Російський “доктор Менгеле”на прізвисько “Коновал”: звірства рашистів та їдентифікація катів
Колонія в Пакіно Володимирської області РФ, де утримуються як українські військові, так і цивільні полонені, вирізняється серед інших російських в’язниць. Сексуалізоване насильство там – регулярна практика. У цьому місці бранців не тільки б’ють і не надають медичної допомоги, що призводить до фатальних наслідків. За свідченнями бранців, там діє ціла система, мета якої – принизити людську гідність. Що, відповідно до Женевської конвенції, є воєнним злочином. Один із ключових творців цієї системи – лікар на прізвисько «Коновал». Десятки українських бранців, які повернулися з російського полону, розповіли журналістам про цього тюремного лікаря, який систематично піддавав їх сексуалізованим та психологічним тортурам і відмовляв у лікуванні гострих захворювань.
«Схеми» (Радіо Свобода) провели розслідування та встановили його особу. Матеріал підготовлений у співпраці з міжнародною мережею журналістів-розслідувачів OCCRP.
Рік тому, влітку 2025 року, «Схеми» розповіли про «Доктора Зло» – медика мордовської колонії №10, який принижував і катував українських військовополонених і не надавав їм медичну допомогу, що в окремих випадках могло призвести до смерті кількох ув’язнених українців.
Тоді журналістам вдалося ідентифікувати особу лікаря – це Ілля Сорокін. Після цього про нього говорили з трибуни ООН, ЄС ввів проти нього санкції, а в Україні, зрештою, йому повідомили про підозру у жорстокому поводженні з українськими полоненими.
Пізніше редакції від джерел у Нацполіції стало відомо про ще одного російського лікаря, який знущається та катує полонених у іншій російській установі – і особа якого досі не була встановлена.
Мова про колонію особливого режиму №7 у селищі Пакіно Володимирської області Росії.
У 2025 році двом співробітникам цієї установи – заступнику начальника з безпеки та оперативної роботи Олексію Хавецькому та оперативнику Григорію Швєцову – в Україні повідомили про підозру у катуванні та сексуалізованому насильстві щодо полонених.
Останнє – найбільше вирізняє цю російську колонію з-поміж інших.
«Вже задокументовано такі види воєнних злочинів: катування, нелюдське поводження, посягання на людську гідність, зокрема, образливе і принизливе поводження, зґвалтування, інша форма сексуального насильства», – повідомили в Офісі генерального прокурора у відповідь на запит «Схем».
У колонії в Пакіно переважно утримують російських рецидивістів – в’язнів, що повторно скоїли тяжкі злочини.
Після початку повномасштабного вторгнення, влітку 2022 року, ЗМІ Володимирської області почали писати, що колонію, розраховану на понад 1200 місць, частково звільняють від російських в’язнів. Щоб заповнити частину корпусів бранцями.
Туди почали звозити різних полонених – молодих та у віці, цивільних і військових, українців та іноземців. Серед них – ексмер Херсона Володимир Миколаєнко, грузинський доброволець Мамука Гацерелія, мешканець Бучі Сергій Ахметов, американець Стівен Джеймс Хаббард та український журналіст Дмитро Хилюк.
За даними Офісу генпрокурора та СБУ, з середини травня 2026 року з Пакіно вдалось повернути 259 військових та трьох цивільних.
«Після повернення з полону практично кожен із захисників України перебуває у дуже важкому фізичному і психологічному стані, що спричинене жорстоким ставленням до них. Усі звільнені повідомляють про нелюдські умови тримання та неналежне медичне обслуговування у зазначеній колонії. У деяких випадках медичні працівники самі брали участь у жорстокому поводженні під час оглядів», – повідомили у відомстві.
У відповіді уповноваженого ВР йдеться: «Під час спілкування зі звільненими з полону особами, ними стверджується про вкрай негідне ставлення до українських громадян, застосування тортур, катування, критично погане харчування як по обсягу, так і по якості, відсутність належного медичного забезпечення та високий рівень захворюваності, у тому числі, на інфекційні захворювання».
«Схеми» змогли поговорити з п’ятдесятьма колишніми полоненими, які утримувалися у колонії в Пакіно. Завдяки їхнім свідченням журналісти змогли встановити, де утримували бранців і, що найголовніше, яким тортурам їх піддавали.
Під полонених виділили три корпуси. У 2023-му режим посилили: другий корпус повністю віддали під охорону. Територію з бранцями обнесли високим парканом та зафарбували вікна.
Звільнений з полону Дмитро Хилюк згадує: «Відкривати вікно дозволялось лише на провітрювання. Не дай Бог, ти відкриєш, хоча ти все одно нічого не побачиш, тому що там паркан, але так ти хоч більший шматок неба побачиш. Все одно не можна».
У першому корпусі були, зокрема, медпункт, кабінети оперативників та камери для полонених.
У третьому – так само: оперативні кімнати, камери та навіть невелика капличка.
Хоча, по суті, за словами колишніх полонених, усі приміщення в Пакіно використовували для допитів та побиттів. Найчастіше – бібліотеку. Тут бранців також допитували та змушували записувати пропагандистські відео.
Саме в цій кімнаті до полонених найчастіше застосовували специфічну методику побиття – так звану «бастонаду». Це були багато разів повторювані болючі удари кийком по підошвах ніг, внаслідок чого людина не могла ходити.
Дмитро Хилюк повернувся з полону у серпні 2025 року. В російському ув’язненні він перебував понад три роки, але в РФ визнали, що утримують журналіста, лише через два.
