У річницю пам’яті Тетяни Яблонської: як легендарна художниця після інсульту заново вчилася малювати лівою рукою

17.06.2026, 22:14 subota.online

17 червня 2005 року відійшла у вічність Тетяна Яблонська, проте коли сьогодні заходить мова про великих українських художників ХХ століття, її ім’я спалахує одним із перших.

Яблонська прожила майже дев’ять десятиліть. Вона бачила все, що тільки могло випасти на долю людини у минулому столітті: криваві війни, жорстокі диктатури, кардинальні зміни політичних режимів, крах гігантських імперій та омріяне народження нової країни. Але найцікавіше криється в іншому — вона весь час змінювалася сама, не дозволяючи власній творчості закам’яніти.

Багато митців знаходять зручну для себе манеру і потім експлуатують її роками, наче золоту жилу. Яблонська так не вміла. Щойно художниця відчувала, що починає повторювати пройдене, — різко звертала в інший бік. Через це її творчий шлях схожий на довгу експедицію людини, яка перебуває у безперервному пошуку нових горизонтів.

Широке визнання прийшло до неї після картини «Хліб». Навряд чи знайдеться інше українське полотно радянської доби, яке мало б настільки шалену популярність — його масово друкували у підручниках, на листівках та в журналах. Але якщо відкинути ідеологічні нашарування, залишається головне: картина випромінює чисту енергію. Сонце, золоте зерно, молоді жінки, динамічний рух — це не просто сюжет про колгоспну працю, а справжній гімн людській силі.

Втім, сама Яблонська категорично не захотіла залишатися авторкою одного великого хіта. Її почали цікавити зовсім інші, буденні речі: ранкове світло на стіні, тихий сад, дівчинка біля вікна, запах весни, старий дерев’яний паркан чи хмари над рідним Дніпром. Вона ніби поступово відверталася від гучних офіційних декларацій і дедалі уважніше вдивлялася у звичайну дійсність.

Особливо вражає її здатність помічати красу там, де більшість байдуже проходить повз. Дивом ставала кімната, залита променями, кущі за вікном, замислена дитина чи жінка, яка просто читає книгу. В її найкращих роботах майже нічого не відбувається — і водночас вирує все життя.

Колеги розповідають, що художниця була людиною складною і дуже вимогливою передусім до себе. Вона щиро не любила самозамилування, не терпіла творчого застою і могла безжально оцінювати власні полотна. У цьому й полягав секрет її мистецького довголіття.

Окрема драматична сторінка — останні роки життя. Після перенесеного інсульту Яблонська майже втратила можливість працювати правою рукою. Для більшості колег це означало б неминучий кінець кар’єри, але не для неї. Вона взяла пензель у ліву руку.

Просто уявіть цей момент: людина, яка вже давно могла спочивати на лаврах і збирати заслужені почесті, фактично заново вчилася малювати. Без прагнення до нових посад, грошей чи слави. Вона робила це лише тому, що її душа просто не могла дихати без творчості.

Її пізні роботи дивують найбільше. У них немає молодечого азарту чи намагання когось вразити. Там відчувається дещо значно рідкісніше — спокійна мудрість. Наче людина нарешті зрозуміла, що найважливіші речі у світі зовсім не кричать про себе.

Головний парадокс долі Тетяни Яблонської полягає в тому, що художниця, яка жила в епоху гасел, обов’язкового пафосу та офіційних формул, залишилася в нашій пам’яті виключно завдяки чистому сонячному світлу та відчуттю радості буття.

Розумійте те, що стоїть за цифрами і трендами. Читайте детальні аналізи того, як змінюється наша область та світ. Підписуйтесь на Telegram або Facebook, щоб отримувати контекст до новин, а не просто заголовки.

© Використання матеріалів з інтернет-видання Субота Онлайн дозволяється лише за умови посилання на сайт subota.onlineДля інтернет-видань обов’язкове пряме, відкрите для пошукових систем гіперпосилання у першому абзаці на конкретний матеріал.

Читати повністю…