Трамп часто й із задоволенням хамить іншим, але дуже не любить, коли йому відповідають

27.10.2026, 22:06 enovosty.com

Недавній конфлікт із Володимиром Зеленським нагадує про те, що Трамп із готовністю накидається на інших світових лідерів, проте шаленіє, якщо вони відповідають йому тим самим.

Правила поведінки президента Трампа у відносинах з іноземними лідерами чіткі: він може вас ображати, але його дратує, якщо йому відповідають.

Ніхто не знає цього краще, ніж Зеленський, який неодноразово проходив крізь таку «дипломатію» з Трампом.

Хоча, на відміну від Трампа, Зеленський у відповідь не грубіянив, а лише дозволяв собі різкі висловлювання, тримаючись у певних межах.

Під час закритої зустрічі в Осло з переговірниками Трампа Зеленському нагадали.

Спецпосланці Трампа Стів Віткофф і Джаред Кушнер дорікнули Зеленському за його різкі коментарі у відповідь на різкі зауваження Трампа на його адресу, заявивши українському лідеру, що його поведінка розлютила президента Трампа, пишуть західні медіа.

Втім, спілкуючись із журналістами після цієї зустрічі, Зеленський усіляко намагався дати позитивну оцінку, уникаючи недавньої критики на адресу Трампа.

Дипломатія, побудована на принципі «одностороннього руху», виявилася ефективною для Трампа в тому сенсі, що його войовничість змушує багатьох світових лідерів остерігатися йти йому назустріч через страх негативної реакції або ж, залежно від його настрою, нового раунду мит.

Трамп вимагає поваги, рідко виявляючи її на ділі, за винятком тих, хто підкоряється його бажанням, або тих, чиєю підтримкою він намагається заручитися, зокрема автократів — таких як президент Путін, Сі Цзиньпін та Кім Чен Ин.

Контраст між ставленням Трампа до автократів і демократів став ще різкішим, коли Віткофф прибув до Санкт-Петербурга для мирних переговорів.

Домігшись звільнення американського ув’язненого в Росії, Віткофф назвав Путіна, на якого виписано міжнародний ордер на арешт, «гуманістом».

Зеленський часом відкрито кидав виклик Трампу. Проте йому потрібно зважувати, наскільки далеко він може зайти у своїх висловлюваннях, оскільки його країна й надалі залежить від США в питаннях свого виживання.

Недавній зсув у бік Москви в політиці Трампа викликав безліч припущень про його можливий зв’язок із майбутніми проміжними виборами. Проте, за деякими даними, Віткофф і Кушнер під час розмови із Зеленським в Осло тривалий час заперечували будь-який зв’язок із внутрішньою політикою.

Поїздка Віткоффа до Росії на зустріч із Путіним без попередньої зустрічі із Зеленським була б сприйнята вкрай негативно. Хоча ця зустріч не могла повністю вирішити фундаментальні питання, вона забезпечила шанобливий обмін думками, який дозволив прояснити цілу низку питань, а реальної альтернативи американському лідерству поки що немає.

Публічна критика Зеленським Трампа викликає амбівалентне ставлення. З одного боку, вона загрожує серйозними наслідками для України, але з іншого — часто є не лише справедливою, а й виправданою, оскільки після шквалу критики на адресу Трампа (причому не лише з боку Зеленського) передачу розвідувальних даних та роботу супутникового інтернету було відновлено.

Причому до тиску на Трампа долучилися конгресмени від обох партій, які, крім зазначеного, зараз активно зайняті постачанням уже виділених і сплачених ракет для систем ППО, що гальмує міністерство оборони на чолі зі ставлеником Трампа — Гегсетом.

Ситуацію навколо (не)дипломатичної манери ведення міжнародних справ Трампом детально аналізує Пітер Бейкер (Peter Baker) у публікації для видання The New York Times під заголовком «In Trump’s World of International Diplomacy, Insults Are a One-Way Street» або «В світі міжнародної дипломатії Трампа образи — це вулиця з одностороннім рухом».

Отже, після розмови в Осло з Віткоффом і Кушнером Зеленський висловив вдячність американській стороні, згадавши про відновлення допомоги американської розвідки. Він зазначив, що дорогою до Осло розмовляв із держсекретарем Марко Рубіо, і ця розмова дала «позитивні сигнали з американського боку», а також що в нього відбувся «дуже конструктивний діалог» із Віткоффом і Кушнером.

«Але, — додав він, — він був дуже конструктивним між нами, оскільки всі ми прагнемо миру: Україна, Європа, Сполучені Штати».

Повторимо, що дипломатія, побудована на принципі «одностороннього руху», виявилася ефективною для Трампа в тому сенсі, що його войовничість змушує багатьох світових лідерів остерігатися йти йому назустріч через страх негативної реакції або ж, залежно від його настрою, нового раунду мит. Трамп вимагає поваги, рідко виявляючи її на ділі, за винятком тих, хто підкоряється його бажанням, або тих, чиєю підтримкою він намагається заручитися, зокрема автократів — таких як президент Росії Володимир В. Путін, президент Китаю Сі Цзиньпін та президент Північної Кореї Кім Чен Ин.

На зустрічі із Зеленським були присутні двоє друзів: прем’єр-міністр Норвегії Йонас Гар Стере та президент Фінляндії Александр Стубб. Обидва вони є переконаними прихильниками України і, як і більшість європейських лідерів, не поділяють симпатій пана Трампа до Росії, але водночас намагаються не провокувати його без потреби.

