Незважаючи на війну та санкції, Москва зберігає стійкість і діє в нестабільному світі «вище своєї ваги»
Росія виявилася набагато стійкішою до тиску, ніж багато хто припускав на початку повномасштабної війни, зуміла посилитися за низкою напрямків і залишається одним із ключових світових гравців.
Росія залишається ядерною наддержавою. Безпрецедентні західні санкції не спричинили економічного колапсу і не зруйнували політичну та соціальну стабільність. Росія й далі «діє на світовій арені вище своєї ваги». Москва посилила вплив через БРІКС і ШОС, а партнерство з Китаєм сформувало «грозну коаліцію».
Нинішня міжнародна ситуація особливо вигідна Росії. У світі війн та ослаблення глобалізації, зростання націоналізму і розколу всередині Заходу зростає значення військової сили та сировинних ресурсів, якими багата путінська Росія.
Відцентрові тенденції, що розривають міжнародну систему, грають Москві на руку. У фрагментованому й небезпечному світі сильних людей, де результат вирішує груба сила, військова вага Росії залишається стійким джерелом сили та впливу. Росія також є єдиною державою, здатною суперничати зі США в ядерному озброєнні. Ядерний статус має практичні наслідки: він стримав членів НАТО від відправлення військ в Україну і дає Москві сильний дипломатичний важіль.
Путінська армія після проблем початку вторгнення в Україну серйозно змінилася і значно підвищила боєздатність, здобувши унікальний досвід сучасної війни.
Москва тепер має в розпорядженні одну з найсильніших армій світу і, на додачу, унікальний досвід наземної війни нового покоління — перевагу майже перед будь-якою іншою армією, включно з американською. Україна теж адаптувала тактику до нових технологій, але залежить від західної підтримки і може не зберегти ці можливості після закінчення боїв. Накопичений досвід російських збройних сил слугуватиме Москві й в епоху частих звичайних війн.
Також одним із важелів впливу Москви є ситуація на сировинних ринках.
Розділений світ із дефіцитом ресурсів також посилює вплив, який дають Росії величезні природні багатства. Росія постачає нафту, газ, вугілля, пшеницю, добрива, уран, критично важливі метали, алмази та інші товари. Її вплив продовжує зростати тепер, коли пріоритетом стала не ціна, а сама наявність постачань.
Але ці переваги багато в чому залежать від нинішнього світового хаосу. Якщо міжнародна система повернеться до більшої стабільності та глобалізації, слабкими місцями Росії можуть стати демографія, технологічне відставання, залежність від сировинного експорту та закритість економіки.
Поки міжнародна система сприяє суперництву, а не співпраці, безпеці, а не процвітанню, регіоналізації, а не глобалізації, суверенітету, а не взаємозалежності, Росія залишатиметься у верхньому ярусі світової політики. Росія не може перемогти Захід остаточно, але може встояти і зіграти внічию — доти, доки нинішній конкурентний і фрагментований порядок не зміниться компромісом, деескалацією та стабільністю.
Тому, оскільки постійна конфронтація зі США та Європою не відповідає довгостроковим інтересам розвитку Росії, вже лунають «російські голоси» про важливість відновлення зв’язків із Заходом і, передусім, з Європою.
Слід зазначити, що щойно війна в Україні буде зупинена, на Заході на повну залунає «хор» тих «адекватних політиків», які закликатимуть до якнайшвидшого відновлення економічного співробітництва, до того ж виключно в інтересах самого Заходу.
Про воєнні злочини та злочини проти людяності, скоєні Москвою, її владою та «простими російськими солдатами», почнуть швидко забувати, санкції прагнутимуть зняти, про репарації як компенсацію завданої Україні величезної шкоди намагатимуться не згадувати, а моральний бік питання поготів спробують втопити в дискусіях і самітах.
Про все вищесказане докладно пише, а подекуди старанно замовчує Андрій Кортунов з дослідницької групи Ллойда Джорджа з глобального управління у своїй статті для американського видання Foreign Affairs «The Coming Risks to Russian Power» або «Грядущі загрози російській мощи», переклад якої наводимо далі.
Сполучені Штати тривалий час розглядали Росію як державу, що перебуває в стані незворотного занепаду. Ця оцінка сформувалася у 1980-х роках, коли Радянський Союз почав демонструвати явні ознаки надмірного імперського розширення, і остаточно зміцнилася після розпаду спочатку Варшавського договору, а згодом і самого Радянського Союзу. Вашингтон продовжив проводити політику, зокрема розширення НАТО, яка розглядала російську міць та інтереси як другорядне питання, а затягнутий конфлікт навколо України перетворив зневажливе ставлення на поблажливе. У березні 2014 року президент США Барак Обама назвав Росію «регіональною державою», яка «загрожує деяким зі своїх найближчих сусідів не силою, а слабкістю». Президент Дональд Трамп виявляє більше симпатії до президента Росії Володимира Путіна, ніж його попередники, але більшість спостерігачів за Росією на Заході, як і раніше, зациклюються на відсталому технологічному розвитку Росії; її нездатності врятувати союзників у Сирії, Венесуелі та на Кубі; і на тому, що вони вважають її перетворенням на васала могутнього Китаю.
