Сергій Флеш – про те, що з нашими перехоплювачами реактивних шахедів, до чого готуватися взимку
Тиждень денних атак реактивними шахедами на Київ — не випадковість, а прорахована тактика ворога, каже радник президента з технологічних напрямів оборони Сергій (Флеш) Бескрестнов. Росіяни відправляють дрони на ціль буквально з конвеєра, а роль ППО в протидії їм мінімізується через висоту та швидкість польоту.
У свіжому інтерв’ю Флеш розповів про те, чому в України досі немає реактивних перехоплювачів, хоча їхня потреба була очевидною ще рік тому, як розвиватимуться технології дронів найближчим часом та що варто зробити вже зараз, щоб бути готовими до зими.
— Київ та інші міста безперервно тероризують реактивними дронами ось уже тиждень. Чому саме зараз — і скільки це триватиме?
Така тактика була очікуваною. Питання радше в тому, чому вона запрацювала саме зараз. Раніше, щоб ефективно атакувати нас звичайними шахедами на бензиновому двигуні, росіянам потрібен був нічний час. Удень наші мобільні вогневі групи (МВГ) бачать і збивають дрони значно краще, ніж уночі: стріляти по цілі з кулемета в темряві набагато складніше.
Реактивні шахеди змінюють цю логіку. Вони літають вище і швидше, тож роль МВГ у протидії їм суттєво мінімізується — а для ракетної загрози час доби взагалі не має значення.
Тому коли в росіян зʼявився вибір, коли саме бити по нас, вони перейшли на денні атаки. Це дає їм додатковий ефект: постійні тривоги вдень паралізують цивільне життя й бізнес, зупиняється «Укрзалізниця», метро.
Це схоже на свого роду зворотний звʼязок: вони активно моніторять українські соцмережі та бачать дописи про те, наскільки важко населенню й транспорту. Фіксують, що атака дає бажаний ефект — і продовжують діяти так само. Не можна недооцінювати ворога — там явно проводять аналіз OSINT і розуміють, як атаки впливають на життєздатність великого міста.
Сподіваюся, що наша ППО зможе протистояти терору. Зараз у росіян немає достатньо реактивних шахедів, запасу, щоб бити такими ж хвилями, як раніше. Вони атакують нас буквально з конвеєра — щодня ми знаходимо уламки дронів, виготовлених буквально напередодні. Тобто йдеться не про накопичений запас.
Загалом нам потрібна достатня кількість перехоплювачів, щоб знищувати ці шахеди ще на підльоті, не даючи їм долетіти до Києва. Тільки тоді росіяни втратять той інформаційний, політичний і соціальний вплив, якого прагнуть.
Я впевнений, що такі перехоплювачі з’являться скоро, але не можу сказати вам, коли саме, — бо ця інформація важлива і для ворога. Вони теж намагаються зрозуміти, скільки часу в них ще є.
Минулого місяця це було приблизно 1,5 тисячі реактивних шахедів, цього місяця — уже близько 3 тисяч. І всі вони — просто з виробництва.
— А як у нас з протидією?
Щоб максимально ефективно й дешево протидіяти реактивним шахедам, потрібні реактивні перехоплювачі — за аналогом того, як ми раніше працювали проти звичайних дронів звичайними перехоплювачами. Не випадково росіяни відмовилися від атак звичайними шахедами. Не таємниця, що наше ППО збивало 97, а іноді й 98 відсотків цілей. При такій ефективності перехоплювачів витрачати звичайні шахеди стало для ворога невигідно, тож він змінив тактику й перейшов на реактивні.
У нас наразі є щонайменше чотири типи реактивних перехоплювачів, але вони на стадії фінального тестування й апробації в бойових умовах. Говорити про їх виробництво мільйонами штук прямо зараз не доводиться — поки триває завершальний етап випробувань. А доти проти реактивних шахедів працює звичайне ППО. Йдеться про ракети, кулемети, гармати (зокрема, зенітні), а також дуже важливий сегмент — наші винищувачі.
Виробництво українського реактивного перехоплювача, скриншот з відео Федорова
Коли реактивний шахед летить на висоті 4-5 км і тримає цю висоту, дістати його дуже важко — і тут якраз допомагають наші пілоти на літаках, які атакують такі цілі. Перехоплювачі при цьому працюють майже нечутно, а ось наші зенітні гармати й ракети якраз добре чути.
Буває, що самого шахеда не чутно взагалі, бо він летить десь на висоті двох кілометрів, а звуку від нього майже немає. Зате чути роботу нашого ППО. І людям здається, що це нескінченні вибухи неймовірної гучності. Звичайна людина не може на слух відрізнити вибух від прильоту шахеда від пострілу нашої гармати. Тож складається враження, ніби ці дрони постійно кудись влучають, ніби місто безперервно під ударом. Насправді ж це працює наше ППО.
Тому ефективність у нас є: на рівні більш як 80 відсотків. Збиваємо не так ідеально, як раніше це робили звичайні перехоплювачі. Але можу сказати, що майже всі реактивні шахеди ми таки збиваємо. Просто відбувається це дуже гучно.
— Якщо тактика ворога була очікуваною, то чому в нас ще немає реактивних перехоплювачів? Ми проґавили момент, коли про них треба було думати, чи це технологічно складно і бракує технологій, людей, компонентів?
Коли я був радником Михайла Федорова, я вже тоді попереджав усіх, що настане час реактивних шахедів — буквально за чотири-шість місяців. Я постійно про це казав, і в Міністерстві оборони це також розуміли: ми регулярно проводили зустрічі з виробниками, і всі вони казали, що рішення ось-ось буде готове.
