Це вже не просто водорості: океан запустив процес, який майже неможливо зупинити
Вчені пояснили, чому саргасум стрімко поширюється в Атлантиці, як працює самопідживлюваний цикл та де водорості вже використовують.
Узбережжя Карибського басейну, Мексиканської затоки та Південної Флориди дедалі частіше потерпають від масових скупчень бурих водоростей саргасуму. Дослідники вважають, що ці зарості могли перейти до самопідживлюваного циклу розвитку, який підтримує їхнє подальше поширення, – пише The Independent.
Пляжі, вкриті товстими шарами бурих водоростей із різким запахом, стали звичним явищем для багатьох курортних регіонів. Якщо для туристів це означає зіпсований відпочинок, то для місцевих громад проблема має значно ширші наслідки. Великі скупчення саргасуму блокують порти, ускладнюють рибальство та судноплавство, а також негативно впливають на морські екосистеми. Під час розкладання водорості виділяють сірководень, аміак і метан, що створює ризики для здоров’я людей і довкілля.
Щоб знайти способи боротьби з масштабним поширенням саргасуму, науковці намагаються з’ясувати, що саме спричинило його стрімке розростання та які процеси підтримують його сьогодні. Автори нового дослідження, які займаються вивченням океану, морських екосистем і масових цвітінь водоростей, припускають, що саргасум сформував систему, здатну самостійно забезпечувати власне зростання. На їхню думку, саме це може пояснювати тривалий характер явища, яке поки що не демонструє ознак завершення.
Пелагічний саргасум є різновидом бурих водоростей, що вільно плаває на поверхні океану та природно трапляється у Саргасовому морі — районі субтропічної Північної Атлантики.
Назва походить від португальського слова sargaço, що означає «виноград». Таку назву рослина отримала через дрібні повітряні пухирці, які нагадують виноградні ягоди та допомагають їй залишатися на поверхні води. Саме ці плавучі зарості описував і Христофор Колумб під час своєї подорожі до Америки.
У 2011 році вчені та мешканці прибережних регіонів звернули увагу на появу надзвичайно великих скупчень саргасуму вже не в Саргасовому морі, а в тропічній Атлантиці між узбережжями Африки та Бразилії. Відтоді такі спалахи стали виникати частіше, тривати довше та охоплювати більші території. Маси водоростей регулярно прибиває до берегів Центральної Америки, Карибського басейну та Мексиканської затоки.
Цю територію назвали Великим атлантичним поясом саргасуму (Great Atlantic Sargassum Belt). За оцінками дослідників, у 2025 році його біомаса перевищила 37,5 мільйона тонн. Прогнози свідчать, що літо 2026 року може встановити новий рекорд.
Протягом багатьох років дослідники шукали причини утворення Великого атлантичного поясу саргасуму.
Серед можливих пояснень вони розглядали:
Однак жодна із цих версій не змогла повністю пояснити значні коливання масштабів розростання саргасуму в різні роки.
Автори нового дослідження вважають, що нині головний механізм розвитку водоростей уже відрізняється від того, який міг запустити цей процес.
За даними дослідників, узимку 2010 року сильні вітри перенесли частину саргасуму із Саргасового моря до тропічної Атлантики. У наступні кілька років зимові та весняні вітри залишалися потужними, перемішуючи воду та піднімаючи поживні речовини з глибини до освітленої поверхні, що створило сприятливі умови для швидкого росту водоростей.
Водночас плавучі зарості саргасуму є не лише скупченням водоростей. Вони формують окрему екосистему, яку вчені називають «саргасосферою». У ній мешкають риби, краби, креветки та численні дрібні організми, які слугують їжею для інших морських тварин. За своєю роллю така система нагадує пересувний кораловий риф або плавучий ліс.
Тварини накопичують біля заростей поживні речовини, а продукти їхньої життєдіяльності разом із розкладанням старих водоростей повертають ці елементи у воду. Завдяки цьому поживні речовини концентруються саме біля саргасуму, створюючи сприятливі умови для появи нових поколінь водоростей.
На думку авторів дослідження, саме цей механізм здатний підтримувати тривале повторення масштабних спалахів саргасуму.
Для перевірки своєї гіпотези науковці створили математичну модель, яка враховує ключові процеси розвитку заростей саргасуму.
Під час моделювання використали дані про вміст азоту та ізотопний склад водоростей, зібраних біля Американських Віргінських островів. Модель успішно відтворила всі великі спалахи 2011–2022 років, а також правильно спрогнозувала масштаби та розвиток цвітіння саргасуму у 2023 і 2024 роках.
Дослідники вважають, що такі результати підтверджують їхню теорію про самопідживлюваний цикл розвитку водоростей, який відповідає сучасним процесам в Атлантичному океані.
Науковці зазначають, що Великий атлантичний пояс саргасуму, ймовірно, залишиться постійною особливістю Атлантики.
Точніше прогнозування появи великих скупчень водоростей і розуміння механізмів їхнього розвитку може допомогти створити системи раннього попередження. Це дозволить прибережним громадам завчасно готуватися до масового викиду саргасуму на узбережжя.
Одночасно дослідники розглядають можливість використання надлишкової біомаси як корисного ресурсу.
Біомаса саргасуму дедалі частіше розглядається як перспективна сировина для виробництва відновлюваного палива.
На відміну від енергетичних культур, які вирощують на суші, ці водорості не потребують сільськогосподарських земель, прісної води чи мінеральних добрив.
Саргасум містить значну кількість вуглеводів, із яких можна виробляти:
Для цього застосовують ферментацію, анаеробне зброджування, гідротермальне зрідження та газифікацію.
Зокрема, в одному з університетів Барбадосу розробили технологію виробництва біопалива, яка поєднує надлишки саргасуму зі стічними водами місцевої ромової промисловості.
На Барбадосі фермерів також заохочують використовувати саргасум як добриво та засіб для покращення ґрунтів.
Водорості містять органічну речовину, калій, кальцій, магній і мікроелементи. Після спеціальної обробки, яка видаляє надлишок солі та важкі метали, їх можна застосовувати для покращення структури ґрунту, підвищення його здатності утримувати вологу та стимулювання росту рослин.
Окремим напрямом стало використання саргасуму у виробництві будівельних матеріалів, особливо в Мексиці та Бразилії.
Із цієї біомаси вже виготовляють будівельні панелі, схожі на гіпсокартон. Таку технологію створили дослідники Національного автономного університету Мексики.
Крім того, мексиканський підприємець Омар Васкес Санчес розробив будівельні цеглини, приблизно 40% складу яких становить саргасум, а решту — вапняк та інші органічні матеріали.
- Останні
- Популярні
Новини по днях
31 липня 2026
