Шість ракет Х-101 ударили по Прилуках: мешканці будинків розповідають як пережили російську атаку

26.10.2026, 19:09 cntime.cn.ua

7 жовтня о 5.30 шість російських ракет Х-101 ударили по Прилуках. Били по приватному сектору, п’ятиповерхівці, постраждали двоповерхівки, будинок творчості.

Загинули: родина Іванченко — Олександр з дружиною Юлією, син Максим та донька Ірина; родина Максют — Дар’я з чоловіком Олександром та півторарічним сином Кирилом; Вікторія Бондаренко, її донька Катерина Антипенко та дворічний син Олександр; Ігор Чуб, Олег Малиш, Олександр Коргун, Людмила Циба, Лідія Артемюк, Олексій Лісовол, Валентин Шелудько, Юрій Черв’як, Микола Линник, Олексій Трощина, Сергій Левичев, Наталія Ігнатушко.

Одна з ракет ударила в четвертий та п’ятий під’їзди п’ятиповерхівки.

— Я була в спальні, — описує приліт Наталія ЛИННИК. Її чоловік, Микола Линник, загинув. — Чоловік спав в іншій кімнаті. На неї й був найбільший обвал. Усі плити з верхніх поверхів упали на нього. Три хвилини — і я б загинула разом з чоловіком.

О 6.30 повинна була виходити на роботу. На годиннику 6.27. У ці хвилини прогримів сильний вибух. Не зрозуміла, що сталося. А це був приліт у наш будинок. Думала, вибухова хвиля. Таке вже в нас було, — порівнює з прильотом 13 вересня, коли загинули Валентина Добрянська, Микола Горбач та Олександр Шкеть. — Усе навколо стало чорним, у куряві. Хотіла відкрити двері в сусідню кімнату. Але там уже була кам’яна стіна. Двері впали на мене. Знайшла телефон, подзвонила сину. Він живе в дев’ятиповерхівці неподалік. Прибіг, не зміг відкрити двері в під’їзд. Пішов з іншого боку. Там уже були рятувальники. Каже: «У мене там мама, сильно не бийте. На стінах пішли тріщини, може привалити».

Чоловік лежав паралізований, шість років тому був інсульт. Не ходив, але все розумів. У нього шансів врятуватися не було. Квартира наша на другому поверсі.

Рятувальник виводив мене через балкон сусідньої квартири. Інакше ніяк не можна було, тільки падати вниз.

Сказали, що повинна приїхати комісія. Прийшла, чекаю. Ховаємо чоловіка в суботу, точного часу ще не знаємо, — говорить мобільним. — Думали їхати одразу на кладовище. Можливо, привеземо до будинку. Тут сусіди, теж захочуть попрощатися. У цьому будинку живу з першого дня, з 1972 року, — продовжує жінка. — Квартиру отримали ще батьки. Разом з чоловіком — з 1989 року. Від квартири залишилася кімната.

На п’ятому поверсі нашого під’їзду загинули мати, донька та онук, — має на увазі Вікторію Бондаренко, Катерину Антипець та її сина Олександра. Олечку — їй вісім з половиною рочків — врятували. Загинула тітка Ліда Артемюк. Над нашим стояком жив Олег Малиш, військовий, у поліції працював. Його дружина Юля в лікарні. Загинула мати Юлії. Була в гостях. Олексій Трощина жив на п’ятому поверсі.

— Чим допомагає місцева влада?

— Сказали, що всі родини, у кого загинули рідні, отримають компенсацію. У кого загинули діти — 200 тисяч гривень, у кого дорослі — 150. Коли і як будуть виплачувати, не знаємо. Неподалік будинку встановлені намети. Там була вода, їжа.

* * *

— На дивані сиділа. Саме збиралась телевізор вмикати, — описує ранок прильоту Надія ІВАЩЕНКО. — Перед цим консервацію робила. Усе помила.

Подумала: відпочину п’ять хвилин, потім піду митися. Тільки присіла. А воно як ударить! Один вибух, другий. І з рахунку збилась, скільки їх було.

Квартира на четвертому поверсі. Вхідні двері заклинило, не могла вийти. Подзвонила в поліцію. Понад годину не могла вийти з квартири. Паніка була. Усі Прилуки чули вибухи. Вискакували з будинків і Бог зна куди бігли.

Двері всюди вирвало, балкон треба міняти, — сидить на лавці біля першого під’їзду зруйнованої п’ятиповерхівки. — Ще й чоловік хворий. Куди йти, де жити? Сиджу на вулиці, бо в квартирі газом смердить.

Надія Іващенко понад годину не могла вибратись з квартири

Олена ЗАСЛАВСЬКА в пакеті несе продукти.

— Хочу якось допомогти, — каже дівчина. — Можливо, комусь треба. Тут є хлібчик, чай, ковбаса, печиво, каші. Люди залишилися без житла. Була п’ятиповерхівка і нема. Я в цьому районі провела своє дитинство, молодість. Загинула Катя Антипенко. Ходила з нею в одну школу. Вона на рік старша. Добре знала її матір, Вікторію Бондаренко. Горе сколихнуло все місто.

— У селі, на дачі була, — сидить на лавці біля під’їзду Лариса ПОСТУЛЬГА. — Подзвонили, що вікон у моїй квартирі нема. Через годину була тут. Вилетіли два вікна. Третє не закривається. Не можу сидіти в хаті, у темряві, у закритому просторі. Не вистачає повітря.

