«Китайська Ялта» Путіна, Трампа і Сі: інтереси настільки суперечливі, що перспективи вкрай туманні
Наближення саміту країн Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) у Шеньчжені 17–19 листопада обростає коментарями та прогнозами, передусім щодо можливої тристоронньої зустрічі Путіна, Трампа і Сі, яку вже охрестили «Новою Ялтою» за аналогією з Ялтинською конференцією 1945 року за участю Сталіна, Рузвельта та Черчилля.
Таке порівняння, відверто кажучи, є чи не найяскравішим прикладом «натягування сови на глобус». У 1945 році йшлося про конференцію великих держав щодо повоєнного устрою Європи після повного та остаточного розгрому гітлерівської Німеччини. Натомість цю ідею підкинув Путін, який уявляє себе «історичною фігурою», рівною Сталіну, Петру Першому тощо.
Водночас ніякого «повного та остаточного розгрому» й близько не спостерігається ані щодо України, де Москва «застрягла» вже майже на п’ять років із геть туманними перспективами, ані щодо Європи, яка попри свою боягузливість відчуває зростаючу небезпеку з боку Москви, а тому продовжує підтримувати Україну, озброюватися й мілітаризуватися, хоча й надто повільно та неадекватно.
Проте Путін запропонував провести «тристоронню Ялту» для розв’язання питання щодо України без участі самої України та Європи, а також щодо можливого переділу сфер впливу в Європі з тим, щоб Штати й Китай не заважали Москві проводити в Європі свою політику.
Але інтереси Путіна розходяться з інтересами Трампа та Сі.
У Вашингтоні заявляють, що Трамп нібито й не проти тристоронньої зустрічі, але його цікавить передусім питання контролю над ядерними озброєннями, яке Трамп хоче розглянути у трикутнику Вашингтон — Москва — Пекін ще з часів своєї першої каденції.
Але цього категорично не хоче Сі. Китай хоч і є ядерною державою, а також активно нараховує ядерні арсенали, проте за кількістю ядерних зарядів та їхньою сумарною потужністю дуже сильно поступається Москві й Штатам.
Крім того, надто пряма участь Китаю в питанні України, де Москва застрягла всерйоз і надовго, а результат війни є абсолютно непередбачуваним передусім для Москви як союзника Пекіна, загрожує Сі величезними репутаційними ризиками, оскільки Україна довела, що здатна зламати будь-які плани.
До того ж Сі дуже не хотілося б втручатися в європейські справи без участі та всупереч інтересам Європи, яка є найважливішим ринком збуту для Китаю і з якою він прагне налагодити якомога конструктивніші відносини.
Крім того, обговорення в Китаї проблеми України може актуалізувати низку вельми незручних для Китаю питань, передусім щодо Тайваню.
Також лунають цілком справедливі припущення, що будь-які рішення можливої тристоронньої зустрічі щодо України та Європи виявляться порожнім звуком, оскільки ані Європа, ані Україна їх просто проігнорують, а важелі впливу «нових ялтинців» вельми обмежені.
Москва сильно ослаблена санкціями і у війні в Україні не програла, але й не виграла, і поки що перспективи виграшу для неї видаються вкрай сумнівними.
Трамп своєю навіженою політикою послабив і себе, і Америку, причому як усередині країни, так і на міжнародній арені. Навіть Україна, хоч і болісно та повільно, але позбувається впливу Штатів.
Позиції та інтереси Сі, в якого в економіці всередині Китаю спостерігаються наростаючі проблеми, також є доволі суперечливими та неоднозначними.
Напередодні саміту та тристоронньої зустрічі, факт проведення якої досі остаточно не підтверджено, така суперечливість та неоднозначність активно обговорюється в західних медіа, зокрема у виданнях The Wall Street Journal, а також у швейцарському Neue Zürcher Zeitung, де часто публікуються доволі цікаві думки з альпійської країни, яка досі намагається зберігати нейтралітет, хоча робити це дедалі складніше.
Сі Цзіньпін хоче виступити в ролі миротворця, але у Трампа свої плани на історичний саміт, пише видання The Wall Street Journal.
Сі Цзіньпін, імовірно, не може повірити у свою вдачу. Менш ніж за місяць до того, як Китай прийматиме у себе саміт Азіатсько-Тихоокеанського економічного співробітництва (АТЕС) у Шеньчжені, Володимир Путін запропонував провести безпрецедентну зустріч із Дональдом Трампом і Сі Цзіньпіном, яка може поставити китайського лідера в центр дипломатичних зусиль із врегулювання війни в Україні.
Трамп відкритий до цієї ідеї. Але є одна заковика: Китай, майбутній господар саміту, поки що не надіслав запрошення, як повідомили джерела, знайомі з ситуацією.
Перешкодою є принципова розбіжність щодо того, що саме обговорюватимуть три лідери. Путін хоче зосередитися на Україні. Трамп же запропонував натомість обговорити питання контролю над ядерною зброєю — тему, яку Пекін давно відмовляється обговорювати з Вашингтоном і Москвою.
Для Сі Цзіньпіна ця перспектива водночас заманлива та ризикована. Тристоронній саміт на китайській території став би яскравою демонстрацією того, що Китай став наддержавою, рівною США. Але якщо учасники зустрічі не зможуть подолати розбіжності щодо порядку денного, ця можливість може випаруватися.
Пекін завжди прагнув ролі посередника, але так і не зміг її повністю реалізувати, частково тому, що зближення з Москвою підірвало його авторитет як нейтрального арбітра.
