Голод, біль і смерть: у що московити перетворюють «споконвічно російські землі» після захоплення
Тавро «русофобії», яке сучасний Кремль так легко наклеює на очільницю європейської дипломатії Каю Каллас, має глибокі й криваві родинні корені. У березні 1949 року, під час спецоперації «Прибій», радянська влада відправила її матір до Сибіру у віці всього шести місяців — разом із мільйонами інших «неблагонадійних» жителів Балтії.Видання ХОЛОД нагадує історію естонських депортацій, яка почалася з радянських ультиматумів 1939 року та телятників із ґратами замість вікон, сьогодні є не просто сторінкою з підручника, а живим доказом того, чому країни Балтії назавжди зробили свій вибір на користь безпеки від східного сусіда.Стратегічне значення Балтійського моря завжди становило загрозу для Литви, Латвії та Естонії. Наприклад, сучасні території Естонії перебували під контролем Данії, Швеції, Польщі, Російської імперії, а згодом — СРСР. Здобувши незалежність після падіння Російської імперії, молода держава так і не встигла нею насолодитися: у 1940 році Йосип Сталін силою включив Естонію до складу СРСР, після чого почав зачищати її від «ворогів радянської влади».Ключовим інструментом тиску на естонське суспільство стали масові депортації, від яких постраждали десятки тисяч людей. Під каток репресій потрапила і родина нинішньої очольниці європейської дипломатії Каї Каллас, яку представники Росії зараз клеймлять як «русофобку». Її матір відправили у заслання до Сибіру, коли їй було шість місяців. Голод, біль і смерть — у матеріалі видання «Холод».Наприкінці 1930-х років Йосип Сталін бачив у країнах Балтії не три незалежні держави, а ідеальний плацдарм. Естонія та її сусіди, Латвія й Литва, ще 20 років тому входили до складу Російської імперії, а тепер відокремлювали СРСР від Балтійського моря та Західної Європи — тобто займали саме ті позиції, де Москві були потрібні військово-морські бази та аеродроми на випадок удару із Заходу. Незалежність цих країн не вписувалася в таку логіку.У 1940 році Естонію за допомогою військових погроз змусили приєднатися до Радянського Союзу. Незалежна країна, визнана Лігою Націй, стала Естонською Радянською Соціалістичною Республікою. Тепер вона вважалася «вітриною» радянського життя для європейців, за що її нерідко називали «радянським Заходом». Сьогодні в Естонії вважають радянський період історії країни окупацією.Читайте також: "Вєжлівиє товарищі": як сто років тому Москва організувала перших "зелених чоловічків" в ЕстоніїГерб Естонської РСРЗа час свого перебування в Радянському Союзі естонці, як і десяток інших народів СРСР, зазнали масових депортацій — тобто насильницького переселення з рідних земель на чужі. Масштабне переселення естонців відбувалося двома хвилями: у 1941 та 1949 роках.Під час правління Йосипа Сталіна зазнали насильницьких переселень понад 10 народів Радянського Союзу. Серед них — поляки, латиші, литовці, фіни, корейці, калмики, кримські татари, вайнахи (чеченці та інгуші), балкарці, німці, карачаївці, турки-месхетинці та естонці. Сотні тисяч із них загинули під час депортацій до Сибіру та віддалених районів Казахстану, Киргизстану й Узбекистану.Демограф та історик Павло Полян підрахував, що з 1919 року до 1950-х років під примусові депортації в СРСР потрапили близько шести мільйонів осіб. Це можна порівняти з населенням сучасної Сербії.Депортації проводилися під різними надуманими приводами — одні народи звинувачували у колабораціонізмі під час німецької окупації, а інших нібито переселяли в безпечні місця подалі від кордону. Але мета майже завжди була однакова: вигнати з певної території людей, які так чи інакше заважали радянській владі.Депортація 1941 року проводилася як спроба «очистити» Естонію від «антирадянського, кримінального та соціально небезпечного елементу». До цих категорій потрапляли не лише «бандити», а й колишні військові та політична еліта колишньої, незалежної Естонії. Радянське керівництво хотіло позбутися «неблагонадійних елементів», які могли б виступити проти нової влади.Під час першої хвилі депортували цілі естонські сім’ї, попередньо розділивши їх. Голів сімей — як правило, чоловіків — заарештовували й відправляли до трудових таборів. А решту членів сім’ї висилали у віддалені райони Сибіру. Незважаючи на заявлену боротьбу з антирадянщиками, більшість депортованих виявилися звичайними жінками з дітьми.Друга масштабна депортація — операція «Прибій» — відбулася в березні 1949 року і мала дві мети: змусити місцевих селян підтримати політику колективізації (яка, втім, була згубною для економіки) та підірвати збройний партизанський рух «лісових братів», які не визнали радянську владу в республіках Балтії. Обидва завдання влада вирішувала однаково — безрозбірливим вигнанням у віддалені райони Радянського Союзу.Загалом, за офіційними даними, під дві хвилі депортацій потрапили близько 30 тисяч мешканців Естонії. Серед них були не лише етнічні естонці, а й росіяни та євреї, які проживали в Естонській РСР.