«Раптом газогін переб'ють?»: у селі на Чернігівщині готуються до зими з надією на дрова
15 серпня Ольга ВОРОХ з Пакуля (Михайло-Коцюбинська громада) складає дрова під навіс. Готується до зими. Минулого року топила газом.
— Майже повний дров, — заводить під навіс. — Як газом не топити, може, ще й мало на сезон, — прикидає Ольга Іванівна. — Я живу у своєму будинку. Син з родиною навпроти. У них і баня, і літня кухня з грубкою. Там худобі їжу варимо. Корівку Малишку тримаємо, поросят. Погано тільки, що від спеки трава на полі згоріла. Ніде пастися.
Минулого року по три причепи буряків збирали. А цього року нема врожаю. Згоріло. І картопелька слабувата.
— Почім дрова купуєте?
— Минулого року обіцяли на дрова дати 19400 гривень. Їздили в Чернігів, у банку рахунки відкривали. Розраховували на них. А грошей у Пакулі не дали. Син де яке гнилячче підбирає. Які дерева вдома валяємо, усе сюди йде. Де який паркан розібрали — під навіс складаємо. Усяких дров у нас тут. Перестраховуємося. Раптом газогін переб’ють?
— Я з Конюшівки, через лісок звідси, — розказує про себе. — У цей двір заміж прийшла. Тут жив дід Максим. Там, де наші хати, у нього були сади. Багатий був. Розкуркулили його і виселили кудись. Ніхто після того не бачив. І мого діда виселили. Аж у Сибір. Коли дядьку дали звання «Герой Радянського Союзу», сюди повернули.
— Ось моя груба, чугуни, картопля зварена, — заводить у літню кухню. — Картоплі варю чотири відра за раз. Ще ж утви з курми. І скриня тут моя стоїть. Банки в ній зберігаю. А колись придане складала. Хустки, сорочки ткані полотняні.
Заміж з нею йшла, 62 роки тому. А скрині ще більше років. 30 рублів коштувала. З берези. Лаком покрита. Квіти на ній були намальовані, стерлись уже. Знизу трохи шашель побила. Чоловік помер 13 років тому.
Скриню робив дід Петро з Семенягівки. Їхав на роботу в Чернігів автобусом. І вдарила їх дрезина. Шестеро тоді загинуло.
У мене ще одна скриня є. У другому дворі. Їй понад сто років. У Сибіру побула і додому повернулась. Мати казала, два тижні їхали в товарняку, як поверталися в Україну.
Це ж коли нашу родину розкуркулили, — переказує про старі події, — забрали й хату, і корову. З діда останню сорочку зняли. Відправили нашу родину в Омську область, у Хотинівку. Тітка втекла. Мати на тракторі працювала. Поля орала. Дід корови пас.Після війни, у 1945 році, повернулися в село. Спалене було. Дали ліс, відбудувалися ми. Я вже тут народилась.
Батьківські паї жінка віддала в оренду. Свій обробляє.
— Здала два паї, дідів і материн, — пояснює. — Орендар з Андріївки. Беру зерном. Коли 350 кілограмів дає за два гектари. Коли 450. І цього року, кажуть, 450 буде. Хто грошима забирає. П’ять тисяч гривень.
Мій пай на полі обробляємо. Хата на горі, город у низині. Далі річка протікала. У ній полоскали прання. Пересохло все, ні кружечки водички нема. Колись кіньми з плугами орали. Зараз трактор не заїде, перевернеться. Копали заступом. Коли тиждень, коли й два.
Джерело: "Вісник Ч", авторка Юлія СЕМЕНЕЦЬ.Фото авторки
"Час Чернігівський" писав про таке:
Ще більше цікавої інформації читайте та дивіться на цифрових майданчиках "Вісника Ч":
- Останні
- Популярні
Новини по днях
4 вересня 2026
