Балканський прорив України намагаються представити провалом Зеленського
Перший і поки що єдиний візит Зеленського до Сербії 7–8 серпня можна вважати проривом України в цій ключовій балканській країні, яка не входить до Євросоюзу і перебуває під сильним московським впливом. Не кажучи вже про суто військово-технічний інтерес до Сербії як реального виробника й постачальника озброєнь та боєприпасів радянських стандартів і калібрів, яких Украина вкрай потребує так само, як і озброєнь західного зразка.
Але реакція на цю подію в Європі та в Україні виявилася, м’яко кажучи, неоднозначною. Зеленського, який відмовився визнавати незалежність Косова, звинуватили в тому, що він, мовляв, зіпсував відносини з Косовом та Албанією, втрутившись у національно-територіальні суперечності між сербами та косовськими албанцями щодо Косова і Метохії, які тривають уже десятиліттями чи навіть століттями.
Автор аж ніяк не є симпатиком нинішньої влади та особисто Зеленського, але ті нісенітниці, які із зазначеної теми довелося почитати останніми днями, потребують адекватної реакції.
Припустимо, вітчизняних хуторянсько-диванних експертів з їхніми «глибокими думками» можна «послати» у відомому напрямку. Найчастіше ця публіка мало того, що взагалі не в темі, так ще й не в змозі виразно та грамотно ці свої «думки» викласти.
Проте деякі публікації з претензіями до України та Зеленського у низці західних медіа, зокрема у цілком респектабельному виданні Politico, викликали чимале здивування, про що далі.
Нагадаємо, що Україна не визнавала Косово і підтримувала територіальну цілісність Сербії від початку, тобто з моменту так званого «другого проголошення» незалежності Косова у 2008 році (перше було у 1991 році, але заглиблюватися не будемо). Така політика України цілком виправдана і зумовлена насамперед внутрішньополітичними проблемами самої України від самого початку пострадянських часів — починаючи від кримського сепаратизму 1990-х і закінчуючи окупацією частини території України державою-агресором. У таких умовах просто безглуздо підтримувати сепаратизм в інших країнах, чим би він не був викликаний.
Тому, підтримуючи територіальну цілісність Сербії, Зеленський нічого нового не сказав, а лише продовжив багаторічну політику України.
Крім того, Україна є далеко не єдиною країною, яка підтримує територіальну цілісність Сербії та не визнає Косово.
Незалежність Косова не визнають постійні члени Ради Безпеки ООН Росія та Китай, а також близько 80 інших країн світу, охоплюючи п’ять держав Європейського Союзу та Україну. Через це Косово не має повноцінного членства в ООН.
Якщо Москва не визнає Косово через особливі відносини із Сербією та у своїх геополітичних інтересах, то Китай — через проблему Тайваню.
З 27 країн Євросоюзу не визнають Косово п’ять — Іспанія, Греція, Словаччина, Румунія та Кіпр (через побоювання прецедентів із власними національними регіонами).
На пострадянському просторі, крім України, Косово не визнають Білорусь, Молдова, Грузія, Азербайджан, Вірменія та інші.
Серед інших великих держав світу Косово не визнають Індія, Бразилія, Іран, ПАР, більшість країн БРІКС.
Інакше кажучи, Косово не визнає трохи менше ніж половина країн світу, причому з власних внутрішніх причин. Тому Україна, яка до того ж перебуває у вкрай важкому становищі, дотримується тієї ж політики винятково у своїх національних інтересах.
Приймати одну зі сторін у сербсько-косовському конфлікті не будемо. Серби та косовари мають розібратися між собою самі, тим паче що у нас власних проблем вистачає. Але все ж нагадаємо деякі загальновідомі дані.
Територія сучасного Косова вважається колискою сербської нації. Саме тут у 1389 році неподалік Приштини, столиці Косова, відбулася знаменита Косовська битва об’єднаного війська сербських і боснійських феодалів із військом турків-османів. Формально перемогли турки, але реально обидві армії практично знищили одна одну. Серби відступили на північ, а в Косові утворилася порожнеча, яку заповнили албанські племена, що прийшли з сусідніх територій. Етнічно вони мають не слов’янське і не романське походження, а їхня мова, як вважається, належить до окремої гілки індоєвропейської мовної сім’ї.
Косовська битва, а також Косово, точніше Косово і Метохія, відіграють важливу роль у сербській національній самосвідомості, історії та фольклорі.
У післявоєнній Югославській Федерації часів Йосипа Броз Тіто міжнаціональні проблеми в країні мали місце, але вони згладжувалися більш-менш збалансованою національною політикою, тим паче що сам Тіто за національністю був хорватом, хоча спалахи національного невдоволення траплялися. Після смерті Тіто у 1980 році через неадекватну політику послідовників, охоплюючи Слободана Милошевича, ситуація поступово нагніталася і на рубежі 1980–1990-х років вилилася у міжнаціональний конфлікт. Потім були бомбардування Сербії військами НАТО на чолі зі США у 1999 році, протекторат ООН і остаточне відокремлення Косова.
І всі ці роки, починаючи з тих далеких часів, коли Зеленський ще «бігав у коротких штанцях» і грав у КВК у Маслякова, Україна послідовно підтримувала територіальну цілісність Сербії, навіть коли брала участь у міжнародних миротворчих силах у Косові KFOR.
