Шукав покупців через соцмережі: у Краматорську затримали чоловіка під час продажу автомата

07.09.2026, 12:50 acmc.ua

У Краматорську військова контррозвідка Служби безпеки України затримала чоловіка, який зберігав в орендованому гаражі арсенал зброї. Він намагався продати автомат, набої до нього та понад 300 гранатометних пострілів.

Про це повідомили у Службі безпеки України.

За версією слідства, чоловік облаштував схованку в орендованому гаражі та зберігав там зброю і боєприпаси. Також він шукав клієнтів через соцмережі. Під час спроби збуту зброї в Краматорську його затримали співробітники СБУ.

Ще одного чоловіка, який продавав зброю, правоохоронці затримали на Полтавщині. За інформацією, фігурант вивозив засоби ураження з районів бойових дій та зберігав їх у заздалегідь підготовлених схронах.

Його затримали після продажу 23 РПГ, понад тисячі гранатометних пострілів, 17 бойових гранат і набоїв різного калібру. Вартість вилученого арсеналу становить майже 1 мільйон гривень.

Стежте за новинами Донеччини в Telegram. Підписуйтеся на наш канал – там оперативно публікуємо головне протягом дня.

На світанку 7 вересня російські війська завдали авіаудару по Краматорській громаді. Внаслідок атаки загинули двоє чоловіків, ще четверо людей дістали поранення.

Про це повідомили у Донецькій обласній прокуратурі.

За інформацією, з 05:34 до 05:52 ворог скинув на громаду чотири керовані авіабомби ФАБ-250. Внаслідок ударів загинули двоє чоловіків віком 45 та 66 років. Ще один 60-річний містянин й троє жінок 58, 61 і 79 років отримали тілесні ушкодження.

Два влучання зафіксували у багатоквартирні будинки в центральній частині Краматорська. Ще один удар – у селищі Ясногірка. Поблизу багатоквартирного будинку в центрі міста також виявили боєприпас, який не здетонував.

Наразі відомо про пошкодження трьох багатоквартирних житлових будинків у центральній частині Краматорська.

Фото: Краматорська МВА

Правоохоронці заочно повідомили про підозру жительці Щастинського району. За версією слідства, жінка допомагає російським окупантам організовувати військову логістику на тимчасово захопленій території Луганської області.

Про це повідомили у третьому управлінні СБУ в Донецькій та Луганській областях.

За даними слідства, у 2024 році працівниця Луганської ТЕС погодилася працювати на окупантів та стала виконувачкою обов’язків начальниці станції Новий Айдар у незаконно створеній Луганській філії залізниці окупантів.

Станція розташована на гілці, що сполучає Луганськ із північчю Луганської області та рф. За інформацією СБУ, окупанти використовують цей маршрут для перекидання військової техніки та особового складу, зокрема для посилення Куп’янського напрямку.

Станція також є транзитним пунктом для незаконного вивезення до рф української агропродукції та металопрокату із захопленого Алчевського металургійного комбінату. У зворотному напрямку окупанти перевозять паливно-мастильні матеріали, вугілля та металургійну сировину.

За версією слідства, підозрювана підпорядкувала роботу станції потребам окупаційних військ. Вона забезпечувала відправлення військових ешелонів та організовувала підготовку приміщень станції для розміщення військовослужбовців рф.

Крім того, жінку підозрюють у поширенні російської пропаганди серед підлеглих і колег.

Їй інкримінують пособництво державі-агресору за ч. 1 ст. 111-2 Кримінального кодексу України. Санкція статті передбачає до 12 років позбавлення волі з конфіскацією майна.

«Зараз можливість бачити чоловіка хоч іноді – це перебувати в Україні», – говорить Ірина Пилипенко, яка повернулася з Британії після понад двох років життя. У Краматорську вона зустріла початок повномасштабної війни, а вже за кілька місяців опинилася за кордоном, де знайшла роботу, адаптувалася до місцевої системи й навчалася. Та зрештою вирішила повернутися в Україну – не лише через сум за родиною, а й тому, що тут знову змогла працювати за професією та відчула зв’язок із власним життям. Своєю історією Ірина Пилипенко поділилася із журналісткою «Антикризового медіа-центру».

24 лютого 2022 року я була в Краматорську з чоловіком і молодшим сином. Цього ж вечора разом з дитиною і племінником чоловіка сіла в евакуаційний поїзд і поїхала до Львова без жодного плану. Були в дорозі понад 30 годин. Поїзд часто й надовго зупиняли, вимикали світло, треба було шукати воду та їжу. На щастя, у Львові була знайома, в якої ми ночували, поки шукали житло.

Старший син навчався в Ірпені, тож чоловік поїхав туди за ним і ще за дівчиною. Дорога була дуже складною: на київській трасі були затори, але вони виїхали – і ми зустрілися у Львові. У цьому місті прожили місяць. Тоді у Львів декілька разів прилетіло – гинули люди. Я не розуміла, що робити і як син-першокласник навчатиметься онлайн. Тож вирішила, що треба їхати туди, де працюватиме школа. Я дізналася про програму Британії й вирішила спробувати, бо англійська – єдина іноземна мова, якою могла спілкуватися на побутовому рівні.