Цей образ Росії як слабкої і згасаючої держави може відповідати упередженості багатьох критиків Путіна, але він принципово суперечить реальності: Москва незмінно відіграє у глобальних справах роль, що перевершує її можливості. Через тридцять п’ять років після розпаду Радянського Союзу Росія залишається ядерною наддержавою. Як і за часів холодної війни, НАТО розглядає її як еталонну загрозу, навколо якої альянс планує свої сили. Безпрецедентна стіна західних санкцій не змогла спровокувати економічний колапс, передбачений її творцями, або підірвати політичну та соціальну стабільність. Спроби ізолювати Москву також зазнали невдачі. Кремль уміло просував незахідні організації, такі як БРІКС, об’єднання найбільших економік, що розвиваються, та Шанхайська організація співробітництва, євразійська політична група та група безпеки. Тим самим він розширив свій вплив на постзахідний порядок, що формується. І хоча російська економіка набагато менша за китайську, «безмежне» партнерство між Москвою і Пекіном створило потужну коаліцію.
Ця оптимістична оцінка супроводжується застереженням: вона ґрунтується на сьогоднішній міжнародній обстановці. Москва продовжує демонструвати результати, що перевершують її можливості, тому що вона орієнтується у фрагментованому, непередбачуваному світі, який грає їй на руку. Нестабільність і мінливість, активні конфлікти та гонка озброєнь у кількох регіонах, економічне роз’єднання і відступ глобалізації, всесвітнє зростання націоналізму та популізму, ігнорування м’якої сили і розкол у західному альянсі — всі ці особливості наявного міжнародного порядку працюють на користь Москви.
Ризик для Росії полягає в тому, що нинішні потрясіння і невизначеність можуть виявитися недовговічними. Маятник, найімовірніше, гойднеться у зворотний бік, глобальний хаос вщухне, а міжнародна система знову зміцниться. Цей розворот може відбутися після відходу Трампа з Білого дому, особливо якщо його наступник відновить традиційну підтримку США трансатлантичного альянсу, багатосторонності та відкритої торгівлі. Планетарний шок — прискорення зміни клімату, некерована система штучного інтелекту чи якийсь інший сюрприз — також може підштовхнути держави до того, щоб відкласти свої нинішні конфлікти заради тіснішої співпраці. Коли ця зміна станеться — а вона обов’язково станеться, — Росія може виявити, що її перевірена часом зовнішня політика і колись надійні, але жорсткі інститути більше не слугують їй на користь.
Відцентрові тенденції, що роздирають міжнародну систему, працюють на користь Москві. У роздробленому й небезпечному світі сильних світу цього, де результат подій визначається грубою силою, військова міць Росії залишається надійним джерелом сили та впливу. Росія також є єдиною державою, здатною суперничати зі Сполученими Штатами в галузі стратегічного ядерного озброєння. Китай модернізує і розширює свій арсенал, але Пекіну знадобиться багато часу, щоб наздогнати дві наддержави. Ядерний статус Росії має практичні наслідки: він стримує членів НАТО від розміщення військ в Україні і дає Москві потужні дипломатичні важелі в питаннях контролю над озброєннями, стратегічної стабільності і зниження ризиків, нерозповсюдження та запобігання ядерному тероризму.
Щодо звичайних збройних сил, Росія зберігає військово-морський флот, здатний діяти у відкритому морі, та можливості завдання ударів на великі відстані; лише Сполучені Штати можуть проєктувати свою міць на ширшій території. Безумовно, початковий етап бойових дій в Україні у лютому 2022 року виявив серйозні слабкі місця в російській армії. Але за минулі чотири з половиною роки збройні сили перетворилися, значно підвищивши свою ефективність і боєздатність. Москва зараз має в розпорядженні одну з найсильніших армій у світі і, крім того, має унікальний досвід ведення наземної війни нового покоління — перевагу перед практично будь-якими іншими збройними силами, включно зі Сполученими Штатами. Україна також адаптувала свої сили і тактику до нових бойових технологій, але вона залежить від західної підтримки і, можливо, не зможе зберегти ці можливості після припинення бойових дій. Накопичений досвід російських збройних сил і надалі добре слугуватиме Москві в епоху частих звичайних війн.
Розділений світ із обмеженими ресурсами також посилює важелі впливу, які дають Росії її величезні природні ресурси. Росія є постачальником нафти, природного газу, вугілля, пшениці, добрив, урану, критично важливих металів, алмазів та інших товарів. Вона регулярно відіграє роль посередника, особливо зараз, коли пріоритетом є пропозиція, а не ціна. Європа, наприклад, може поступово відмовлятися від російського викопного палива, але залежність Китаю від цих постачань допомагає компенсувати асиметрію у відносинах між Москвою і Пекіном. Вразливість близькосхідних маршрутів постачань під час війни з Іраном ще більше зміцнила позиції Росії.
Жорстка конкуренція та нестабільна обстановка також підвищують цінність централізованих економічних і політичних систем Росії. На Заході їх часто висміюю
- Останні
- Популярні
Новини по днях
4 жовтня 2026