У 2023 році Китай висунув мирний план щодо України, в якому не містилося жодних вимог до Росії про виведення військ. Цей план ні до чого не привів. Саміт, про який йдеться зараз, вийшов би далеко за рамки будь-якого програмного документа з викладенням позиції.
Він поставив би особисто Сі Цзіньпіна в центр переговорного процесу.
Путін запропонував провести саміт, присвячений Україні. Трамп, однак, вказав на контроль над ядерною зброєю як на потенційну тему зустрічі. Тристоронні переговори щодо озброєнь між цими трьома країнами стали б історичним прецедентом для президента США. Держсекретар Марко Рубіо підтримав цю ідею, назвавши її можливістю для трьох ядерних держав обговорити контроль над озброєннями на рівні лідерів. І саме тут ентузіазм Пекіна натикається на перешкоду.
Китай давно чинить опір участі в переговорах щодо ядерної зброї, оскільки значно відстає у цій сфері. США і Росія володіють тисячами ядерних боєголовок, у Китаю ж їх набагато менше.
З погляду Пекіна, приєднання до переговорів щодо контролю над озброєннями зараз фактично закріпить ядерну нерівність. Жоден китайський лідер — і тим паче Сі Цзіньпін, який курував найзначніше в історії Китаю розширення ядерного арсеналу, — не погодиться на це.
Тому, на думку директора програми з Китаю у вашингтонському Центрі Стимсона Юнь Сунь, імовірний крок Пекіна полягає в тому, щоб відхилити формулювання про контроль над озброєннями і подивитися, чи наполягатиме Вашингтон. Якщо Трамп твердо стоятиме на своїй позиції щодо ядерного питання як умові участі, саміт може зайти в глухий кут ще до початку.
Візит Сі Цзіньпіна до Вашингтона минулого місяця дав уявлення про те, як розвиватиметься це протистояння.
У повідомленні Білого дому про зустріч Трампа і Сі Цзіньпіна згадувалося питання про контроль над озброєннями, але лише як ініціатива США, а не як узгоджений пункт порядку денного чи взаємне зобов’язання. Згідно з резюме зустрічі 24 вересня, Трамп знову закликав Китай приєднатися до тристоронніх переговорів із контролю над озброєннями за участю США та Росії.
В офіційному звіті Пекіна питання про контроль над ядерною зброєю було повністю опущено.
Юнь Сунь зазначила, що існує сценарій, за якого питання порядку денного вирішиться само собою. Якщо найближчими тижнями почне набувати обрисів перемир’я або навіть рамкова домовленість про припинення війни в Україні, це «може стати темою саміту», сказала вона, «особливо з огляду на те, що Пекін хотів би представити цей саміт як найзначнішу подію в історії світової політики з часу закінчення Другої світової війни».
(Від себе зазначимо, що наразі жодного навіть натяку на перемир’я в Україні не спостерігається).
Іронія полягає в тому, що саме ті фактори, які роблять подібні тристоронні переговори привабливими для Сі Цзіньпіна, водночас роблять їх ризикованими.
Саміт, на якому Україну буде усунено від обговорення власної долі, підтвердить найгірші підозри європейських лідерів, багато з яких і так вважають, що Пекін не проти затяжної війни, яка виснажує Захід і поглиблює залежність Росії від Китаю. Це може прискорити погіршення відносин Китаю з Європою якраз у той момент, коли Пекін намагається запобігти торговій війні з Брюсселем.
А ще є Тайвань. Якби три великі держави зібралися разом і стали обговорювати долю України, у Тайбеї задалися б питанням: «А ми наступні?»
Але, хай як парадоксально, такий саміт міг би також піти всупереч власним інтересам Пекіна. Китай давно наполягає, що Тайвань — це виключно внутрішня справа країни, в яку сторонні держави не повинні втручатися. Подібний тристоронній саміт міг би спровокувати саме те зовнішнє втручання у справи Тайваню, якого Сі Цзіньпін прагне уникнути.
Іншими словами, удача Сі Цзіньпіна має свою ціну. Питання в тому, чи вважає він, що ця ціна виправдана.
«Тристоронній саміт у Китаї: світ не підкориться Вашингтону, Пекіну та Москві», — пише швейцарське видання Neue Zürcher Zeitung.
У середині листопада Путін, Сі Цзіньпін і Трамп планують зустрітися в Китаї на тристоронньому саміті. Проте Європі не варто надто побоюватися цього. Росія слабка, а Китай і далі залежить від торговельних партнерів по всьому світу.
Концепція альянсу трьох військових і ядерних наддержав — США, Китаю та Росії, розроблена стратегами з оточення Трампа, — схоже, починає набувати обрисів.
Згідно з цією теорією, три держави повинні визначити та поважати зони впливу, а також домінувати у решті світу тією мірою, якою це відповідає їхнім інтересам.
Не випадково запропонована Москвою ініціатива щодо проведення тристороннього саміту з’явилася в момент, коли влада Трампа перебуває на спаді. Рейтинг схвалення його діяльності у США досяг дна, населення страждає від інфляції. Високі процентні ставки лягають тягарем на споживачів та підприємства, а нестримне збагачення у найближчому оточенні Трампа продовжує залишатися в центрі уваги ЗМІ.
У сфері зовнішньої політики справи також ідуть не найкращим чином. Обіцяного миру в Україні не досягнуто, війна з Іраном прод
- Останні
- Популярні
Новини по днях
31 жовтня 2026
