більшовицького перевороту, а 198 – до 20-ліття Червоної армії. А 23 лютого 1942 року були розстріляні 17 совєтських генералів, 10 старших офіцерів і 19 керівників промисловості, раніше заарештованих за вщент абсурдними навіть для сталінської доби звинуваченнями. То все були люди з реальними заслугами перед Сталіним і державою – але гекатомба була важливіша за користь, яку вони могли принести під час бездарно проведеної Кремлем війни, яка для росіян досі є «Отечественной». У ритуальні гекатомби під час цієї війни «колективний Сталін» кидав не лише «чужих», а і – в першу чергу! – «своїх». Київ наказали взяти до 7 листопада 1943 року, і наказ був виконаний, незважаючи на втрати. А Берлін Червона армія мала взяти до 1 травня 1945 року – і не змогла це зробити, столиця Третього Райху впала лише 2 травня… Скільки жертв додалося на «олтар перемоги»? І це ж був загальний принцип…Життя на засадах тоталітарної міфології протривало аж до перебудови. Згадаймо Чорнобильську катастрофу. Так, тоді існував масовий героїзм – але він сполучався з ритуальними гекатомбами, апофеозом яких стало підняття 7 листопада 1986 року над іще не повністю добудованим саркофагом з рештками 4-го енергоблока совєтського прапора, здійснене фактичними смертниками-добровольцями. Та це вже була трагікомедія: потім снайперові довелося кулями збивати цей прапор, бо у світі, та й в самому СССР багато хто побачив у ньому вкрай негативний символ. Тоді – побачили. А зараз?Нинішні російські міфологеми про «вирішальний внесок» і «порятунок людства» від нацизму наразі ґрунтуються на інших підвалинах, аніж щось раціональне; але вони зрозумілі й рідні «стране рабов, стране господ». А особливо пов’язування Путіним вирішальної ролі СССР/Росії у Другій світовій із числом жертв у ній. Спершу Путін говорив про 25 мільйонів, потім – про 27, але зазначав, що цифра ця не остаточна. А західні союзники, мовляв, утратили значно менше, тому не вони зробили головний внесок… Величезна кількість жертв для цивілізованих людей – показник бездарності державного керівництва та непідготовленості армії, симптом фіаско системи, а не самовідданості та звитяги. Проте логіка міфу вимагає обов’язкової гекатомби задля досягнення визначної цілі – і що більша гекатомба, тим величніше сяятиме ціль, тим значніший успіх буде досягнуто. Головне тут – що основна маса населення РФ цю міфо-логіку, прямо протилежну раціональному мисленню, де число людських жертв – зовсім не привід пишатися, сприймає і живе за нею.То чого дивуватися нинішній війні та любові більшості росіян до неї та до Путіна? Того персонажа, який розпочав своє сходження з висадження у повітря житлових будинків у Москві й інших містах, щоб сакралізувати війну на Кавказі та довести світу і самому собі, на що здатні Кремль і Луб’янка.Те, що об’єктом гекатомби мають стати українці як такі, не викликає у притомних людей жодного сумніву. Адже української нації не існує, чи не так? А найперше у жертву – як передумова мирних переговорів! – повинні бути принесені Херсон і Запоріжжя як «істинна Новоросія», на яку має право виключно Москва – володіти і робити з їхнім населенням усе, що захоче. З іншого боку, якщо НАТО стане комизитись, можна пожертвувати, скажімо, Нарвою з її переважно етнічно російським населенням. Не звикати!І чи випадково саме 7 жовтня стало датою масованої атаки ХАМАСу? Йому, як й іншим палестинським терористам, викоханим свого часу КҐБ і «Штазі», був потрібен напад на Ізраїль для здійснення якомога масштабнішої гекатомби – причому її організатори добре знали, що в жертву приносять не лише «чужих», а і «своїх». Адже тоталітарний «міф ХХІ століття» посутньо об’єднує весь чинний нині Фашінтерн, готовий поставити світ на межу катастрофи…А ще чи варто дивуватися маніакальному прагненню «колективного Путіна» до «величі Росії», одним із підґрунть якої є ритуальні людські жертви, – щось там про гарантований рай для росіян у разі ядерної війни дехто говорив, чи не так? Чи варто бачити реальні речі та називати їх своїми іменами, а відтак – щось невідкладно робити з такою Росією?