Залишатися в курсі подій: медіа з Донеччини запустило опитування, аби вивчити аудиторію
Антикризовий медіа-центр підготував опитування, яке допоможе створювати більше матеріалів, що цікаві для читачів. Опитування містить 18 запитань. Всі відповіді є анонімними.
Про це йдеться на сайті медіа.
«Вже понад 10 років наша команда створює матеріали для жителів Донеччини, Луганщини, усієї України, та тих, хто зараз перебуває за кордоном, але хоче залишатися в курсі подій», – йдеться у повідомленні.
Опитування можна пройти за покликанням.
Читайте також: Кабмін закликають не допустити зриву опалювального сезону на Донеччині.
Ганна Бокова прокинулась від вибухів у Бахмуті 24 лютого 2022 року, а вже наступного дня змушена була покинути рідне місто разом із чоловіком та трьома дітьми. Нині вона живе в Німеччині: залишається головою громадської організації «Бахмутська Фортеця», редагує два сайти – і досі шукає відповідь на питання, де тепер її дім.
Історія Ганни Бокової – у матеріалі журналістів «Антикризового медіа-центру».
Я з Бахмута, з Донеччини. Працювала журналісткою і редакторкою сайту «bahmut.in.ua». Також є головою громадської організації. Напередодні повномасштабного вторгнення ми готували фінальний захід великого проєкту. Наша команда важко працювала. Вже все було готово: до нас їхали спікери, гості. Та 24 лютого ми прокинулися від вибухів і змушені були скасувати захід. Наступного дня з чоловіком і трьома дітьми ми виїхали з Бахмута, бо за кілька днів знайомий із СБУ попередив мене, що насувається серйозна загроза – і я маю виїхати, бо у «списках» тих, за ким «прийдуть».
Тиждень ми були у Чернівцях, потім пару місяців у Румунії, і там зрозуміли, що про повернення до Бахмута не може йтися. І ми поїхали в Німеччину.
Для мене в Німеччині було незвично те, що держава піклується про людей. Коли ми приїхали, нам безплатно дали трикімнатну квартиру. Зараз ми живемо в чотирикімнатній, за яку платить держава. Також ми отримуємо соціальну допомогу та соціальне медичне страхування. Якщо хтось з родини хворіє і лікар виписує ліки, ми за весь рецепт платимо всього п’ять євро. За медикаменти для дітей – нічого. Тобто тут дуже високий рівень допомоги країни щодо забезпечення соціально неспроможних людей. В Україні я не відчувала такої підтримки.
Старші діти одразу пішли до німецької школи, а молодша – у дитсадок. Тут зовсім інша система освіти. Діти не зубрять інформацію, а навчаються аналізувати її.
Фото: Ганна Бокова
У Німеччині дуже високий рівень громадянської освіти. Тут у кожній громаді є вільний громадський простір, і якось я була на дебатах і бачила програму, яка ранжує політичні сили за твоїми соціальними вподобаннями, щоб було легше визначитись з вибором. Я подумала, як було б добре використати такий інструмент і в Україні, а потім зрозуміла, що це неможливо, бо наші політичні партії незрілі, вони не мають чіткого курсу.
Соціальні питання Німеччина розв’язує на всіх рівнях і служби слідкують за тим, щоб людина інтегрувалася і якомога швидше йшла працювати. Однак не у всіх це так виходить. Комусь мова не дається, особливо людям за 40. Хтось побоюється, що все одно в іншій країні не досягне прийнятного для себе рівня, який був в Україні.
Тут можуть бути затримки на всіх рівнях: визнання документів, очікування курсів. Це може тривати півроку. А хто не склав екзамен з першого разу, йде на перездачу, і це також займає час.
У Німеччині дуже багато людей з інших країн з різними культурними і релігійними традиціями. Одні володіють німецькою мовою, а інші взагалі її не вчать. Для нас це новий досвід – жити серед великої кількості різних національностей. В Україні не було такого сильного соціального розриву щодо рівня життя, мови, культури, релігії. Гадаю, німців це теж напружує. І хоча вони намагаються максимально виступати проти расизму та націонал-соціалістичних рухів, тримаються трошки осторонь від людей інших національностей. Якоюсь мірою це стосується й українців. Зовнішньо вони не проявляють агресії або несхвалення, але я відчуваю певну дистанцію на культурному рівні.
Фото: Ганна Бокова. Німеччина
У мене є волонтерська діяльність, і я спілкуюся з німкенею, яка мене дуже сильно підтримала, допомагаю їй у соціальних мережах. Це єдиний контакт, який тримаю з людиною з Німеччини. А так, здебільшого, ми спілкуємося з українцями з активної волонтерської спільноти.
Німці не дуже хочуть інтегрувати біженців у професійне середовище. Думаю, це пов’язано з тим, що не визначено правила подальшого перебування українців у Німеччині. Існують процедури, коли людина може перебувати тут за робочою візою, але німецькі компанії часом сприймають таку людину як баласт: її потрібно довго вчити, і ще невідомо, який буде результат.
Німеччина має визначити, що робити далі з українцями, і рішень поки що немає. Днями побачила інформацію щодо сирійців. Очільник Сирії заявив, що війна в країні закінчилася і люди повернуться відновлювати країну. І Фрідріх Мерц (федеральний канцлер Німеччини – ред.) схвалив ці заяви. Однак в інтерв’ю місцевій газеті голова сирійської діаспори в громаді, де я машкаю, сказав, що повернутися не так просто. Люди 10 років будували нове життя, а тепер мають повернутися і знову будувати?