Фото героїні

На сайті організації, що допомагає українцям в Британії, ми писали про наші родини. Мені відповідали люди, які були готові нас прихистити. Хотіла, аби син мав соціальне життя, і обрала родину моєї майбутньої подруги – Фіони, у якої троє дітей. Ми жили в їхньому будинку, поки шукали своє житло. З труднощами ми знайшли його і у вересні переїхали.

Для мене було важко зрозуміти, як працює британська соціальна система. Їхня ідея: українці не мають жодних спеціальних виплат, привілеїв чи зобов’язань більше, ніж громадяни Британії. Отримують таку саму соціальну допомогу, як й британці, якщо підпадають під певну категорію. Українці працюють і платять податки, мають дозвіл на проживання і всі права, крім виборчих.

Я жила в дуже гарному місті Кінгс-Гілл у графстві Кент – справжня Англія з класичною забудовою, звідки до Лондона можна доїхати за 40 хвилин. Це сімейне місто з хорошими школами. Фіона домовилася про місце ще до нашого приїзду, і моя дитина одразу почала навчатися. Однак роботи в тому містечку немає. Часто люди працюють у Лондоні.

В Україні я була психологинею і через мовний бар’єр могла консультувати тільки українців, яких у Кінгс-Гіллі мало. У той час працювала онлайн у Краматорському центрі психосоціальної адаптації і мала нормальну зарплату за українськими мірками, але недостатню для британських цін. Я була дуже налякана, що можу залишитися без грошей. Завдяки Фіоні знайшла можливість прибирати в будинках та місцевому крикетному клубі. За дві години я отримувала готівку й купувала їжу в супермаркеті. Це мене заспокоювало.

Фото героїні

Розуміла, що так не буде постійно, і вже в середині літа знайшла роботу в школі. Якщо чесно, без знайомств це було б важко. Саме Фіона спитала в школі, чи немає у них роботи для чудової українки. Навчальні заклади у Британії завжди потребують кадрів через низькі зарплати і досить високі вимоги. Пройшла співбесіду – і з 1 вересня мала контракт.

Там, де навчався мій син, я почала працювати як Lunch Supervisor. У британській школі перерва на обід, ланч, триває близько години, щоб діти встигли поїсти й пограти на вулиці. Загалом ця перерва, де я працювала, тривала дві години, тому що різні класи відпочивали в свій час. За правилами з дітьми завжди мають перебувати відповідальні дорослі. Я й була такою людиною, яка дивиться за дітьми на майданчику. Це досить напружені дві години. Також у мене ще був Afterschool Club – час після закінчення шкільних занять, коли за дітьми треба дивитися, розважати їх, робити з ними різні поробки, бо домашніх завдань немає.

Через рік у школі з’явився хлопчик з особливими освітніми потребами. Не всі хотіли з ним працювати і мали право відмовлятися. Це був дуже маленький, милий, невербальний хлопчик і я почала брати його із собою на обіди. Адміністрація це помітила і мені запропонували працювати з ним асистентом цілий день за більшу зарплату. Така робота вимагає додаткового навчання, тож я паралельно пішла в коледж як учитель-асистент і отримала диплом. Це був курс для практиків і для мене безоплатний, але дуже складний через мову. Вони навчали менеджменту поведінки і того, як розуміти дітей з особливими потребами. Додатково я підтягнула мову і деякі шкільні процеси стали мені більш доступними.

Фото героїні

Рік навчалася і працювала з цим хлопчиком, поки він не пішов до спеціалізованої школи. Далі з’явилася дівчинка. А ще я більше працювала з усім класом і це було дуже цікаво. Із зарплатою асистента вчителя приблизно 1200 фунтів на місяць вважалася малозабезпеченою. Мені доплачували за оренду оселі до прожиткового мінімуму. За 800 фунтів я винаймала дві кімнати в будинку, де жила і власниця. Вона була щаслива залишати своїх вчених котиків на мене, коли їхала у справах.

Життя у Британії досить дороге, але там значно легше передбачити свої фінансові можливості, ніж в Україні, навіть якщо маєш некваліфіковану роботу. Я працювала в хорошій школі й почувалася захищеною, бо знала: якщо завтра раптом втрачу роботу, то отримаю соціальну допомогу. В Україні такого відчуття немає: якщо щось трапиться, моя орендована квартира у Львові буде мені не по кишені.

Британія красива і її громадяни дбають про довкілля: усе навколо підстрижене, вічнозелене, квітне. Мені сподобалися поважне ставлення до дітей, інший погляд на їхній розвиток та самовизначення. Британці ніколи не переходять певну межу. Дурним тоном вважається питати про особисті речі, робити зауваження чи коментарі. Звичайно, є різні середовища, але в середньому почуваєшся в безпеці.

Фото героїні

Звичайно, я дуже сумувала за чоловіком та старшим сином. Великий плюс роботи в школі у тому, що мала шість канікул на рік і на найдовші з них їздила в Україну. У мене і на це вистачало зарплати. Я не можу довго бути без чоловіка і в певний момент зрозуміла, що дуже важко повертатися з канікул до Британії.

Я планувала їхати на різдвяні канікули й купувала квитки в обидві сторони. Восени чоловік сказав, що збирається підписати контракт на службу в армії. Це не вперше. Мен

Читати повністю…