«Я радий, що нам вдалося сьогодні зібратися разом, щоб прояснити деякі моменти й дійти згоди щодо того, що зараз важливо дивитися в майбутнє, — сказав Стере. — Немає сенсу заглиблюватися в те, что було сказано вчора чи тиждень тому. Зараз нам справді потрібно зосередитися на тому, що чекає на нас попереду».

Стубб висловив надію, що суперечки з Вашингтоном нарешті завершаться.

«Сьогоднішній день був успішним, завтра буде новий день, і, сподіваюся, нам не доведеться відступати від наміченого курсу», — сказав він.

Стере та Стубб організували зустріч в Осло в надії повернути мирні переговори в потрібне русло. За словами двох європейських чиновників, думка про те, що пан Віткофф вирушив би до Росії на зустріч із паном Путіним, не зустрівшись попередньо із паном Зеленським, мала б жахливий імідж. Зустріч в Осло, додали вони, не вирішила б повністю фундаментальні питання, але реальної альтернативи американському лідерству немає.

Білий дім не одразу прокоментував зустріч в Осло. Американське джерело, близьке до переговорів, заявило, що учасники провели відвертий, але шанобливий обмін думками, який дозволив їм «прояснити ситуацію» та рухатися далі. Публічна критика Зеленським Трампа може служити його власним короткостроковим політичним цілям, попередив американець, але зрештою вона є контрпродуктивною для довгострокових цілей України щодо припинення війни.

Багатьом світовим лідерам, особливо під час другого терміну Трампа, доводилося робити такий розрахунок: коли відповідати тим самим, коли американський президент різко реагує, а коли краще відкинути гордість, щоб не провокувати конфлікт.

Протягом багатьох років президенти та прем’єр-міністри країн-союзників усіляко намагалися не викликати гнів Трампа, який надає перевагу ескалації, а не примиренню. Проте в останні місяці, особливо після його загроз захопити Гренландію минулої зими, лідери почали виявляти менше покірності й більше готовності зайняти тверду позицію.

Прем’єр-міністр Канади Марк Карні показав приклад, виступивши проти спроб Трампа чинити тиск на північного сусіда Америки, щоб той пішов на торговельні поступки. Замість того щоб відступити, як це часто робили лідери за першого терміну Трампа, Карні вирішив дати відсіч і ввів зустрічні мита у розмірі «долар за долар».

Однак ситуація із Зеленським складніша. Трамп був налаштований проти України ще зі свого першого терміну, переконаний радниками в тому, що Київ втручався у вибори 2016 року проти нього, — необґрунтоване твердження, яке розвідувальні агентства назвали російською дезінформацією. Його спроба у 2019 році чинити тиск на пана Зеленського, щоб той розпочав розслідування щодо свого суперника від Демократичної партії Джозефа Р. Байдена, призвела до першого імпічменту пана Трампа за зловживання владою.

Тон другому терміну було задано невдовзі після того, як Трамп повернувся до влади минулого року та розкритикував пана Зеленського на вибухонебезпечній зустрічі в Овальному кабінеті. Тоді Зеленський продемонстрував, що не боїться протистояти Трампу. Але під впливом європейських лідерів та союзників у Конгресі Зеленський відтоді переважно намагається уникати прямих конфронтацій.

Останні тижні ще більше ускладнили ситуацію, оскільки Трамп, який тривалий час підтримував дружні стосунки з Путіним, ще різкіше змінив свою позицію на користь Москви. Серед іншого, Трамп і його команда уклали угоду про купівлю російського дизельного пального, скасували деякі санкції та виключили Росію з числа підсанкційних суб’єктів, передбачених у нещодавно підписаному ним законі, обмежили певну розвідувальну та супутникову допомогу Києву, відклали постачання перехоплювачів і працювали над укладанням угоди про продаж прибуткових російських нафтових активів особам, пов’язаним із оточенням пана Трампа.

Останніми днями Трамп неодночасно критикував Зеленського, називаючи удари України по російських нафтопереробних заводах «ганебними» та наполягаючи на тому, що це «має припинитися». Він знову звинуватив Зеленського у війні, яку розв’язав Путін, і заявив, що «з Росією все гаразд», навіть попри те, що дедалі потужніші ракетні та безпілотні обстріли з боку Росії призводять до загибелі більшої кількості мирних жителів в Україні, ніж будь-коли від початку повномасштабного вторгнення.

Трамп навіть зажадав, щоб Україна «отримала нового президента» замість Зеленського. На відміну від нього, він не висловив різких слів на адресу пана Путіна, заявивши, що не хоче «робити нічого, що через дурість відштовхне Росію від столу переговорів».

Це виходить далеко за межі дипломатичного протоколу — відкрито домагатися відставки лідера іншої демократичної країни. Але коли Зеленський відповів, назвавши рішення щодо дизельного пального «слабким», припустивши, що він почувається «зрадженим», і вказавши, що Вашингтон, схоже, намагається «переконати Україну капітулювати», Трамп зайняв позицію ображеного.

Усього за кілька годин до зустрічі в Осло він знову поклав відповідальність за встановлення миру на Україну, а не на Путіна, який міг би закінчити війну завтр

Читати повністю…