Заповітна мрія імперійЕстонці — один із найдавніших народів Європи. Їхні предки, фінно-угорські племена, жили на берегах Балтійського моря ще тоді, коли багатьох сучасних європейських народів просто не існувало. За підрахунками археолога з Тартуського університету Вальтера Ланга, естонська мова лунає на землі вже близько п’яти тисяч років.Естонці в національних костюмах. Ілюстрація з «Eesti Entsüklopeedia», 1936 рікУ Середньовіччі ці території не були об’єднані в державу, що робило регіон вразливим перед загарбниками. У середині IX століття сюди прийшли вікінги, а до XIII століття ці землі стали метою Лівонського хрестового походу. У 1227 році датські та німецькі лицарі завоювали Естонію, силою навернувши її мешканців до християнства.Після понад трьох століть данського та німецького панування естонські землі у XVI–XVII століттях поступово перейшли під владу Швеції. Період шведського правління, який в Естонії називають «старі добрі шведські часи», завершився у 1721 році. Тоді Швеція зазнала поразки від Петра I у Північній війні, і Естонія увійшла до складу Російської імперії, ставши частиною Естляндської та Ліфляндської губерній. Картка з набору географічних карток Російської Імперії, 1856 рікЕстляндія за часів Російської імперії часто ставала своєрідним полігоном для реформ. Наприклад, саме естонські землі першими в імперії відчули на собі експерименти Олександра I. У 1816 році імператор скасував тут кріпосне право — на 45 років раніше, ніж у решті імперії. Через рік ті самі реформи дійшли до Курляндії (території сучасної Латвії), а в 1819-му — до Ліфляндії (сьогодні це південь Естонії та північ Латвії).Після Лютневої революції 1917 року, яка повалила царя Миколу II, естонці почали дедалі голосніше вимагати автономії. У квітні 40 тисяч естонців провели демонстрацію в Петрограді, і наляканий Тимчасовий уряд пішов на поступки: Естляндію об’єднали з північною, естонськомовною частиною Ліфляндії в автономну одиницю на чолі з мером Таллінна Яаном Поска.Допомога союзників дозволила Естонії відкинути Червону арміюУ лютому 1918 року німецькі війська вторглися на територію Естонії (на той час тривала Перша світова війна), а 24 лютого з Таллінна «евакуювалася» радянська влада. Того ж дня було проголошено Естонську Республіку, але за свою незалежність їй довелося поборотися. Наступного дня до естонської столиці увійшли німецькі війська, які залишилися там на дев’ять місяців, аж до краху Німеччини.Парад на честь першої річниці Естонської Республіки. Виступає прем’єр-міністр і міністр оборони Костянтин Пятс. Фото: Karl Akel / Public DomainПісля відходу німецьких окупаційних військ до Естонії вторглася Червона армія, прагнучи відновити російський контроль і радянізувати регіон. До січня 1919 року становище естонської армії здавалося безнадійним: більшовики зайняли дві третини Естонії й підійшли впритул до Таллінна. Однак буквально за кілька місяців естонцям вдалося виправити ситуацію завдяки допомозі союзників. За підтримки фінських добровольців та британського флоту естонська армія перейшла до контрнаступу і до весни витіснила радянські війська за межі країни.2 лютого 1920 року Естонія першою серед країн Балтії підписала мирний договір із Радянською Росією. Тартуський (за назвою міста Тарту) мирний договір не тільки встановив східний кордон нової Естонії, а й закріпив міжнародне визнання її незалежності. Більше того, РСФСР офіційно відмовилася «добровільно й назавжди» від будь-яких прав на естонські землі, які мала Російська імперія.У вересні 1921 року Естонію прийняли до Ліги Націй — головної міжнародної організації того часу, попередниці сучасної ООН. Для молодої республіки це стало міжнародним визнанням: Естонія закріпилася як суверенна держава на політичній карті Європи.Читайте також: Як Росія віками знищувала і продовжує знищувати народи«Споконвічно російські землі»Після підписання Тартуського мирного договору відносини між Радянським Союзом та Естонією залишалися загалом прагматичними та відносно спокійними. У 1932 році обидві країни навіть підписали «Договір про ненапад та мирне врегулювання конфліктів», у якому ще раз наголосили на недоторканності своїх кордонів.Усе змінилося у 1939 році, коли над Європою нависла очевидна небезпека: гітлерівська Німеччина. Міністр закордонних справ СРСР В’ячеслав Молотов запропонував країнам Балтії «гарантії безпеки» від німецької агресії. Радянська сторона трактувала ці гарантії досить широко: вони дозволяли Москві ввести війська в Естонію, Латвію та Литву з будь-якої надуманої причини. Естонія відхилила цю пропозицію, назвавши її «превентивною агресією».Потім, 23 серпня 1939 року, Радянський Союз несподівано для своїх західних сусідів уклав договір про ненапад з Німеччиною. Він увійшов в історію як пакт Молотова — Ріббентропа за прізвищами міністрів закордонних справ, які його підписали. Світ не відразу дізнався про додатковий секретний протокол, який додавався до основного документа. У ньому СРСР і Німеччина розмежовували «сфери інтересів» у Європі, і Естонія якраз «дісталася» Радянському Союзу.Молотов і Ріббентроп у Кремлі 23 сер
- Останні
- Популярні
Новини по днях
30 липня 2026
