Що з Drone Deal і коли запрацює фаст-трек. Інтерв'ю з Давидом Алояном, головою комісії, що ухвалює рішення з експорту зброї

02.10.2026, 09:24 lb.ua

Скільки засідань провела комісія від лютого донині?

Близько одинадцяти. За час, коли комісія не працювала, накопичилося близько трьохсот заявок: від виробників і спецекспортерів.

У публічному просторі про отриманий дозвіл на експорт озброєння заявила фактично одна компанія. Чи були ще?

Звісно, були. Проте важливо зазначити: близько чотирьох місяців заявки, які розглядалися, були від компаній і спецекспортерів, які й так до цього працювали в експорті та мають відповіднийдосвід. Наразі в нашому ОПК налічується понад тисяча компаній, близько 90% з яких — приватні.

Значна частина цих підприємств фактично сформувалася протягом останніх трьох років. Вони фокусувалися на забезпеченні потреби всередині України й фронту, а ключовим джерелом масштабуваннязалишалося державне замовлення. Вони прекрасно розуміють, як працює система всередині України: глибоко поринають у зміни в правилах закупівель, стежать за змінами в тендерах і фактично сталиекспертами в тому, як залучити державний фінансовий ресурс і законтрактувати виробництво. А експортна діяльність – це трохи інша компетенція.

Компаніям потрібно нарощувати компетенцію — як експорт працює, як вибудувати маркетинг, як комунікувати з партнерами. Зокрема, важливо сформувати експортний контроль всередині компанії, якийнестиме відповідальність за те, кому передається інформація, з ким ведуться переговори.

Як ви думаєте, скільки нових компаній подалося на отримання експортного дозволу від лютого до червня? Не на трансфер технологій, бо це зрозуміла зацікавленість, а саме на експорт саме готовоїпродукції, зокрема дронів.

Скільки?

Нуль.

Майже всі заявки — це державні компанії, надання послуг з ремонту й обслуговування, або інші державні виробники компонентів або спецекспортери. Тобто переважно йдеться про послуги та продажокремих частин. Левова частина заявок стосувалася продовження гарантійного чи сервісного обслуговування вже поставлених систем. Або привезення складових сюди на ремонт з подальшим поверненняіноземному партнеру — це теж вважається subject to export control.

Тобто з тих 300 заявок жодна не була «ми хочемо продати партію дронів»?

До початку літа — ні. Коли ми це відновлювали, ми розуміли, що спроможність всередині нашого ОПК має спершу сформуватися. Це займе час. Це нормально. З іншого боку, держава почалапрацювати над механізмами того, як ми можемо допомогти компаніям виходити на зовнішні ринки. Бо ми ж не можемо змусити наших партнерів купувати українське озброєння. Для будь-якого партнера, навітьнайбільш дружнього до України, закупівля нашої продукції — це імпорт, і в пріоритеті в них не купити дрон, а отримати технологію.

Скільки заявок узагалі погодили за цей період?

Більше чотирьохсот, понад 90% погоджено.

Скільки компаній отримали дозвіл на продаж уже готового продукту?

Загалом — більше 18 дозволів. Це, зокрема, компанії, які брали участь у Drone Dominance. І коли вони вже отримували контракт, інституціям було зрозуміло, хто є кінцевим споживачем цієїпродукції.

Постанову №875 випустили 1 липня. Галузь скаржиться, що за цей час по прискореній процедурі не було видано жодного дозволу.

Це експериментальна постанова, сформована Міністерством оборони. Перед погодженням кожна інституція дала свої правки, зокрема РНБО. На жаль, не все було враховано, і зараз спільно з представникамиоборонного бізнесу, асоціаціями та Міністерством ми сформували рекомендації щодо внесення змін та направили на Уряд.

Ключова мета – спростити механізм отримання дозволів та сформувати нове надходження фінансових ресурсів саме для забезпечення потреб фронту.

Щоб все запрацювало, має бути створено щонайменше два переліки. Перелік по країнах — формує МЗС. Перелік по критичному озброєнню — Міноборони.

У чому логіка фаст-треку?

Це пришвидшення процесу. Стандартна процедура передбачає, що міжвідомча комісія все одно розглядає заявки. А фаст-трек полягає в тому, що заявник дає документи в ДСЕК, той переглядає і віддає наміжвідомче погодження. Якщо все нормально за результатами міжвідомчого погодження і товар не з критичного переліку — будь ласка, без комісії, одразу ДСЕК.

Якщо ж хтось із інституцій сказав, що потрібно більше експертизи, — заявка йде на комісію. Або якщо товар із критичного переліку — розгляд на міжвідомчій комісії обов'язковий. Такого підходу, щобзаявку взагалі не розглядали й одразу відмовляли, не передбачається.

Однією з причин, чому процедура все ще не запрацювала, називають якраз відсутність переліку критичного озброєння. Перелік Міноборони має сформувати так: отримати пропозиції від кожноїінституції, яка є складовою Сил оборони, консолідувати, винести на комісію, проголосувати та затвердити комісією. Цей перелік усе ще в процесі формування.

Відповідно, з липня, коли постанову опублікували, вона як така не запрацювала. Плюс у самій постанові логіка була така, що Кабмін має відпрацювати формат, у якому адміністративний збір будеспрямовано у спеціальний фонд для забезпечення Сил оборони. Для цього теж потрібні зміни.