— 8 жовтня приїжджав Володимир Зеленський. Бачили?

— Так, здаля. Він співчуває горю. Але як людину я його розумію. Що він може зробити, якщо там сидить престарілий дурак без мізків і вбиває дітей. Найстрашніше — завтра може і до нас прилетіти.

У Лариси Постульги повилітали вікна

Ще одна ракета вдарила у двір Олександри Шкарупи. У приватному секторі. Жінка крутиться у дворі.

— О пів на сьому ранку, — називає час прильоту. — Уціліла кімната, у якій я спала. У сусідній, прохідній, вистояв телевізор, столик. Навіть трельяж уцілів. На мене посипалося скло. Якби спала в іншій кімнаті, на мене впали б вхідні двері. І як тепер не вірити в Бога? Дав ще трохи пожити.

Тоді не розуміла, що відбувається. Тепер уже трохи відходжу. На вулиці багато пошкоджених приватних будинків. Але загиблих нема. У сусідів нема хати, і в мене.

Загинув мій котик Мурчик. За день до прильоту в шафі перебирала речі. Міняла літні на зимові. Воно, бідне, залізло в речі і не хотіло виходити. Тепер думаю, що відчував біду. Тиждень снилися батьки. Може, вони намагалися попередити про нещастя, хотіли захистити? Кажуть, що в мене сильний янгол-охоронець.

Оце було в моєму дворі три дні тому, — на телефоні показує квіти, кота Мурчика, цілий будинок. — Ракета вдарила в гараж і курник. Зараз наче й не було нічого. Мурчик любив уночі спати в альтанці, там крісло стояло. Ось що лишилося від машини, — показує на купу покрученого металу. — Новенька синова автівка стояла у дворі.

За що хапатися, як це все прибирати? Чи допоможе хто? Казали, комунальне підприємство допоможе. Але в них роботи… Жити тут уже не зможу.

У двір Олександри Шкарупи ракета вдарила о пів на сьому ранку

— Навіть не знаю, що перше показувати, — стоїть біля свого двору Микола ЦИГАНОК. — Ракета вдарила за десять метрів від дому. У сусідів, — заводить у двір. — А я стояв за будинком, — веде через руїни до сусідів. — Обережно, не проваліться, на тому місці був туалет. Вісім метрів глибиною, 12 шириною, — каже про вирву від ракети Олена ЧЕРЕПАНОВА, власниця будинку. — Я ховалася в бомбосховищі. Знала, що обстрілюватимуть. Удома були діти та чоловік. Доньки, Катя та Крістіна, з чоловіком Валерієм й онуком Давидом. Йому буде рік. Сиділи в кімнаті, якої зараз нема. Моніторила телеграм-канали. Коли зрозуміла, що прильоти по Кременчуку на Полтавщині, подумала: після нього — ми. А вже був перший приліт. Після нього діти прибігли до мене. До нас прилетіла п’ята ракета. О 6.29.

Уранці збиралась їхати на базар. Обстріли закінчилися, вийшли з бомбосховища. Під’їжджаємо до будинку… Нічого нема. Нема будинку. Якби ми були вдома, нікого в живих не залишилося б. Одні уламки від ракети. Десь ще й мотор лежав, — ходимо навколо вирви. — На місці вирви стояв курник. Курей розкидало на дахи будинків. Ще не можу в себе прийти. Будинок був 100 квадратів. Комісія, коли описувала, казала, ремонт був хороший. Тепер нічого нема. Сараю нема, дворища нема, — розводить руками. — Ще й на зиму.

Батьківське дворище. Будинок батьків, поряд був наш. Будувались 20 років.

У дворі Олени Черепанової вирва глибиною майже вісім метрів

Кипить робота біля пошкодженої двоповерхівки. Ракета вдарила за десять метрів від будинку.

— Ще раніше своїм казав: «Війна, не треба будинок у селі продавати», — відчитує дружину Володимир КУРГАЄВ. — Газ, піч є. Приходь, живи.

— У двоповерхівці вісім квартир, — пояснює Ольга КУРГАЄВА, дружина. — В одній нікого не було. Усі інші спали. Найстрашніше, що залишилися без даху над головою. Прогнозують дощі. А вікна? Вісім тисяч гривень коштує одне. Два місяці на вікно треба збирати. Ні їсти, ні пити. А в нас чотирьох нема. Ще дві тисячі гривень треба віддати за встановлення.

— Приліт був о 7.00, — згадує ранок 7 жовтня Алла ЖИРНОВА. — Зять на роботу пішов. Я на роботу почала збиратися. Донька каже: «Підвищена».

Дві маленькі внучки. Усі сіли в коридорі. Дві стіни, відносно безпечне місце. Двері у ванній були відкриті. Взяли на себе удар. На нас посипалося тільки скло. Уламки від ракет ще й досі у дворі збираємо. Вийшли на вулицю — усе засипане землею. Дім, машини.

Усі родини зібралися, діти приїхали. Розбираємо завали. Волонтери дали осб-плити. Самі вікна забили. Усе інше робимо своїми силами. Переживаємо за дах. Його знесло вибуховою хвилею. Побитий шифер, балки. У мене квартира на другому поверсі. Капне дощ — і все.

Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ. Фото авторки

"Час Чернігівський" писав про таке:

Ще більше інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":

Читати повністю…