Як судили Зінченка: хронологія суду у справі про вбивство Ірини Фаріон

01.10.2026, 22:11 lb.ua

19 липня 2024 року близько 19:30 у Львові на вулиці Масарика невідомий стріляв у шістдесятирічну мовознавицю, громадську діячку та колишню народну депутатку Ірину Фаріон. Куля влучила їй у голову. Близько 20:28 поліція Львівщини повідомила про стрілянину і оголосила, що почала спеціальну операцію із затримання нападника. На той час Фаріон уже доправили до лікарні Святого Пантелеймона. Медики оцінювали її стан як критичний.

На місці події працювали слідчі та оперативники: опитували можливих свідків, збирали речові докази та встановлювали обставини стрілянини. Спочатку кримінальне провадження кваліфікували як замах на умисне вбивство. О 23:20 стало відомо, що Фаріон померла в лікарні. Після цього провадження перекваліфікували на умисне вбивство.

У перші години після вбивства правоохоронці почали відновлювати маршрут нападника. Одним із головних джерел інформації стали записи камер відеоспостереження. Поліцейські перевіряли не лише камери поблизу місця злочину, а й записи з вулиць, якими злочинець міг рухатися до та після пострілу.

21 липня поліція оприлюднила орієнтування на гаданого вбивцю. Його описували як худорлявого чоловіка віком близько 20 років, зростом 170–180 сантиметрів. На ньому були темні спортивні штани, чорна кофта, червона футболка з білими смугами на рукавах, темна панама, білі високі шкарпетки, червоно-чорні кросівки та червоні рукавички.

Того ж дня правоохоронці, відпрацьовуючи можливі шляхи підходу до місця злочину та відходу з нього, виявили в лісі в урочищі Голоско дачний будинок. За версією слідства, там міг бувати нападник. У будинку знайшли пластиковий посуд, матрац, дві подушки, покривало, попільничку з недопалками, пачку сигарет, свічку, фольгу, пластикові стакани та інші речі.

Аналітики відпрацювали понад 80 людей, які за зовнішністю могли бути схожими на розшукуваного. Для ідентифікації використовували п’ять видів програмного забезпечення.

За словами тогочасного міністра внутрішніх справ Ігоря Клименка, після того, як правоохоронці отримали зображення людини, яку вважали причетною до вбивства, почали перевіряти записи з інших камер. «Маючи його фото, це була справа часу: смарткамери відеоспостереження зловили його всюди», — сказав міністр після затримання.

Згодом, під час судового розгляду, прокурори показували відео за 14 –19 липня та відтворювали за ними переміщення чоловіка, якого вони ідентифікували як В’ячеслава Зінченка. За версією прокуратури, 17 липня він вийшов із лісового масиву, пройшов вулицями Малоголосківською і Варшавською, а згодом опинився на Масарика. На одному із записів чоловік сидів на лавці неподалік будинку Фаріон.

Пізніше камера зафіксувала Ірину Фаріон. Її донька Софія Особа під час судового засідання впізнала матір на відео.

В’ячеслав Зінченко приїхав до Львова з Дніпра 9 липня 2024 року. У місті він пробув близько двох тижнів і, за даними слідства, одну за одною орендував три квартири. Жив у помешканні на вулиці Театральній, 23 з 9 до 14 липня. Потім переїхав на вулицю Тадеуша Костюшка, 2, де мешкав до 18 липня. Напередодні вбивства оселився у квартирі на вулиці Лесі Українки, 43.

У суді прокурори згодом показували відео, на яких чоловік, якого вони ідентифікували як Зінченка, виходив із різних квартир, змінював одяг, користувався різними рюкзаками та пересувався містом.

За версією обвинувачення, 17 і 18 липня чоловік неодноразово бував у районі будинку Фаріон. Слідство вважало, що він спостерігав за місцевістю і вивчав маршрути.

Окремо правоохоронці звернули увагу на історію пошуку в телефоні Зінченка. Серед іншого там знайшли запит щодо графіка відключень електроенергії у Львові, зокрема на вулиці Масарика, де мешкала Фаріон.

За версією слідства, підготовка до злочину могла тривати близько двох місяців. За даними прокуратури, Зінченко заздалегідь купив частину речей, які використовував у Львові, зокрема одяг, панаму і рюкзак. Пізніше ці предмети стали частиною доказів, які досліджували під час судового розгляду.

Окремо слідство перевіряло зброю. На місці злочину знайшли гільзу. Правоохоронці заявляли, що постріл здійснили з переробленого пістолета. Станом на момент оголошення вироку, 1 жовтня 2026 року, зброю ще не знайшли.

Водночас остаточна версія мотиву вбивства на перших етапах слідства не була сформована. Правоохоронці розглядали кілька версій, серед яких громадянська і політична позиція Ірини Фаріон, особиста неприязнь, ідеологічні мотиви і можливий російський слід.

Згодом кваліфікацію обвинувачення змінили. До обвинувального акта увійшло умисне вбивство у зв’язку з виконанням жертвою громадського обов’язку з мотивів національної нетерпимості, а також незаконне поводження зі зброєю.

Після вбивства Зінченко, за даними слідства, залишив Львів. 21 липня він повернувся до Дніпра. До цього часу правоохоронці відстежували його переміщення за допомогою камер. За словами Ігоря Клименка, після встановлення особи чоловіка поліцейські почали стежити за його пересуванням. Зрештою з’ясувалося, що він перебуває у Дніпрі.