РНБО вже подала на Кабінет Міністрів пропозиції щодо того, які саме аспекти потребують доопрацювання — ми це сформували на основі зустрічей з асоціаціями, які проводили більше місяця. Далі цезадача Міноборони, яке проактивно вийшло з цією постановою, спільно з іншими ЦОВВ.

Поки постанова не дійде до якогось знаменника, який буде мотивувати наших партнерів закуповувати українське озброєння, глибше співпрацювати з нашим ОПК та допомагати нашим виробникам розвиватись,я не думаю, що воно запрацює.

Асоціації хочуть нульовий збір за дозвіл на експорт для початку. Яка ваша позиція?

Визначити відсоток зборів, який буде корисний і ринку, і фронту. Я робив ці прорахунки, але тут важливо зберегти правильний розподіл повноважень і відповідальності. Це питання належить докомпетенції Кабінету Міністрів.

Це не 20-30%, як зараз?

Тут має бути доволі складна математика, яка ґрунтується щонайменше на кількох гіпотезах. Найпростіший формат — повернення ПДВ, тим паче за рахунок експортної діяльності, адже вартістьукраїнського озброєння за кордоном буде інша.

Особисто в комунікації з партнерами наголошую: ціна для України є пільговою, а не ринковою, і формується з урахуванням обмеження прибутковості до 25%. Тому орієнтуватися на ці ціни неварто. І зрозуміло, що при визначенні такого відсотка не можна застосовувати однаковий підхід як до конвенційного озброєння, наприклад міни, так і до дронів. Дрон — це технологічний виріб, і тамвартість може варіюватися значно більше, ніж наприклад серед конвенційних засобів.

Найкритичнішими називають саме 30% на комплектуючі.

Те, що я комунікував з представниками уряду, — це гармонізація платежу однією цифрою. І плюс додатковий бенефіт, можливо, через зменшення цього відсотка тим країнам, які підписали DroneDeal.

Тобто нульової ставки не буде?

Треба визначити відсоток зборів, які будуть корисними і ринку, і фронту.

Хто має це прорахувати?

Це питання уряду, зокрема Мінекономіки, Міноборони, МЗС, тощо.

Першочергова логіка платежу полягала в тому, що експорт озброєння в країні, де ведуться активні бойові дії, має йти на користь фронту. Українського озброєння не чекають на зовнішніх ринках — тамчекають на те, аби отримати технологію. Кожна країна хоче вищого рівня самодостатності в обороноздатності, а оборонна промисловість — це її основа.

Експорт під час війни має давати фронту якийсь бенефіт, додану вартість. Не лише для того, аби населення це зрозуміло, — для того, аби військові відчули.

Представники галузі кажуть, що технологія не закрита в коробці, а ми лише втрачаємо вікно можливостей, поки іноземні компанії приїжджають і на українському досвіді тестують свої засоби.

Повністю з вами погоджуюсь. Що треба робити? Експортувати. Чому не експортують?

Бо потрібно активізувати міжнародну співпрацю, домовитися про контрактування закордоном. Усе перейшло в loud political statements, без практичної реалізації. Іноді бачу, як найбільші українськівиробники чекають, поки їм принесуть гроші й скажуть: експорт відкрили, на тобі контракт. Або вони отримують зацікавленість від партнера — на тобі гроші, друже, а побудуй свій завод у мене.

Виробники кажуть, що не до кінця розуміють, як працюватиме на практиці ця історія. Можете пояснити?

Drone Deal — це насамперед формат співпраці G2G, government-to-government. По суті, це мотивування нашого партнера закуповувати українське озброєння, спільно виробляти для потреб обох сторін,витрачати на це фінанси.

Але виробники їздять на виставки, шукають партнерів, підписують угоди.

Меморандуми. А потім декларують про складність процедури експорту.

Чому ви так скептично ставитесь до меморандумів?

Бо я знаю, як вони можуть формуватись. Меморандум може бути сформований на колінці за годину до зустрічі. А потім вони підписують і кажуть: ми будемо співпрацювати в рамках Build with Ukraine.Питання — чи була така співпраця взагалі погоджена з державою? Важливо розуміти, що кошти, які спрямовуються на Build with Ukraine, — це кошти з того об’єму ресурсів, який партнери виділяють наміжнародну військову допомогу Україні. Якщо частину цих коштів спрямувати на суто комерційні проєкти, то це менше саме тих засобів які потрібні на фронті.

Нехай підписують меморандуми, співпрацюють, комунікують з іноземними партнерами. Але для експорту важливо підписати контракт на постачання.

Як сформувався Drone Deal?

Коли ми опрацьовували напрямок розвитку ОПК, розуміли, що буде кілька етапів. Перший — формування внутрішнього ОПК і його масштабування. Другий — коли масштабування пройшло, а фінансового ресурсудля заповнення потужностей забракло, з'явилися моделі фінансування напряму українському виробнику від міжнародних партнерів з постачанням на фронт. Як данська модель.

Проте ми бачили невелику рецесію: партнери втрачали вмотивованість направляти гроші українському виробнику і більше фокусувалися на тому, що можна відправити в Україну від власної оборонноїпромисловості. Розуміючи це, сформували ініціативу Президента України Build with Ukraine.

Адже партнеру значно простіше пояснити своєму електорату, чому він продовжує фінансувати українські дрони: