Як козаки за туарегів в Африці воюють
Інформація про те, що українські бійці воюють в Африці проти російських найманців із колишньої ПВК «Вагнер», а нині так званого Африканського корпусу путінських збройних сил, уже давно з’являється у відкритих джерелах на Заході. При цьому наші підрозділи ситуативно виступають на боці тих, хто воює проти місцевих африканських режимів, які підтримуються Москвою, зокрема силами Африканського корпусу. Передусім ідеться про країни регіону Африканського Сахелю, насамперед про Малі, хоча наші фахівці помічені також у Судані та Лівії.
Про це, повторимо, відомо вже досить давно, і не зовсім зрозуміло, чому канал CNN у розгорнутій публікації на своєму сайті під назвою «Ukraine is fighting Russia anywhere it can – even in the deserts of Africa» або «Україна воює з Росією всюди, де тільки може — навіть у пустынях Африки» подає це ледь не як найсвіжішу новину.
Водночас ця розгорнута публікація є цікавою та інформативною, а тому повернемося до неї далі.
Слід одразу зазначити, що в цьому куточку Африки легітимна влада у багатьох країнах відсутня як така, а правлять хунти, які захопили владу шляхом усунення попередньої верхівки, часто теж нелегитимної. Ще однією особливістю цього регіону є ісламський тероризм, переважно пов’язаний з «Аль-Каїдою», а також різного роду національно-повстанські рухи. Вони часто виникають у тих постколоніальних і багатонаціональних країнах, де під час здобуття незалежності кордони проводилися як заманеться або відповідно до політиканських інтересів — нерідко за лініями розмежування володінь колишніх колонізаторів.
Ще одна особливість цих країн полягає в тому, що, попри розпад колоніальної системи на рубежі 1950–1960-х років, колишні колонізатори досі зберігали тут свій вплив. Зокрема, вони забезпечували захист від терористичних угруповань, насамперед ісламістських. У країнах Західної Африки продовжувала домінувати Франція, яка тримала тут військові контингенти, місцями підсилені Штатами та іншими західними країнами. Проте з тероризмом они давали собі раду кепсько, що викликало обурення місцевих як самими західними «цивілізаторами», так і режимами цих країн, які підтримувалися Заходом і були «більш-менш легітимними».
Це ставало причиною переворотів у цілій низці країн регіону, виведення звідти західних військових контингентів та приходу до влади військових хунт. Це робить владу в цих країнах нелегітимною, а тому участь у бойових діях проти неї особливих законів і правил не порушує. Втім, ці хунти так само спроможні приборкати тероризм.
Саме тут і з’являються емісари з Москви, які пропонують в особі своїх «вагнерівців» та «африканських корпусів» допомогу в утриманні влади в обмін на контроль над багатющими місцевими ресурсами — від корисних копалин до золота й урану. При цьому російські найманці, за численними свідченнями у західних медіа, часто грабують і знищують місцеве населення, нещадно експлуатують його та чинять злочини проти людяності.
Яскравим прикладом є Малі. Це штучно зліплена держава, у якій африканському півдню, населеному багатьма народами й де розташована столиця Бамако, протистоїть північ за річкою Нігер. Вона населена переважно туарегами, які не мають нічого спільного з темношкірим населенням і належать до берберської сім’ї.
Вважається, що вони є нащадками найдавнішого населення Північної Африки, яке могло належати до європеоїдної раси. Існують версії про зв’язки берберів із найдавнішими народами Іберійського півострова та зниклими гуанчами Канарських островів. У середні віки туареги й бербери загалом зазнали арабізації та ісламізації, проте зберегли свої унікальні особливості, залишаючись мусульманами-сунітами. У них обличчя закриває чоловік, а не жінка, яка посідає високе становище в суспільстві, причому родовід вони ведуть за материнською, а не за батьківською лінією, що є відголоском матріархату. Крім власної мови «тамашек» (або «кідаль-тамашек»), що належить до афразійської сім’ї, туареги мають унікальну писемність «тифінаг», яка сягає корінням давнього лівійського письма, похідного від сильно зміненого фінікійського алфавіту.
Самоназвою туарегів є «імошаг» або «імощаг». У ХХ столітті для берберських мов, охоплюючи й туарегську, було запроваджено латинську графіку.
Чисельність туарегів оцінюють по-різному — від 3 до 5 млн осіб.
Туареги розселені по цілій низці країн Північної Африки. Вони мешкають у Лівії, Буркіна-Фасо, Чаді, Нігерії та Єгипті, але найбільше їх у Нігері, Малі, Алжирі та Мавританії.
Якщо у країнах Магрибу, тобто в Алжирі та Мавританії, туареги уживаються відносно нормально, оскільки основу населення там становлять споріднені берберські народи (хай навіть арабізовані), то у країнах «чорної Африки», тобто в Малі та Нігері, туареги зазнають дискримінації, а часто й фізичного знищення.
Це стало причиной тривалої боротьби туарегів за національне самовизначення та створення власної держави під назвою Азавад (що означає «розлога рівнина»).
Тільки у ХХ столітті туареги п’ять разів піднімали повстання, з них чотири рази — вже після розвалу колоніальної системи та утворення африканських держав у їхніх сучасних кордонах. Повстання туарегів відбувалися у 1962–1964, 1990–1995, 2007–2009 та 2012–2014 роках.
Тому, коли туарегів зараховують до ісламських терористів, це не зовсім коректно. Зараз у війні з режимом у Малі туареги справді об’єдналися з ісламістською коаліцією «Джамаат Нусрат аль-Іслам валь-Муслімін» (JNIM), пов’язаною з «Аль-Каїдою».
До цієї коаліції входить «Ансар ад-Дін» — ісламістське угруповання, що складалося переважно з місцевих туарегів, а його лідер Іяд Аг Галі очолив усю коаліцію JNIM.
Але, крім ісламістів, є туареги, які ведуть боротьбу за незалежну державу Азавад і офіційно не входять до коаліції JNIM.
Водночас між ними існує складна система відносин, яка еволюціонувала від відкритої війни до прагматичного військового союзу.
Відмінності та характер їхньої взаємодії базуються на таких чинниках:
Такий розлогий екскурс в історію, географію та етнографію регіону був вкрай необхідний, щоб зрозуміти, на чиєму боці воюють наші бійці, відряджені до далекого африканського регіону Сахари та Сахелю. Крім того, це дозволить розвіяти відверту брехню московської пропаганди про те, що українські підрозділи в Африці нібито воюють на боці ісламських терористів, тоді як московський «африканський корпус» там благородно та самовіддано борсається з ісламізмом.
Утім, наскільки можна зрозуміти, наші військовослужбовці там не воюють безпосередньо, а працюють інструкторами із застосування дронів і координують дії місцевих бійців. Але в бойових діях у підсумку вони беруть реальну участь, як буде показано далі в перекладі публікації CNN.
Отже, наші бійці воюють проти нинішнього незаконного режиму в Малі, який прийшов до влади у 2020–2021 роках шляхом військового перевороту. Воюють проти нього наші хлопці тому, що на боці цього режиму виступає московський «африканський корпус» — колишня ПВК «Вагнер».
Тому важливо не лише те, проти кого воюють наші підрозділи, а й те, кого саме вони підтримують серед двох сил, що протистоять малійському режиму та московським найманцям.
Очевидно, що якби наші бійці воювали за пов’язаних із «Аль-Каїдою» джихадистів із JNIM, це викликало б, м’яко кажучи, величезне непорозуміння з боку наших західних союзників.
Але наші «козаки» грають за команду FLA, тобто Фронт визволення Азаваду. Іншими словами, вони допомагають туарегам, які вже друге століття поспіль ведуть боротьбу за невід’ємне право своєї нації на самовизначення та створення власної незалежної національної держави.
Щоправда, за інформацією CNN, серед борців за туарегський Азавад люд трапляється різний, і багато хто там, як кажуть в Одесі, «окулярів не носить». Але якщо згадати кричущі подробиці про те, що, за даними медіа, зараз коїться в окремих підрозділах ЗСУ, то далі цю тему розвивати не хочеться.
Окрім Малі та інших країн Сахелю, наші фахівці з морських дронів помічені в лівійському військовому порту Місурата з метою перехоплення підсанкційних танкерів московського «тіньового флоту», де вони вже встигли «наробити шелесту», і про це теж відомо давно.
Із вищесказаного випливає, що Москва, як завжди, нахабно бреше, стверджуючи, ніби українські підрозділи «беруть участь у війні на боці терористів», адже наші беруть участь у бойових діях на боці національно-визвольного руху з щонайменше 60-річною історією.
Так само Москва нахабно бреше, коли каже, що її «африканський корпус» перебуває в Африці на офіційні запити місцевих законних урядів. Там просто немає законних урядів, а Москва має справу з місцевими хунтами, які незаконно захопили владу й оголосили себе «законною владою».
Тільки після такого розлогого вступу можна читати наведений далі майже дослівний переклад публікації CNN «Ukraine is fighting Russia anywhere it can – even in the deserts of Africa» або «Україна воює з Росією всюди, де тільки може — навіть у пустелях Африки». У цій статті подано цікаві й важливі подробиці, але повністю відсутній контекст, який дозволяє чітко осягнути картину та суть подій.
Умови виснажливі. Температура вдень регулярно піднімається вище 43 градусів за Цельсієм, а вночі стрімко падає. Води обмаль, пил і пісок усюди. Але, принаймні, вони працюють на поверхні. Ця елітна група українських операторів безпілотників роками вистежувала росіян із бліндажів в Україні. Вони продовжують робити те саме — але вже в пустелі на півночі Малі.
Близько 15 українських фахівців були направлені до країни, керованої військовою хунтою, у регіон Сахелю в Африці для надання допомоги місцевим повстанським силам, які воюють проти російських військ — це частина місії Києва з послаблення противника всюди, де той діє. Київ також розширив свою діяльність на інші театри військових дій, використовуючи свій важко здобутий досвід у сфері застосування безпілотників для формування нових антиросійських партнерств.
У ході розмов з українськими солдатами та офіцерами, які брали участь в операціях у Малі та Лівії, CNN уперше розкриває масштаби цих операцій на інших континентах. Джерело в українській військовій розвідці, обізнане з перебігом операц
- Останні
- Популярні
Новини по днях
13 вересня 2026