Взимку я був на великій нараді, де зібралися виробники наших перехоплювачів. Мінімум сім-вісім компаній казали, що в них уже майже все готово.
Утім, розумію, чому все ж виникла проблема. Коли компанія проєктує перехоплювач, вона розраховує його на певну швидкість цілі. Якщо шахед летить 200 км/год, перехоплювачу потрібна швидкість 250-300 км/год. На момент, коли ми спілкувалися з виробниками, росіяни застосовували «Герань-3» — реактивний дрон зі швидкістю 280-300 км/год, і саме під нього всі розраховували перехоплювачі.
Але росіяни це теж розуміли і в якийсь момент повністю відмовилися від виробництва «Герані-3», перейшовши на «Герань-4». А це вже не 300 км/год, а 400, 500, навіть 550 км/год. Щоб збивати такі цілі, перехоплювач потрібен значно швидший — а це вже зміна в проєкті, новий виклик для виробників.
Герань 4
І не всі виробники мали рішення, здатне впоратися з новою швидкістю, — довелося все переробляти. Війна — це постійна зміна тактики й технологій, і ворог робить це дуже швидко. Ми ж, на жаль, дещо інерційні в цьому процесі, і зараз в цьому наша проблема.
— Читаю ваш канал, і час від часу ви звертаєтеся до читачів із проханням показати, наприклад, хвіст «Герані», плату абощо. Чи немає потреби створити в Україні окремий майданчик або інший формат взаємодії, де можна було б зібрати інженерів і тих, хто на цьому розуміється, — щоб збирати такі знахідки й інженерну експертизу системніше?
Це зовсім інший процес. Я намагаюся розповідати людям щось цікаве, щоб вони не «втикали» в TikTok і не деградували, згрубша кажучи. У мене велика аудиторія, яка думає, серед неї багато інженерів. Це відкрите спілкування: я даю певну інформацію, інсайти, щоб люди теж міркували, цікавилися технологіями, розвивалися.
І потім мені багато людей пишуть в особисті повідомлення, що завдяки каналу вони, наприклад, зараз служать у радіорозвідці, працюють у технічному напрямку, служать у БПЛА — тобто канал зацікавив їх сучасними технологіями, вони почали вивчати тему самостійно, розбиратися. Я дуже вдячний за це.
Мені шкода, що більшість нашого соціального простору в мережі — це порожні розмови ні про що. Якщо почитати блогерів, це переливання з пустого в порожнє: «буде атака з напрямку Білорусі чи ні», «а що атакуватиме Росія — воду чи щось інше».
Коли я ставлю якісь питання на своєму каналі, це не означає, що в мене немає відповіді, — здебільшого я сам усе знаю. Це просто мій спосіб залучити людей до спілкування. І люди відчувають, що це потрібно: дають свої варіанти, свої відповіді, свої версії. Буває, що така дискусія нам щось підказує. Хтось заперечить: мовляв, росіяни ж теж це читають. Але ж ми вже давно зрозуміли, що проти нас воюють не ідіоти.
Так, у росіян на фронті чимало покидьків, але водночас у них є науковці, талановиті студенти. В особливу економічну зону Алабугу залучають молодь до роботи. У них є інститути, вони їздять на конференції, читають наукові статті.
— Як змінилася ваша роль, відколи ви стали радником президента, а не міністра оборони?
Мій доступ до інформації змінився за масштабом. Міністерство оборони — це передусім ЗСУ та саме міністерство. А на рівні президента йдеться вже про ширше коло: Нацполіцію, Нацгвардію, СБУ.
— Ви спілкуєтесь із новим очільником Міноборони? Можливо, у вас є спостереження, куди ми рухаємося в плані технологій? Як новий очільник розуміє процеси?
Я спілкуюся абсолютно з усіма — і з новим міністром оборони, і з начальником Генштабу, і з головнокомандувачем Драпатим. Але тверезо розумію, що зараз у цих людей дещо інші пріоритети: вони щойно розпочали роботу, їм потрібно формувати команду, закривати більш нагальні питання.
Для Міністерства оборони зараз пріоритет — це, наприклад, зовнішні контракти, підтримка партнерів. І я розумію, що не на часі відволікати людей від важливішого.
У нас є домовленість: коли всі процеси більш-менш устаткуються, відбудуться зміни в командах і керівництві, коли найважливіші питання будуть закриті, — ми почнемо вже працювати над технологіями, з якими я маю справу, вже у робочому режимі.
— Окрім реактивних перехоплювачів, які ще є інженерні виклики? Чи бракує нам інженерів у війську, який їхній технічний рівень?
Усі завдання я б умовно поділив на глобальні й менш глобальні.
Глобальні — це, наприклад, те, що робить КБ «Луч», ракети «Нептун», Fire Point. Це вкрай дорогі й складні проєкти, над якими працюють підприємства нашого оборонпрому. Інший напрямок — мале ППО, перехоплювачі, РЕБ, радіозв’язок. Тобто йдеться про локальні рішення для фронту, менш масштабні технології, де активно працює Brave1 і багато команд у цих напрямках.
Маленька команда, якісь хлопці з Київського політеху, тут нічого не зробить. Це потребує рівня держави, великих фінансових витрат і абсолютно іншого інженерного рівня. Я впевнений, що власна балістика в нас з’явиться вже наступного року.
Антибалістика — теж складне питання, і ми розуміємо, що це пріоритетний напрямок (зокрема, проєкт «Фрея»). Тут у нас багато залежностей від партнерів з
- Останні
- Популярні
Новини по днях
4 вересня 2026