Рідне село Хилюка – Козаровичі на Київщині, армія РФ окупувала на початку повномасштабного вторгнення. Російські військові увірвалися до його будинку, вигнали усіх, позабирали все, що було цінне, згадує Дмитро.
Одного дня він вирішив з батьком піти до сусідів, щоб взяти крупу.
«Ми спеціально йшли городами, щоб дорогою менше їм траплятись на очі. І йдуть напереріз нам п’ятеро, зі зброєю, бурятської зовнішності. Наставили її на нас, поклали на землю, обшукали, натягли куртки на голови – і повели вже під прицілом. У нас там був місцевий завод, склад вірніше, логістичний центр. Ну, і з цього почався мій полон – з утримування в темній кімнаті того центру».
Під час допиту Хилюк розповів, що він – журналіст.
«Запитали: «А хто ти за професією?». «Журналіст», – кажу. «А що ти тут робив? Що ти тут знімав? Що ти тут видивлявся?». Я кажу: «Я тут живу», – згадує Хилюк.
У Пакіно він потрапив у травні 2023-го.
«Ми повзали по коридору, казали: «Ползите тюленем». Тобто ти мусиш повзти на руках, без ніг. Ноги мають тягнутися за тобою. Там гостра плитка. Люди багато різалися через цю плитку, рани почали гноїтися. Ну, а лікування там ніякого не було. Коли це вже набуло такого масового характеру – з цими «тюленями», то вони вони припинили», – розповідає Хилюк.
За його словами, фізичним та психологічним тортурам піддавали як військових, так і цивільних, але найбільше діставалось молодим хлопцям.
«Тобто в них був такий кайф: «Ага, ти молодий, здоровий? А що ти ще можеш? І спортсменом був? Ми тебе поламаємо», – розповідає Хилюк.
Саме так, згадує інший колишній бранець – морський піхотинець та оборонець Маріуполя Давід Прадченко, – «поламали» одного з його співкамерників.
Сам Давід – один із перших українських бранців, який опинився у Пакіно. У 2020 році він підписав контракт із 36-ю бригадою морської піхоти. Коли йому було 22 роки, брав участь в обороні під Маріуполем. Там і потрапив у полон. У жовтні 2022 року його привезли до колонії у Володимирській області. Загалом у полоні Прадченко провів одну тисячу сто чотири дні.
«Багато чого там відбувалось. Регулярні допити. Наприклад, приїжджав хтось типу зі Слідчого комітету або з ФСБ, заводили до кімнат. Заходиш, кажуть: ставай на розтяжку до стінки – і пішли-поїхали тебе лупасити шокером», – каже військовий.
За словами Прадченка, жорсткий режим та постійні знущання в Пакіно не витримав 23-річний Павло Польовий, теж морський піхотинець.
Хлопець страждав від сильної висипки, спричиненої стресом, і йому неодноразово відмовляли у медичній допомозі. Прадченко переконаний, що саме це стало для Польового останньою краплею.
«В нього була не одна спроба суїциду. Він став багато чухатися. Він їм казав: «Дайте мені пістолет, я застрелюсь». Він вже морально впав. Але ми всі його намагалися підтримати. Була така ситуація, я сів на ліжку в камері, щоб передихнути, бо там же ми ходили туди-сюди весь час, весь час на ногах. І тут мій співкамерник показує на Павла. Я під шконку, а Паша намагається повіситься на простирадлі. Кажу: «Пашо, ти що?», а він: «Та я ні, та я ні, та я ні».
Але в ніч на 30 травня 2023 року Павло пішов із життя.
Давід пригадує події тієї ночі: «Паша каже: «Я переляжу, там зручніші ліжка». Ми не звернули уваги, типу, все добре, Паша переліг на інше ліжко. Він обрав момент, коли всі заснули. Навіть і звука не було чутно. А потім на бильце закинув простирадло – і повісився. Ми кидаємось до нього, піднімаємо його: «Паша, Паша!». А він уже холодний. Ми його поклали, кричимо, стукаємо вертухаям: «В нас 200, у нас 200!». Вони відкривають камеру, кричу: «В нас труп».
За тиждень до цього в колонію приїжджала делегація Міжнародного комітету Червоного Хреста.
Дмитро Хилюк охарактеризував їхній візит «ганьбою» та «пародією». За його словами, представники Червоного Хреста запитували ув’язнених, чи добре їх годують, тоді як поруч стояли російські охоронці з натільними камерами.
«Вони нас попередили, – сказав він. – Завтра до вас прийдуть гості, і не дай Боже, щоб хтось із вас поскаржився».
Павло Польовий став одним із тих, хто наважився розказати іноземним візитерам правду про те, що відбувається в Пакіно.
«Не оцю картинку, яку показують, а як все насправді. І він це все розповів», – каже Прадченко.
У МКЧХ у відповідь на прохання журналістів поділитись результатами інспекції у травні 2023 року та реакцією на звернення Павла Польового повідомили, що «не можуть надати такої інформації».
«З моменту ескалації збройного конфлікту (війни РФ проти України – ред.) між Росією та Україною у 2022 році МКЧХ підтримує регулярні контакти зі сторонами, щоб нагадувати їм про їхні зобов’язання, згідно з міжнародним гуманітарним правом. Сторони збройного конфлікту несуть відповідальність за дотримання чинних правил, включно зі стандартами ут
- Останні
- Популярні
Новини по днях
13 липня 2026