Я дуже добре розумію сирійців. За чотири роки я вже вклалася в адаптацію в Німеччині. Мої діти тут навчаються. Для молодшої німецька вже рідна мова, старша навчається в найкращій гімназії і багато сил в це вкладає, як кожен у моїй родині. Ми всі вивчаємо німецьку. Я вже склала іспит і маю мовний сертифікат.
Є люди, які повертаються в Україну, але вони їдуть додому. Їм є куди: житло, родина, знайомі, все соціальне середовище. А якщо ми зараз поїдемо в Україну – то це буде нова громада і знову доведеться адаптуватися. Треба буде шукати гроші на проживання, налаштування побуту тощо. Для мене такий варіант неприйнятний. Якби можна було повернутися у свій довоєнний Бахмут, я б у Німеччині не жила.
Фото: Ганна Бокова. Німеччина
На жаль, нині відчуваю у своєму житті певну невизначеність. Це пов’язано з тим, що для роботи в моїй професії я повинна мати дуже високий рівень німецької, щоб вільно спілкуватися з людьми. У мене його немає і не уявляю, скільки часу потрібно витратити, аби на цей рівень піднятися. Навіть практики не мала, щоб зрозуміти, наскільки мій журналістський досвід релевантний і чи зможу тут пристосуватися. Наразі я відправляю резюме, це різні вакансії, але не знаю, чи взагалі вдасться мені тут реалізувати себе.
Якщо в мене не вийде знайти роботу, то думатиму про перенавчання. З цим може допомогти соціальна служба. Для мене особисто найбільший тягар у тому, що не можу тут бути собою.
Авторка тексту – Олена Костенко
Матеріал створений за фінансової підтримки ІТ-компанії «QuartSoft». Зміст цієї публікації є виключною відповідальністю Антикризового медіа-центру і не обов’язково відображає позицію фінансових партнерів.
Суд визнав винним жителя Костянтинівки у незаконному придбанні, зберіганні та повторному збуті метадону. Чоловіка засудили до восьми років позбавлення волі з конфіскацією майна.
Про це повідомили у Донецькій обласній прокуратурі.
Прокурори Костянтинівської окружної прокуратури довели в суді, що на початку 2025 року наркозалежний житель Костянтинівки організував продаж метадону.
За даними слідства, чоловік заздалегідь облаштовував схованки в господарській будівлі неподалік свого будинку. Туди він приводив покупців і показував місце, де залишав наркотичний засіб. У такий спосіб він кілька разів збув по 0,5 грама метадону. Вартість одного грама речовини становила близько 3 000 гривень.
Правоохоронці викрили та затримали чоловіка у січні 2025 року.
Суд визнав його винним у незаконному придбанні, зберіганні та повторному збуті наркотичного засобу, а також у незаконному зберіганні наркотиків без мети збуту. За сукупністю злочинів чоловіка засудили до восьми років позбавлення волі з конфіскацією майна.
До набрання вироком законної сили засуджений перебуватиме під вартою.
Раніше Антикризовий медіа-центр розповідав, як на Донеччині засудили організовану групу за збут метадону.Також читайте, як жителя Костянтинівки засудили до дев’яти років за збут мефедрону та PVP:
На сайті Кабінету Міністрів України зареєстрували петицію із закликом ухвалити рішення, необхідні для стабільного проходження опалювального сезону 2026–2027 років у прифронтових громадах Донеччини.
Про це йдеться на офіційному порталі уряду.
Авторка петиції головна редакторка «Антикризового медіа-центру» Юлія Володченко у зверненні наголошує, що теплопостачальні підприємства області працюють в умовах постійних російських обстрілів, пошкодженої інфраструктури, евакуації населення та падіння рівня оплат за комунальні послуги. Водночас чинні механізми державної підтримки, не дозволяють підприємствам повноцінно підготуватися до нового опалювального сезону.
«Ця петиція спрямована насамперед на те, щоб захистити людей, які залишаються жити й працювати у прифронтових громадах Донеччини. Адже без стабільної роботи теплопостачальних підприємств у будинках не буде ані тепла, ані водопостачання, ані водовідведення. У прифронтових містах досі працюють медичні та соціальні заклади, залишаються ті, хто щодня забезпечує громади критично важливими послугами. Тому це питання не лише опалювального сезону, а й здатності Донеччини вистояти в умовах війни. Якщо держава не ухвалить необхідних рішень уже зараз, узимку прифронтові громади можуть опинитися в умовах, у яких буде неможливо нормально жити й працювати», – зазначила Юлія Володченко.
Авторка звернення просить уряд забезпечити повне погашення заборгованості з різниці в тарифах, запровадити окремий механізм державної підтримки теплопостачальних підприємств Донеччини та врегулювати їхню заборгованість перед постачальниками енергоносіїв. Крім того, у петиції пропонують передбачити державне фінансування аварійного відновлення пошкоджених обстрілами котелень, тепломереж та іншої теплової інфраструктури.
Також авторка закликає Кабінет Міністрів розглянути порушені питання та ухвалити необхідні рішення до початку опалювального сезону 2026–2027 років.
Підставою для звернення стали проблеми, з якими нині працюють теплопостача
- Останні
- Популярні
Новини по днях
7 серпня 2026