До речі, Косово є не єдиним прикладом албанського сепаратизму. Схожий міжнаціональний конфлікт у 2001 році мав місце в сусідній Македонії — ще одній колишній республіці Югославської Федерації, яку у 2019 році на вимогу Греції перейменували на Північну Македонію. Характерно, що до цього конфлікту Україна мала певний стосунок.
З приблизно 1,8 млн населення Македонії 65% становлять власне слов’яни-македонці, а найбільшою національною меншиною є албанці, які становлять близько 25% населення й компактно проживають у північних та північно-західних районах країни на кордонах із Косовом та Албанією. Після розпаду Югославії албанська меншина у 1991 році провела референдум про автономію, і національний конфлікт тлів приблизно 10 років.
На хвилі подій у сусідньому Косові албанський сепаратизм у Македонії оформився у вигляді «Армії національного визволення», а протистояння призвело до повноцінних бойових зіткнень із урядовими військами.
Македонія в особі тогочасного президента країни Бориса Трайковського звернулася до України по військово-технічну допомогу. Колишній президент Леонід Кучма пішов назустріч: продав бойову авіацію у вигляді штурмовиків (Су-25), бойових (Мі-24) і транспортно-бойових (Мі-8) гелікоптерів, а також було направлено пілотів-інструкторів і технічний персонал. Ця підтримка істотно вплинула на припинення конфлікту, який у результаті було врегульовано за участю НАТО й формально завершено Охридською угодою в серпні 2001 року, хоча обстановка в Македонії і після 25 років залишається неспокійною.
Характерно, що з началом повномасштабної агресії Москвы проти України у 2022 році Македонія цю куплену за 20 років до того авіатехніку безплатно передала Україні на знак підтримки та вдячності.
Відступ про сусідню з Косовом Македонію зроблено з метою коротко торкнутися одного вельми цікавого й непростого питання, що стосується Косова та Албанії. Як буде показано далі, Албанія підтримує «братів своїх менших» насамперед у питанні незалежності.
Утім, далеко не очевидно, що Косово з населенням приблизно 1,6 млн осіб, з яких близько 95% становлять албанці, а решта відсотків припадає на сербів та інші вкрай нечисленні меншини, є «меншим братом чи сестрою» щодо Албанії з не набагато більшою чисельністю населення у 2,4 млн осіб, де теж 95% припадає на албанців. Але справа не лише в числах. За часів соціалістичної Югославії в розвиток відсталого за югославськими мірками Косова вкладалися значні ресурси, внаслідок чого Косово за цілою низкою показників перевершувало, та й зараз перевершує «старшого албанського брата/сестру».
Тим не менш, це один народ і одна мова, хоч і різний менталітет, а тому виникає питання: чому вони досі не об’єдналися, як Західна та Східна Німеччина?
Причин багато, нерівність у розвитку є лише однією з них, але зупинимося на іншій.
Європа не хоче допускати чергового переділу кордонів на Балканах, чреватого загальною дестабілізацією ситуації та цілком можливим кровопролиттям. Якщо постане питання про приєднання Косова до Албанії, то майже напевно загостриться конфлікт у Македонії, який, як зазначено вище, повністю не згас.
Крім того, може знову активізуватися розпад федеративної Боснії і Герцеговини — насамперед боснійські серби порушать питання про приєднання до Сербії. Ці процеси також загрожують різким загостренням і кровопролиттям.
Тому Албанія може як завгодно гучно виступати на підтримку Косова, але злитися воєдино їм у озоримому майбутньому не дадуть зовнішні актори.
Повертаючись до візиту Зеленського до Белграда, ще раз повторимо, що він не заявив там нічого такого, що виходило б за межі багаторічної позиції України, а саме: він заявив про підтримку територіальної цілісності Сербії, що автоматично означає невизнання незалежності Косова і Метохії.
Знову ж таки, повторимо: поки цих азів не розуміють усякого роду вітчизняні «розумники хуторянського розливу», це не викликає особливого здивування.
Але викликає щонайменше подив той факт, що цього не розуміє або робить вигляд, що не розуміє, таке топове західне видання, як Politico, яке заголовило свою публікацію про візит як «Балканська помилка Зеленського».
Переклад цієї невеликої публікації наводимо далі.
«Поїздка Володимира Зеленського до Сербії, що відбулася цими вихідними, викликала хвилю обурення на Балканах ще довго після того, як президент України повернувся до Києва.
У суботу Зеленський уперше відвідав президента Сербії Александра Вучича, який відмовився приєднатися до санкційного режиму ЄС проти Росії та підтримує тісні відносини з Кремлем. Потім він утрутився у найгострішу регіональну суперечку, заявивши, що Україна продовжуватиме не визнавати незалежність Косова, колишньої провінції Сербії.
Реакція Косова була негайною. Величезний синьо-жовтий банер «Вільна Україна», який висів на головній магістралі Приштини з 2022 року, був негайно знятий, а мер Перпарім Рама заявив, що хоча він, як і раніше, співчуває «народам, які стикаються з війною, насильством і
- Останні
- Популярні
Новини по днях
14 серпня 2026