25 липня 2024 року, за шість днів після вбивства Ірини Фаріон, Зінченка затримали у Дніпрі. Наступного дня, 26 липня, представники Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції, СБУ та прокуратури на спільному брифінгу розповіли про перші результати розслідування. До речі, тоді вони казали, що Зінченко — лише виконавець, однак згодом про можливих організаторів і замовників уже не йшлося.

За офіційними даними, на той час правоохоронці допитали понад 900 свідків, переглянули відео зі 170 камер, перевірили понад 80 людей, схожих на підозрюваного, і опрацювали понад дев’ять тисяч фотознімків.

Зінченка доставили з Дніпра до Львова. І вже вранці 26 липня йому офіційно повідомили про підозру в умисному вбивстві. Того ж дня його привезли до Галицького районного суду Львова, де мали обрати запобіжний захід.

Зінченко вини не визнав. Його захисник Ігор Сулима заявив, що підозра є передчасною, а зібрані слідством матеріали не доводять причетності його підзахисного до вбивства. Захист просив обрати цілодобовий домашній арешт із електронним браслетом. Суд натомість взяв Зінченка під варту на два місяці без визначення застави. Під час цього засідання суд уперше публічно назвав ім’я підозрюваного. Захист із таким рішенням не погодився.

Після засідання журналісти запитали його про ставлення до підозри. Зінченко заявив: «Я нічого не робив... це не я».

31 липня захист подав апеляцію. 5 серпня Львівський апеляційний суд залишив запобіжний захід без змін. Надалі суд не раз продовжував тримання Зінченка під вартою.

У грудні 2024 року слідство змінило кваліфікацію. 25 грудня прокурори оформили обвинувальний акт, а 26 грудня його скерували до суду. В обвинувальному акті вже йшлося про пункти 8 та 14 частини другої статті 115 КК України: «умисне вбивство особи у зв’язку з виконанням нею громадського обов’язку, з мотивів національної нетерпимості», а також частину першу статті 263 КК України — незаконне поводження зі зброєю.

За версією слідства, до нападу Зінченко готувався заздалегідь: приїхав до Львова, орендував кілька квартир, стежив за Фаріон, шукав місце для спостереження та готував засоби маскування.

Під час досудового розслідування слідчі допитали понад півтори тисячі людей, призначили понад 60 експертиз та опрацювали значний масив відео з камер спостереження. У суді повідомили, що матеріали провадження складаються приблизно з 30 томів.

Уже третього січня 2025 року у Шевченківському районному суді Львова відбулося підготовче засідання. Після цього суд перейшов до розгляду справи по суті.

13 січня сторони визначили порядок дослідження матеріалів. Суд мав послідовно дослідити письмові та речові докази, допитати потерпілих і свідків, заслухати експертів та перейти до інших матеріалів провадження.

До справи долучилася потерпіла сторона. Донька Ірини Фаріон Софія Особа заявила цивільний позов про відшкодування 15 мільйонів гривень моральної шкоди. Її інтереси представляла адвокатка Наталія Романик.

При дослідженні доказів значну частину засідань зайняв перегляд відеозаписів. Слідство зібрало записи з камер у різних районах Львова. На них правоохоронці намагалися відновити маршрут чоловіка, якого вважали Зінченком, до і після вбивства. У суді переглядали записи з вулиці Масарика, де жила Фаріон, а також відео з інших вулиць, під’їздів і будинків, де чоловік перебував у дні перед нападом.

Зокрема суд досліджував відео з орендованої квартири на вулиці Театральній. На частині кадрів видно людину в кепці, яку сторона обвинувачення ідентифікувала як Зінченка. Захист із цим не погоджувався.

У травні 2025 року під час перегляду записів із різних камер адвокати обвинуваченого стверджували, що на них можна побачити двох різних людей, яких прокуратура вважає Зінченком. На одному з відео, за словами захисту, ці люди навіть з’являлися одночасно. Адвокати використовували це як аргумент проти версії про пересування одного чоловіка Львовом. Обвинувачення, своєю чергою, наполягало, що записи потрібно розглядати разом з іншими доказами, зокрема результатами портретної експертизи.

За висновком експерта, допитаного в суді, людина в панамі та окулярах на досліджених фото- і відеоматеріалах і В’ячеслав Зінченко є однією й тією самою людиною. Захист ставив експерту запитання щодо методики, якості матеріалів та підстав для такого висновку.

Суд досліджував фотографії, відео, текстові файли, нотатки, історію пошуку та інші дані з пристрою. Прокуратура звертала увагу на окремі цифрові матеріали як можливі докази підготовки до злочину. Захист наполягав, що сам факт наявності певних пошукових запитів або матеріалів у телефоні не доводить, що вони пов’язані з убивством.

Зінченко також заявляв про можливе втручання у його телефон після затримання. Він звертав увагу суду на пошукові запити та інші дані, які, за його словами, могли з’явитися вже після вилучення пристрою правоохоронцями.

У січні 2025 року адвокат обвинуваченого Юрій Немировський заявив, що в соцмережах з’являлися погрози на адресу його підзахисного. Він просив забезпечити додаткову охорону під час доставки Зінченка до суду й на